Справа № 135/870/25
Провадження № 2/135/413/25
іменем України
26.09.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Кривешко І.В.,
за участі секретаря судових засідань: Чаленко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижин Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр»), в інтересах якого діє представник позивача - Балюх Євген Олександрович, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір №13.12.2024-100002257, строком на 140 днів.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 30219,54 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11990,34 грн., по процентам в розмірі 13429,20 грн., неустойка 4800,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ « Споживчий центр».
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №13.12.2024-100002257 від 13.12.2024 в розмірі 30219,54 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомлення (викликом) сторін, з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив та призначене судове засідання.
23.07.2025 через електронний суд (вх.№ 3587/25 від 23.07.2025) від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Вважає суму боргу завищеною та необґрунтованою. З урахуванням важкої фінансової ситуації (декрет, відсутність доходу), просить не стягувати додаткових витрат, штрафів або пені. А також врахувати інтереси малолітньої дитини, яку виховує.
30.07.2025 через електронний суд (вх.. № 3720/25 від 30.07.2025) від представника позивача Ларіонова К.О. надійшла відповідь на відзив. В якій просять позовні вимоги задовольнити, та залишити відзив на позовну заяву відповідача без розгляду.
Ухвалою суду від 07.08.2025 позовну заяву залишено без руху, відповідно до частини 11 статті 187 ЦПК України.
02.09.2025 ухвалою суду продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд на 26.09.2025.
У судове засідання 26.09.2025 представник позивача ТОВ «Споживчий центр», належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не з'явився. В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача, не заперечують щодо заочного розгляду справи.
У судове засідання 26.09.2025 відповідач Пугаченко Н.П належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилася. 26.09.2025 через електронний суд (вх.. № 4821/25 від 26.09.2025) від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом установлено, що 13.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13.12.2024-100002257.
Указаний договір, паспорт кредиту, заявка підписані відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е644 та А644.
Кредит надано на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 3.2 договору).
Сума кредиту - 12000 грн; строк користування кредитом: 140 днів; дата повернення (виплати) кредиту - 01.05.2025.
Факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 12000,00 грн на виконання умов кредитного договору підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 17-1006 від 10.06.2025, проте що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 13.12.2024 22:57:16 на суму 12000,00грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 594646457, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 13.12.2024 - 100002257.
Також позивачем надано довідку-розрахунок за договором № 13.12.2024-100002257 від 13.12.2024, з якої вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 30219,54 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11990,34 грн., по процентам в розмірі 13429,20 грн., неустойка 4800,00 грн.
Таким чином, між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих у кредит.
Частиною першою статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом установлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав останньому за допомогою засобів зв'язку на указаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору кредиту.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Усупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором, відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Отже у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Матеріалами справи встановлено, що у кредитному договорі сторони обумовили, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один ) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання.
Дата повернення кредиту - 01.05.2025.
Також, судом встановлено, що відповідачем проведено часткову сплату за кредитним договором № 13.12.2024-100002257 від 13.12.2024 в сумі 6369,56 гривень (05.01.2025 - 3784,78 грн та 08.01.2025 - 2584,78 гривень).
Отже, щодо вимог стягнення заборгованості за тілом кредиту 12000 гривень та нарахування процентів (140х120=16800 гривень), враховуючи суму поверненого боргу 6369,56 гривень, загальна сума складає 22430,44 гривень.
Дана позиція суду узгоджується з судовою практикою викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК,а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що «суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Що стосується заборгованість за нарахованою сумою неустойки в розмірі 4800,00 грн, суд зазначає наступне.
Позивачем не надано розрахунок нарахування кредитором неустойки (штрафу/пені) за кредитним договором № 13.12.2024-100002257 від 13.12.2024, суду не наданий.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, суд вважає недоведеними та безпідставними вимоги позивача щодо відповідача в частині стягнення неустойки в розмірі 4800,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00020820 від 12.06.2025.
Зважаючи на часткове задоволення вимог позовної заяви, з урахуванням вказаних норм закону, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 81, 141, 263-265, 279, 280, 282-284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 13.12.2024-100002257 від 13.12.2024, в сумі 22430 (двадцять дві тисячі чотириста тридцять) гривень 44 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1797 (одна тисяча сімсот дев'яносто сім) гривень 90 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», м. Київ, вулиця Саксаганського, 133-А 01032, код ЄДРПОУ 37356833;
Представник позивача: Балюх Євген Олександрович, м. Київ, вулиця Саксаганського, 133-А 01032, РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Кривешко Ірина Володимирівна