Справа № 462/6356/24
Провадження 2/465/2816/25
Іменем України
29.09.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, -
Позивач ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою, згідно якої просить:
- визнати дії судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушення присяги судді;
- стягнути грошові кошти в розмірі 130 000 гривень за рахунок коштів Державного бюджету України в якості морального відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої суддею Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. під час невиконання нею посадових обов'язків судді;
- зобов'язати Державну Казначейську службу України відшкодувати збитки державного бюджету за рахунок судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць Ірини Степанівни.
В обґрунтування позову зазначає, що у провадженні судді Залізничного районного суду м.Львова Мруць І.С. знаходиться цивільна справа №184/657/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Представниками позивача у справі №184/657/23 на підставі нотаріально посвідченої довіреності НОМЕР_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Під час знаходження справи на розгляді судді Мруць І.С. вважає, що суддя умисно затягувала розгляд справи, постановляла судові рішення, які в подальшому були скасовані в апеляційному порядку, відтак, на його думку, використовуючи свої повноваження та владу не на користь людині і громадянину, перешкоджала у доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом.
Так, на переконання позивача, через умисні перешкоди у доступі до правосуддя, штучно створені суддею Залізничного районного суду м.Львова Мруць І.С., було порушено ст.6 Право на справедливий суд, ст. 13 Право на ефективний засіб правового захисту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 21, 22, 55, 64 Конституції України.
Окрім цього зазначає, що суддя Мруць І.С. умисно, порушуючи його конституційні права гарантовані Конституцією України та міжнародним законодавством, не допускала до участі у справі його представників В. Реймера, А. Гузову, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
Також, 25.06.2024 представником позивача - В. Реймером до Залізничного районного суду м.Львова було подано заяву про відвід судді Мруць І.С. від розгляду справи №184/657/23. Проте, на його думку, дана заява не була розглянута зовсім, оскільки представник позивача - В. Реймер не був допущений до участі у даній справі.
Таким чином вважає, що заява про відвід не розглянута відповідно до діючого законодавства, суддя Мруць І.С. продовжує розгляд справи №184/657/23, відверто демонструючи суддівське свавілля, підриваючи авторитет суддівської гілки влади.
Також, на думку позивача, під час розгляду справи суддя Мруць І.С. вчиняє перешкоди у доступі до правосуддя з підстав не передбачених законом та не допускає до участі у судових засіданнях в режимі відеоконференції його представників В. Реймера, А. Гузову, чим позбавляє право на судовий захист. Крім цього вважає, що антиконституційна діяльність судді Мруць І.С. щодо умисного порушення нею прав і свобод людини і громадянина є систематичною.
Позивач вказує, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача. Негативні емоції позивача внаслідок тривалого умисного нерозгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з діями відповідача, а отже, завдають йому моральної шкоди.
Таким чином, він як людина з особливими потребами, вважає, що Держава Україна в особі судді Залізничного районного суду м.Львова Мруць І.С. своїми протиправними, незаконними діями спричинила йому шкоду у розмірі 130 000 гривень та повинна її відшкодувати. Просить позов задоволити.
Розпорядженням голови Залізничного районного суду м. Львова Юрія Бориславського від 15.11.2024 №6/4/2024, цивільну справу №462/6356/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, треті особи: Президент України Зеленський Володимир Олександрович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, передано на розгляд Франківському районному суду м. Львова.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024, головуючим суддею у справі визначено Кушнір Б.Б.
Ухвалою судді від 25.11.2024 відмовлено у відкритті провадження в даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, в частині позовних вимог про визнання дій судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушенням присяги судді.
Ухвалою судді від 25.11.2024 позовну заяву залишено без руху з тих підстав, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтями 175, 177 ЦПК України, та надано позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 16.12.2024 позовна заява ОСОБА_1 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Президента України Зеленського Володимира Олександровича, до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді повернута позивачу з усіма доданими до неї документами, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 25.11.2024.
Постановами Львівського апеляційного суду від 06 березня 2025 року:
- апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2024 року про відмову у відкритті провадження залишено без змін.
- апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2024 року про повернення позовної заяви скасовано, в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження.
13.05.2025 вказану справу було передано в провадження судді Кушнір Б.Б. у відповідності до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.05.2025.
Ухвалою суду від 14.05.2025: прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заданої незаконними діями судді до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання; задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; а також відмовлено у залученні до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Президента України Зеленського В.О.
29.05.2025 від представника Державного казначейства України надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого доводи позовної заяви заперечуються з наступних підстав.
Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема. Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 15.04.2015 № 215 і до компетенції Казначейства не входить представляти інтересів у судах інших органів державної влади України у спірних правовідносинах.
Також відповідач у відзиві звертає увагу на судову практику щодо обов'язковості участі у такій категорії справ органів Казначейства, зокрема, постанову Великої Палати Верховного від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц. Таким чином вказує, що належним відповідачем у даній справі є держава в особі органу, яким заподіяно шкоду. Казначейство, зі свого боку, має виключно повноваження щодо стягнення коштів на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею, відповідач зазначив, що з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач вимагає відшкодування шкоди, завданої на його думку, неправомірними діями судді при розгляді справи за його позовом. Однак, позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача, наявності самої моральної шкоди та причинового зв'язку між поведінкою та заподіяною шкодою, а також не надав до суду обґрунтованого розрахунку суми, яку він просить стягнути. Враховуючи наведене у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.05.2025 у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній справі В.Реймера та про участь в судовому засіданні із зали суду як представника позивача А. Гузової, - відмовлено.
В судовому засіданні 06.06.2025 протокольною ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено на 17.06.2025 за клопотанням позивача у зв'язку поганим відеозв'язком, в електронні кабінети сторін скеровано судові повістки.
