Справа № 462/5084/25
30 вересня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 у розмірі 30100 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.01.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20.01.2025-100000088, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000 грн. строком на 155 дні. Даний договір укладено в електронній формі. Відповідач належним чином не виконує своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, процентів, а тому за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 30100 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 10000 грн., заборгованість за процентами 12400 грн., комісія 900 грн., додаткова комісія 1800 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання у розмірі 5000 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10.07.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи судом, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі скеровано сторонам, відповідачу тричі - разом із позовною заявою та додатками за його місцем реєстрації, однак поштові відправлення повернуто суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 Верховний Суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13.05.2024 по справі №755/4829/23.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10.09.2025 року строк розгляду цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіпродовжено в порядку спрощеного провадження без повідомлення /виклику/ сторін на термін не більше тридцяти днів з дня отримання судом відомостей щодо вручення відповідачу поштового відправлення, скерованого судом повторно.
Надіслане судом відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання поштове відправлення повернуто суду відділенням пошти за закінченням терміну зберігання.
У встановлений строк відповідач не подав суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомив.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст.5, ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, укладаючи кредитний договір сторони вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що 20 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 в електронній формі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000 грн., шляхом перерахування коштів позичальнику за наступними реквізитами: 5221-19ХХ-ХХХХ-5947, строком на 155 дні з датою повернення кредиту - 23.06.2025 року. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.97% = (15100/10000)/155 ? 100% /а.с.18-23/.
Вказаний кредитний договір укладений в електронній формі, шляхом підписання електронними підписами сторін пропозиції про укладення кредитного договору /оферти/, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції /акцепт/.
Умовами кредитного договору № 20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 визначено період користування кредитом, процентну ставку, сплату неустойки, комісії, графік платежів, інші умови договору.
Відповідно до долучених до матеріалів справи копій документів, ТОВ «Споживчий центр» 20.01.2025 року надав ОСОБА_1 на картку/рахунок: НОМЕР_1 кредит за договором № 20.01.2025-100000088 на суму 10000 грн. за допомогою системи iPay.ua ТОВ «Універсальні платіжні рішення», номер транзакції - 628990205 від 20.01.2025 /а.с.27/
Згідно розрахунку позивача, який не спростовано відповідачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 року становить 30100 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 10000 грн., заборгованість за процентами 12400 грн., які нараховані за період з 20.01.2025 р. по 23.06.2025 р., комісія 900 грн., додаткова комісія 1800 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання у розмірі 5000 грн., що відображено у довідці-розрахунку про стан заборгованості /а.с.11/.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Відтак, нарахування процентів здійснено у межах строку дії договору, що відповідає вимогам законодавства, нарахування неустойки по даному кредитному договору не суперечить п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.
Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.
Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що нарахування заборгованості за нарахованою додатковою комісією у розмірі 1440,00 грн. не відповідає вимогам законодавства.
Так, відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 900 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Суд критично оцінює положення договору про те, що до комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит, оскільки таким пунктом договору чітко не визначено які саме послуги кредитодавець надає позичальнику безоплатно, що не включені до послуг, що надаються на платній основі, зокрема, за сплату комісії по 900 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Разом з тим, комісія у розмірі 900 грн., що нараховується, відповідно до умов кредитного договору № 20.01.2025-100000088, одноразово - нарахована правомірно.
Таким чином, суд прийшов до переконання, що позивач виконав умови кредитного договору належним чином, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає до часткового задоволення, та присуджує стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 року у розмірі 28300,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 10000,00 грн., заборгованість за процентами 12400,00 грн., комісія 900,00 грн., неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання у розмірі 5000 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2277,54 грн.
Керуючись ст. 205, 509, 514, 526, 610, 612, 625, 626-629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію», ст.12, 81, 141, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» /адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ: 37356833, МФО: 305299, р/р НОМЕР_3 / заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000088 від 20.01.2025 у розмірі 28300,00 /двадцять вісім тисяч триста/ гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» /адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ: 37356833, МФО: 305299, р/р НОМЕР_3 / понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2277 /дві тисячі двісті сімдесят сім/ гривень 54 копійки.
У решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або у строки та порядку ст. 354, 355 ЦПК України.
Текст судового рішення складений 30 вересня 2025 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.