Справа № 465/4712/24
Провадження 2/465/744/25
Іменем України
26.09.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернувся в суд із позовною заявою до відповідача, за участі третьої особи, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 07.07.2021 року за власного волевиявлення в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 було подано Заявку на отримання кредиту № 100763461. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 100763461 від 07.07.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті, відповідач в електронній формі уклав Договір про споживчий кредит № 100763461 від 07.07.2021 року з ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на його картковий рахунок в сумі 5000 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 30.09.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №09Т ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою, документально підтвердженою та становить 22 450,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 16500грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 950 грн.
Керуючись ст.ст. 512 - 514, 516 ЦК України та у зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов Кредитного договору №100763461 від 07.07.2021 року, позивач, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в Кредитному договорі №100763461 від 07.07.2021 року, направив повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору № 100763461 від 07.07.2021 року. Незважаючи на це, позичальник (відповідач) не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені Кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року. У зв'язку з цим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з відповідача в примусовому порядку заборгованість за Кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року на загальну суму 22450,00 грн.
Щодо судових витрат, понесених позивачем, ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило у позовній заяві, що такі складаються зі сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. Вказані судові витрати позивач просить стягнути на його користь з відповідача.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 12.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, а також не надано розрахунків, за який період було нараховані відсотки. Матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 22 450 грн. 00 коп. При цьому, ТОВ «Діджи Фінанс» не надало суду доказів оформлення та укладення між сторонами та, відповідно, отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта і Тарифів, що у сукупності із Заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Позивач, на переконання відповідача, неправомірно нараховує відсотки за користування кредитом, а надані позивачем умови обслуговування ТОВ «Діджи Фінанс», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору. З урахуванням наведеного відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, а провадження у справі закрити.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив. Зазначає, що відповідачу було направлено від ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит № 100763461 від 07.07.2021 року, одноразовий ідентифікатор W17908, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору та який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства URL: https://miloan.ua/. Алгоритм дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що договір про споживчий кредит № 100763461 від 07.07.2021 року був дійсно підписаний з ТОВ «Мілоан» саме відповідачем одноразовим ідентифікатором, а отже, матеріали справи містять належні докази укладення даного правочину в електронній формі між відповідачем та ТОВ «Мілоан».
Як зазначено представником позивача у поданій відповіді на відзив, доводи відповідача, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладення між сторонами та, відповідно, отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки спростовуються напряму змістом пункту 5 Договору з урахуванням того, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується факт виникнення правовідносин з ТОВ «Мілоан» за договором про споживчий кредит № 100763461 від 07.07.2021 року з надання, отримання та повернення кредитних коштів, а отже, дані обставини не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.
Крім цього, відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту становить 950,00 грн. і нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21). Також Велика Палата Верховного Суду у своєму правовому висновку наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Таким чином, представник позивача у відповіді на відзив вказує, що стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та комісійних витрат на його обслуговування є правомірним і грунтується на вимогах закону та положеннях кредитного договору. Однак, позичальник свої зобов'язання перед жодним з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього за кредитним договором виникла заборгованість в загальному розмірі 22 450,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, представником подано клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, інформації про поважність причин неприбуття не надав.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився попри те, що належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 100763461.
Згідно з п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000,00 грн. у валюті - українська гривня.
Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 15 днів з 07.07.2021 року (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 22.07.2021 року.
Згідно з п. 1.5. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 2 450,00 грн. в грошовому виразі та 1,637,467.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом, складає 7450,00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані, виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 Договору. Позичальник підтвердив, що розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту становить 950,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
За змістом п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом складають 1 500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Як слідує з п. 2.3.1.2. Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Згідно платіжного доручення №29629703 від 07.07.2021 року ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 5 000 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок відповідача.
До кредитного договору додано паспорт споживчого кредиту № 100763461, який містить інформацію про суму кредиту, строк кредитування, а також інформацію про орієнтовну реальну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредитку для споживача.
Позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконав, не повернув наданий йому кредит в строки та на умовах, передбачених Кредитним договором.
Позивачем направлено на адресу відповідача досудову вимогу про погашення заборгованості від 27.09.2023 року № 3642003911-АВ, однак, така залишена без належного реагування.
Згідно розрахунку заборгованості, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 100763461 становить 22 450,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн.; заборгованість за відсотками - 16 500 грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 950 грн.
30.09.2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладено договір факторингу № 09Т, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року, що підтверджується також витягом з додатку до договору.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно з положеннями ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. ст.610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч.2 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем не оспорювався, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак, є чинним і підлягає до виконання його сторонами. А тому, суд вважає, що позов є обґрунтованим, оскільки встановлено, що дійсно у ОСОБА_1 перед правонаступником первісного кредитора наявна заборгованість у розмірі 22 450 грн. 00 коп.
Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які надають можливість встановити розмір наданого кредиту, суму погашення за договором та суму заборгованості, суд вважає безпідставними та необґрунтованими.
Так, статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.ст.77, 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд враховує, що боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження (ненадходження) коштів від кредитодавця на виконання укладеного договору, його розміру, а також підтвердження виконання своїх зобов'язань за даним договором та внесення коштів на погашення заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання ТОВ «Діджи Фінанс» зобов'язань за кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року, представником позивача надано платіжне доручення № 29629703 від 07.07.2021 року, згідно якого 07.07.2021 року, тобто у день укладення кредитного договору, на картковий рахунок відповідача відбулось зарахування грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн.
З урахуванням викладеного суд вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Мілоан». При цьому, відповідач, стверджуючи про необґрунтованість позовних вимог, доказів на спростування встановлених обставин, зокрема, банківську виписку або довідку з банку про неналежність йому даної картки, докази повного погашення заборгованості тощо, суду не надав.
Щодо твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів наявності заборгованості суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту становить 950,00 грн. і нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
За змістом п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом становлять 1 500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно із п.1.6 Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з п. 2.3.1.2. Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Також відповідно до п.2.4.1 Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Зважаючи на викладене, позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача, відповідно до якого заборгованість за кредитним договором становить 22 450,00 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 5 000,00 грн., заборгованість за комісією в розмірі 950,00 грн., заборгованість за процентами в розмірі 16 500,00 грн. (1 500,00 грн. (заборгованість за узгодженими процентами за встановлений у кредитному договорі період кредитування - з 08.07.2021 року по 22.07.2021 року (включно) нарахованими за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п. 1.3, 1.4, 1.5.2 Кредитного договору)) + 15 000,00 грн. (заборгованість за узгодженими процентами протягом пролонгованого періоду кредитування - з 23.07.2021 року по 20.09.2021 року (включно), нарахованими за ставкою 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день пролонгованого строку користування кредитом (п. 1.6 Кредитного договору)).
В свою чергу, відповідачем суду не було надано порядку розрахунку процентів, нарахованих на суму кредиту, який би спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем.
А тому, заявлені у справі позовні вимоги підлягають задоволенню. Підстав для закриття провадження у справі, про що клопоче відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, немає.
Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору, сплачена позивачем за подання позовної заяви в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги від 01.04.2024 року № 42649746, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М.; акт про підтвердження факту надання правової допомоги від 10.05.2025 року, згідно якого позивачу надані послуги із аналізу обставин спірних правовідносин, складення позовної заяви, формування додатків до позовної заяви на загальну суму 6 000 грн.; детальний опис виконаних робіт до договору на загальну суму 6 000 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, факт неподання відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 6000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 100763461 від 07.07.2021 року в загальному розмірі 22 450 (двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ - 42649746, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», код ЄДРПОУ - 40484607, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21.
Суддя Величко О.В.