30 вересня 2025 року
м. Київ
справа №560/17920/24
адміністративне провадження № К/990/28475/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шепетівкацукор» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 (головуючий суддя - Сушко О.О., судді: Залімський І.Г., Мацький Є.М.) у справі №560/17920/24.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шепетівкацукор» (далі - ТОВ «Шепетівкацукор») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області) від 01.11.2024№27146/2201-0710 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9032993,75 грн, з яких 8453412,00 грн за податковими зобов'язаннями та 579581,75 грн за штрафними санкціями.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2025 в позові відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №27146/2201-0710 від 01.11.2024 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9032993,75 грн, з яких 8453412,00 грн за податковими зобов'язаннями та 579581,75 грн за штрафними санкціями.
ГУ ДПС у Хмельницькій області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2025.
У поданій касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (щодо заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток в результаті невідображення у складі доходу від безоплатно одержаних оборотних активів по нереальних господарських операцій з постачання цукру) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №826/14264/13-а, від 10.11.2022 у справі №640/11120/21; судом апеляційної інстанції порушено положення статей 72, 73, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (не досліджено та не надано оцінку доказам, наданим відповідачем), що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
У доводах касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про реальність господарських операцій по даній справі на підставі документів, оформлених між позивачем та його контрагентами, залишивши поза увагою факт неможливості реалізації позивачем цукру через відсутність факту перевезення їх контрагентам, що свідчить про відсутність об'єкта оподаткування та реальних операцій з постачання товару.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Шепетівкацукор» зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Хмельницькій області проведена планова документальна перевірка ТОВ «Шепетівкацукор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2021 по 31.03.2024 та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2021 по 31.03.2024.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 25.09.2024 №20853/22-01-07-10/00373391, в якому, зокрема, відображено висновки про порушення позивачем підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2, статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139, підпунктів 140.5.4, 140.5,11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, пунктів 2,3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 №85/4306, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 8 864 378 грн.
За доводами відповідача неможливість реального здійснення господарський операцій між позивачем та його контрагентами з постачання цукру підтверджується наступними обставинами: згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних та фінансової звітності контрагентів позивача встановлено відсутність факту реалізації покупцями придбаного у позивача цукру та відсутність його у залишках; в місцях розвантаження, зазначених в товарно-транспортних накладних, у контрагентів позивача - покупців відсутні об'єкти нерухомості, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; поданими контрагентами повідомленнями про об'єкти оподаткування за формою 20-ОПП; даними Єдиного реєстру податкових накладних, в якому відсутні зареєстровані на адресу контрагентів позивача податкові накладні з номенклатурою постачання «оренда складського приміщення» або «суборенда складського приміщення»; недостовірність внесених відомостей у товарно-транспортні накладні та непідтвердження факту транспортування цукру.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №27146/2201-0710 від 01.11.2024, згідно з яким нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9485056,35 грн, в т.ч. 8864378,00 грн за основним платежем та 620678,35 грн за штрафними санкціями.
Вважаючи оскаржуване рішення в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9032993,75 грн, з яких 8453412,00 грн за податковими зобов'язаннями та 579581,75 грн за штрафними санкціями протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що фактично ТОВ «Шепетівкацукор» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з постачання цукру. За висновком суду, враховуючи обставини, встановлені під час проведення перевірки, щодо характеру діяльності контрагентів, стверджувати, що позивач проявив належну обачність при виборі своїх контрагентів, а також що у позивача не було обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначених суб'єктів господарювання, неможливо.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи умови договорів поставки, права та обов'язки сторін, контролюючий орган, на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів позивача (покупців цукру) трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо, були недостатніми для проведення господарської діяльності із замовлення автотранспорту для відвантаження у позивача цукру та його подальшого перевезення, обумовленого укладеними договорами з позивачем.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як встановлено судами, висновок контролюючого органу про заниження позивачем суми податку на прибуток, в оскаржуваній частині, зроблений на підставі встановленого за результатами перевірки заниження інших доходів всього в сумі 46 963 407 грн в результаті невідображення в їх складі доходу від безоплатно одержаних оборотних активів по нереальних господарських операціях з реалізації цукру таким контрагентам: ТОВ «КОМА ІНУ», ТОВ «АНАБА ІН ЛІМІТЕД», ТОВ «МАГРОС», ТОВ «МАКРОН», СФГ «НІЧЕПОРУК РАЇСА МИКОЛАЇВНА», ФГ «СЮ ЖНИВА», ТОВ «АКВІЛОН-АГРО-2020», ТОВ «НАЙКРАЩІ ЛОГІСТИ 2020», ТОВ «ДКМ «ДНІПРОМЛИН», ТОВ «ЗАВОД БІОДОБРИВ «ТРИВКО», ТОВ «Цукортрейд ЛТД», ТОВ «ТЕЛЬСОН», ТОВ «СПЕКТР ТОП».
