Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/446/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 398/4090/23 Доповідач в колегії апеляційного суду
Категорія 187 (86, 86-1, 142) Д ОСОБА_1
22.09.2025 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції об'єднане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року, яким:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено: за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ч.4 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, ОСОБА_10 за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна.
На підставі ч.7 ст.72 КК України, у строк відбування призначеного покарання ОСОБА_10 зараховано строк перебування під цілодобовим домашнім арештом, а саме з 15.08.2023 року до 15.10.2023 року з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 2 271 грн. 84 коп.
Ухвалено про задоволення цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 6418,21 грн., моральну шкоду - 30 000 грн. та витрати на правову допомогу - 15 000 грн.
Ухвалено про задоволення цивільного позову ТОВ «Вигідна покупка» до ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_10 на користь ТОВ «Вигідна покупка» матеріальну шкоду в сумі 4 358, 42 грн.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_11 просить змінити вирок місцевого суду та призначити ОСОБА_10 остаточне покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, та звільнити ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що суд при призначенні ОСОБА_10 покарання у повній мірі не врахував те, що останній раніше не судимий, характеризується посередньо, має на утриманні малолітню доньку, яку виховує один, а також те, що він щиро розкаявся, сприяв у розкритті кримінального правопорушення, а тому вважає, що його підзахисному можливо призначити більш м'яке покарання.
Окрім того захисник просить змінити вирок в мотивувальній частині, а саме визнати пом'якшуючою таку обставину як наявність у ОСОБА_10 на утриманні малолітньої доньки, яку він виховує один, вказуючи на те, що судом помилково не надано оцінку даній обставині.
Наведені обставини, а також відсутність обтяжуючих обставин, на думку захисника ОСОБА_11 свідчать про можливість призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, що в цілому буде сприяти меті загальної та спеціальної превенції.
Також, захисник зазначає про порушення вимог ст.374 КПК України, оскільки у вироку у вступній частині не зазначено рік, місяць і дата народження ОСОБА_10 , що на думку захисника є також підставою для зміни вироку.
В своїй апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_12 просить змінити вирок в частині зарахування ОСОБА_10 строку відбування покарання, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на ч.7 ст.72 КК України щодо зарахування домашнього арешту у строк покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту.
В обґрунтування вимог зазначає, що ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2023 року ОСОБА_10 застосовано домашній арешт у нічний час доби, а ч.7 ст.72 КК України передбачає, що тільки цілодобовий арешт зараховується судом у строк покарання, у зв'язку з чим на думку прокурора, суд у вироку допустив помилку врахувавши домашній арешт у строк покарання.
Окрім того, вказує, що судом не враховано і вимоги ч.1 ст.374 КПК України та допущено помилку у вступній частині вироку, де не зазначено рік, місяць і день народження обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, в дебатах думку прокурора та представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника-адвоката ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_10 які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 підлягає задоволенню за таких підстав.
За змістом положень ч.1 та 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
У апеляційних скаргах кваліфікація дій адвокатом ОСОБА_11 та прокурором за ч.4 ст.185 та ч.4 ст.187 КК України по суті не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України відсутні підстави для визнання апеляційним судом кваліфікації неправильною.
Викладені у вироку районного суду висновки про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, ґрунтуються на сукупності зібраних та досліджених доказах, достовірність і достатність яких не була поставлена під сумнів учасниками судового розгляду, в зв'язку з чим, згідно ст. 349 КПК України, вони за згодою сторін судом першої інстанції не досліджувались.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку (ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Як вбачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України, за викладених у ньому обставин, доведено об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні та є допустимими.
В даному випадку, суд першої інстанції, діючи в межах пред'явленого ОСОБА_10 обвинувачення ( ч.1 ст. 337 КПК ) дійшов правильного висновку про його винуватість у вчинені нападу з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 поєднаний з насильством, яке небезпечне для здоров'я потерпілої, вчинене в умовах воєнного стану та у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого в умовах воєнного стану.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку зазначив про те, що відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, особу ОСОБА_10 , який раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, на обліку в лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності з 2022року.