17.06.2025 позивач в судове засідання ні в приміщення суду, ні в режимі відеоконферецзв'язку не з'явився, ухвалою суду від 17.06.2025 підготовче судове засідання відкладено на 03.07.2025 о 13:00годин. Сторони повідомлені судовими повістками та ухвалою суду, скерованими в електронні кабінети.
03.07.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Кушнір Б.Б. у відпустці. Про дату наступного судового засідання 14.07.2025 сторони повідомлені судовими повітками, скерованими в електронні кабінети сторін.
Сторони в судове засіданн 14.07.2025 не з'явились, ухвалою суду від 14.07.2025 закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті на 31.07.2025. В електронні кабінети сторін скеровано копію ухвали та судові повістки.
Сторони в судове засіданн 31.07.2025 не з'явились, ухвалою суду від 31.07.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено на 08.08.2025 та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено учасників справи шляхом направлення в елетронний кабінет сторін ухвали суду та судової повістки.
В судовому засіданні 08.08.2025 в режимі відеоконференцзв'язку з позивачем з авторизованого за КЕП (ЕЦП) ОСОБА_1 взяв участь ОСОБА_3 , натомість, ОСОБА_1 в режимі відеоконференцзв'язку був відсутній. Судове засідання відкладено у зв'язку із неявкою сторін на 08.09.2025, сторони повідомлені про дату та час наспутного судового засідання шляхом надісланн судових повісток до електронних кабінетів.
08.09.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування приміщення Франківського районного суду міста Львова. Призначена дата наступного судового засідання 18.09.2025, про яку сторони повідомлені шляхом скерування судових повісток до їхніх електронних кабінетів.
Позивач в судове засідання 18.09.2025 о 15:30 год. не з'явився, а також не вийшов на зв'язок в режимі відеоконференції. Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив. Клопотань проповажність неприбуття в судове засідання та про відкладення розгляду справи від сторін до суду не надходило.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що справу слід слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, достатніх для постановлення рішення.
Ухвалою суду від 18.09.2025у задоволенні відводу судді Кушнір Б.Б. у справі №462/6356/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, - відмовлено.
Частинами 4, 5 ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст рішення складено 29.09.2025, то незважаючи на те, що судове засідання призначено на 18.09.2025, датою ухвалення рішення є саме 29.09.2025.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом установлено, що 31 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів (судова справа №184/657/23).
Розпорядженням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи передано до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області на підставі ч.2 ст.31 ЦПК України.
10 травня 2023 року представником позивача ОСОБА_3 на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області подано заяву про передачу справи до Залізничного районного суду м.Львова - за місцем проживання позивача у справі у зв'язку з тим, що Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області знаходиться в зоні бойових дій. Вважає, що розгляд справи цим судом є неможливим.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 передано до Залізничного районного суду м.Львова.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 16 серпня 2023 року вказану справу передано на розгляд до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 16 серпня 2023 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Залізничного районного суду м. Львова.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. від 23 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. від 08 травня 2024 року задоволено клопотання сторони позивача та постановлено здійснювати розгляд вказаної справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції.
02 липня 2024 року ухвалою, постановленої судом, не виходячи до нарадчої кімнати, занесеної до журналу судового засідання, суд залишив заяву ОСОБА_3 про відвід судді Мруць І.С. від 26.06.2024 без розгляду.
Отже, дана справа перебувала в провадженні судді Мруць І.С.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею Залізничного районного суду м.Львова Мруць І.С. в результаті прийняття процесуальних документів та вчинення процесуальних дій під час розгляду цивільної справи №184/657/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1статті 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з підстав цивільного позову, такими позивачем визначено завдання йому моральної шкоди "незаконними рішеннями та діями судді Залізничного районного суду міста Львова Мруць І.С. під час прийняття до розгляду та розгляду цивільної справи №184/657/23".
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до ч.2 ст.48 ЦПК України, позивачем та відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України, дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Згідно ч.5 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Однак, матеріали даної справи не містять обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, які б встановлювали в діях судді складу кримінального правопорушення, які б вплинули на постановлення незаконного рішення в такій цивільній справі.
В інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої ст.1176 ЦК України, відповідно до якої така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Однак, застосування частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) та від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19).
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди діють самостійно і є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) вказувала на те, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунені лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду, відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, незаконність рішення, дії або бездіяльність органу державної влади та причинно-наслідковий зв'язок, що є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.
Однак, позивач не надав доказів неправомірності дій судді поза межами розгляду справи, не довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю судді та наслідками, а також не зазначив, в чому саме полягає заподіяна шкода, і не обґрунтував розмір такого відшкодування. Не надав позивач і доказів на підтвердження того, що внаслідок прийняття суддею судових рішень у справі №184/657/23 було порушено його немайнові права.
Доводи позивача про те, що дії та рішення судді у справі №184/657/23 позбавила позивача ефективного способу захисту та доступу до правосуддя, вважаються судом безпідставними та не можуть бути предметом та підставою судового розгляду в даній цивільній справі, оскільки законність процесуальних рішень, дій та/чи бездіяльності суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).
Ухвалою судді Франківського районного суду міста Львова від 25.11.2024, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження в даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, в частині позовних вимог про визнання дій судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушенням присяги судді.
Даними процесуальними документами встановлено, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством. Оскарження в будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Натомість, чинним законодавством надано можливість позивачу повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя в межах справи №184/657/23.
Відповідно до частиною 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зважаючи на вищенаведене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а тому суд вважає позовні вимоги безпідставними та недоведеними, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то згідно зі ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 223, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Львівської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України», код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.
Дата складення повного судового рішення 29.09.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.