На підтвердження факту здійснення господарських операцій з реалізації товарно-матеріальних цінностей вказаним контрагентам позивачем під час судового розгляду було надано договори поставки, специфікації, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, банківські виписки, акти звірки тощо.
Надані первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники.
Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «Шепетівкацукор» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.
В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
При цьому наявність первинних документів не заперечувалось податковим органом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що визначені договорами поставки умовами передбачено, що зобов'язання ТОВ «Шепетівкацукор» вважаються виконаними, коли товар завантажено на транспортний засіб перевізника в узгодженому сторонами місці:
п. 5.10. договорів поставки - товар вважається переданий Покупцю з моменту його фактичної передачі разом з усіма необхідними та передбаченими законодавством України супровідними документами та підписання Покупцем відповідного документу про прийняття цього Товару (видаткова накладна та товарно-транспортна накладна). З цього моменту Покупець набуває право власності на Товар. Ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту набуття ним права власності;
п. 5.10. (5.11.) договорів поставки сторони також визначили, що витрати на транспортування Товару за договором покладаються на Покупця. Покупець приймає на себе зобов'язання по оформленню товарно-транспортних накладних, несе відповідальність за правильне заповнення реквізитів даного документа та його зберігання.
Відповідно до наданих позивачем товаро-транспортних накладних, які підписані та скріплені печатками сторін, перелік яких також вказано в акті перевірки, замовниками перевезення виступають саме покупці цукру.
Тобто, факт транспортування цукру не має значення для встановлення обставин даної справи факту виконання позивачем зобов'язань з поставки, адже згідно вищевказаних умов договорів поставки, позивач відповідальний лише за завантаження цукру, а обов'язки з транспортування та подальшого розвантаження цукру покладені на покупців.
Доводи податкового органу щодо відсутності/дефектності товарно-транспортних накладних обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки складання товарно-транспортної накладної не за встановленою формою чи з помилками може свідчити про порушення правил перевезення вантажу, а не про нездійснення господарської операції, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні встановлюють права та обов'язки, відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому товарно-транспортна накладна, подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
До того ж, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.
Також, заїзд автотранспорту покупців на територію ТОВ «Шепетівкацукор», завантаження цукру на такий автотранспорт та виїзд цього автотранспорту, підтверджується журналами реєстрації заїзду та виїзду автотранспорту, яким судом першої інстанції не надано оцінки.
Щодо посилань відповідача на недоліки при заповненні первинних документів, то колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанцій, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі видаткових та товарно-транспортних накладних, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій.
На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції також правомірно відхилив доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача та його контрагентів з огляду лише на податкову інформацію щодо його контрагентів оскільки відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання ТМЦ (виконання робіт, надання послуг), носять виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою спростовують це.
Крім того, твердження відповідача про те, що покупці позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності не підтверджено належними та допустимими доказами, ґрунтується виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірки контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.
Верховними Судом сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених вище норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 29.07.2021 у справі №826/14264/13-а, від 10.11.2022 у справі №640/11120/21 не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки обставини справи №560/17920/24 не є подібними. Так, у наведених відповідачем постановах досліджувалося питання правомірності формування даних податкового обліку при придбанні товарі (послуг), тоді як в даній справі здійснювався продаж товарно-матеріальних цінностей.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення в частині задоволення позову є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №560/17920/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.А. Гончарова