30 вересня 2025 року
м. Київ
справа №300/7689/23
адміністративне провадження № К/990/39126/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.
розглянув касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Івано-Франківській області виплачувати основний розмір грошового забезпечення в розмірі 67 відсотків з врахуванням щомісячної доплати в розмірі 2000 грн, та просив зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області виплачувати основний розмір грошового забезпечення в розмірі 67 відсотків з врахуванням щомісячної доплати в розмірі 2000 грн з 05 липня 2023 року.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково:
- визнав протиправною відмову ГУ ПФУ в Івано-Франківській області встановити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років в розмірі 67 відсотків відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Івано-Франківській області встановити та виплатити з 05 липня 2023 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років в розмірі 67відсотків відповідних сум грошового забезпечення відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не примирилось з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень називає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, їхню невідповідність засадам верховенства права, законності та обґрунтованості.
Гадає, що касаційний розгляд справи матиме вирішальне розуміння, бо справа за означеним позовом є справою, що становить значний суспільний інтерес. Узагальнює, що зазначені в касаційній скарзі питання та сама справа на підставі вимог підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) уможливлюють прийняття касаційної скарги до розгляду суду касаційної інстанції.
Колегія суддів перевірила наведене в касаційній скарзі обґрунтування на користь задоволення заявлених у ній вимог, дослідила додані до скарги матеріали і дійшла висновку про таке.
Частина третя статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачає, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини у цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади, який відмовив перерахувати і виплачувати фізичній особі пенсію за вислугу років у розмірі, на яку, як вважає така особа, вона має право за законом.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Скаржник - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, не заперечує, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на одну з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи.
Покликання у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить.
Посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України в цій частині мають загальний характер, зводяться до цитування вказаної норми та викладу фактичних обставин справи.
Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали з касаційною скаргою направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: А. І. Рибачук
Л. В. Тацій