Обставинами, які пом'якшують ОСОБА_10 покарання суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують ОСОБА_10 покарання судом не встановлено.
Врахував суд і висновок органу з питань пробації про те, що виправлення ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. Ризик вчинення ОСОБА_10 повторного кримінального правопорушення, оцінюється як середній та ризик небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній.
Підстав для призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст.ст. 69 та 75 КК України, суд не знайшов і дійшов до висновку про те, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі.
На спростування доводів адвоката ОСОБА_11 щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_10 надто суворого та несправедливого покарання, колегія суддів відмічає, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається, зокрема, його суворістю., при цьому, захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу і об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
До критеріїв, які мають стати основою визначення покарання, співрозмірного зі злочином, слід віднести також суспільну небезпечність вчинюваного обвинуваченим злочину, адже Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому, в той час, як людина, її життя та здоров'я є найвищою соціальною цінністю.
Відтак, належна кримінально-правова охорона життя людини є важливим завданням держави, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону до особи, яка вчинила злочини проти життя та здоров'я особи, та повинна нести справедливе покарання.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
В даному випадку, фактичні обставини справи та їх об'єктивна оцінка свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_10 під час судового розгляду вину визнав частково, з місця злочинів втік, у зв'язку з чим законних підстав для застосування ст.ст.69, 75 КК України при даних обставинах, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням характеру, кількості, способу нанесення тяжких тілесних ушкоджень, наслідків та суспільної небезпечності, вчиненого ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, а також його особи, а також ставлення самого ОСОБА_10 до вчинених кримінальних правопорушень, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_10 , як особа представляє суспільну небезпеку для оточуючих, а тому його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах реальної ізоляції від суспільства.
Крім того вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_10 покарання за ч.4 ст.185, ч.4 ст.187 КК України, за сукупністю злочинів у виді 8 років позбавлення волі є мінімальним, на думку колегії суддів явно не може вважатись занадто суворим або несправедливим, в цілому відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 про те, що суд при призначенні покарання, не достатньо врахував особу ОСОБА_10 , його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину є безпідставними і по суті спростовуються змістом оскаржуваного вироку, а тому колегія суддів, з урахуванням положень ст. 404 КПК України, підстав для застосування ст. ст.69,75 КК України та зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_10 покарання, не вбачає.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи прокурора в частині порушення вимог ч.7 ст.72 КК України вважає слушними.
Так, ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2023 року клопотання слідчого задоволено та застосовано до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з забороною залишати житло у період часу з 22.00 год. до 06.00 год. строком на два місяці.
Таким чином, слідчим суддею обвинуваченому ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.
Згідно приписів ч.7 ст.72 КК України передбачено, що домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першої цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом було допущено помилку, а тому посилання на ч.7 ст.72 КК України повинне бути виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.04.2025 року.
Окрім того, судом порушено вимоги ч.1 ст.374 КПК України, згідно яким в резолютивній частині вироку суду першої інстанції не зазначено не зазначено рік, місяць і день народження обвинуваченого ОСОБА_10 .
Відповідно до положень ст.ст. 407, 409, та ст. 413 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Отже, застосування судом першої інстанції положень ч.7 ст.72 КК України при зарахуванні у строк покарання строк перебування під домашнім арештом та незастосування вимог ч.1 ст.374 ККПК України, колегія суддів визнає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 409, п.1 ч.1 ст. 413 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни вироку суду відносно ОСОБА_10 у частині анкетних даних та зарахування строку перебування під домашнім арештом.
Таке рішення, на думку колегії суддів буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 -задовольнити.
Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року в об'єднаному кримінальному стосовно ОСОБА_10 за ч.4 ст.185, ч.4 ст.187 КК України - змінити.
Доповнити вступну частину вироку Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року щодо анкетних даних, вказавши ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.04.2025 року посилання на застосування положень ч.7 ст.72 КК України про зарахування у строк відбування покарання перебування ОСОБА_10 під домашнім арештом.
В іншій частині вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4