30 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 120/3409/23
адміністративне провадження № К/990/39907/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №120/3409/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Залімського І.Г., суддів - Сушка О.О., Мацького Є.М.),
І. Історія справи
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2022 року по 08 березня 2023 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2022 року по 08 березня 2023 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до Порядку №100.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що наказом відповідача №33-ОС від 01 лютого 2022 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На день виключення зі списків позивачеві не було виплачено належне йому грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби.
3. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №120/7809/22 відповідач здійснив виплату індексації шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 09 березня 2023 року коштів в розмірі 118 545 грн 89 коп.
4. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 09 березня 2023 року, позивач вважав, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2022 року по 01 серпня 2022 року;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2022 року по 01 серпня 2022 року у розмірі 69560 грн 11 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
6. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції установив наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
7. Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції застосував статтю 117 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за 6 місяців у розмірі 69560 грн 11 коп.
8. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено абзац третій його резолютивної частини наступним чином:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2022 року по 01 серпня 2022 року в розмірі 41137 грн 85 коп. з урахуванням обов'язкових платежів та виплат.»
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
10. Проте, вирішуючи питання про розмір стягнення, апеляційний суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 січня 2022 року у справі №240/12167/20, від 10 лютого 2022 року у справі №580/2264/20, щодо зменшення розміру відшкодування.
11. Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважала, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41137 грн 85 коп., (59,14 % від 69560,11 грн середнього заробітку, розрахованого згідно з Порядком №100 та з урахуванням обмеження періоду виплати 6 місяцями).
Короткий зміст касаційної скарги
12. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
13. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
14. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діє з 19 липня 2022 року до періоду, коли діяла інша редакція цієї статті, тобто до 19 липня 2022 року, а також щодо можливості застосування принципу співмірності та додаткового зменшення розміру стягнення, яке визначене з урахуванням «нової» редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження строку виплати 6 місяцями.
15. Вважає, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року та не урахував, що на момент виникнення спірних правовідносин указана стаття діяла у попередній редакції, відповідно до якої виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присуджується за увесь період прострочення.
16. Окрім викладеного указує, що висновки Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру стягнення стосуються статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, якою передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому суд апеляційної інстанції помилково урахував такі висновки з одночасним застосуванням статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року.
Позиція інших учасників справи
17. Від Військової частини НОМЕР_1 відзиву на касаційну скаргу позивача не надійшло, що, відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
18. 28 листопада 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .
19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2023 року для розгляду справи №120/3409/23 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.
20. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №120/3409/23 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
21. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року закінчено підготовчі дії; справу №120/3409/23 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
22. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 лютого 2022 року №33-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
23. На день виключення зі списків позивачеві не було виплачено належне йому грошове забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення.
24. Наведене зумовило позивача звернутися до суду з позовом про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення.
25. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №120/7809/22 визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 26 січня 2017 року до 28 лютого 2018 року, враховуючи як базовий місяць січень 2016 року та зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 26 січня 2017 року до 28 лютого 2018 року, ураховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
26. За результатами апеляційного перегляду постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі №120/7809/22 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 лютого 2022 року, виходячи з фіксованої величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та прийнято нову постанову, якої зазначені вимоги задоволено.
27. На виконання судових рішень у справі №120/7809/22 відповідач 09 березня 2023 року здійснив виплату належних позивачеві коштів у розмірі 118 545 грн 89 коп.
28. Позивач, вважаючи що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
29. За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
32. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
33. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
35. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
36. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
37. Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року.
38. Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій зазначили, що період затримки з 02 лютого 2022 року (наступний день після звільнення) по 08 березня 2023 року (день, що передує дню фактичного розрахунку) регулюється статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка набрала чинності 19 липня 2022 року, тобто з обмеженням строку виплати у 6 місяців.
39. Додатково, апеляційний суд застосував до указаного періоду принцип співмірності і зменшив розмір такої виплати.
40. У тексті касаційної скарги позивач зауважує, що на момент виникнення спірних правовідносин (станом на дату звільнення) указана стаття діяла у попередній редакції, відповідно до якої виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присуджується за увесь період прострочення.
41. Окрім викладеного указує, що висновки Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру стягнення з урахуванням принципу співмірності, стосуються статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, якою передбачено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому суд апеляційної інстанції помилково урахував такі висновки з одночасним застосуванням статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року.
42. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції, що діє з 19 липня 2022 року до періоду, коли була чинною попередня редакція цієї статті, а також щодо можливості застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбаченого статтею 117 КЗпП України у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, тобто за наявності законодавчого обмеження строку виплати у шість місяців.
43. Колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, які виникли під час дії її «старої редакції» та продовжились після набрання чинності «новою редакцією», а також щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [про застосування принципу співмірності], на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Указані висновки викладено у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
44. У вказаній постанові Судова палата констатувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції);
- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції).
45. З урахуванням наведених висновків колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо помилкового застосування судами попередніх інстанцій статті 117 КЗпП України у «новій» редакції до усього періоду затримки розрахунку при звільненні.
46. Також, Судова палата зазначила, що із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
47. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
48. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку лише за шість місяців, Судова палата вирішила, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [принцип співмірності], до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», не є можливим.
49. Судами попередніх інстанцій установлено, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 02 лютого 2022 року по 08 березня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.
50. Застосовуючи наведені висновки для вирішення цього спору колегія суддів констатує, що період з 02 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До указаного періоду суд, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, може застосувати принцип співмірності.
51. Проте період з 19 липня 2022 року по 08 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До указаного періоду не є можливим застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [щодо принципу співмірності].
52. З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, однак допустив помилку при застосуванні редакцій указаної статті, що мало наслідком неправильне визначення розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Висновок за результатом розгляду касаційної скарги
53. За результатами касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегія суддів констатує, що висновок суду апеляційної інстанції є таким, що зроблений без повного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
54. Натомість суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може установлювати або вважати доведеними обставини, які не були установлені в оскаржуваній постанові.
55. Тож, Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.
56. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
57. З урахуванням наведених мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
IV. Висновки щодо судових витрат
58. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №120/3409/23 скасувати.
3. Справу №120/3409/23 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду