30 вересня 2025 року
м. Київ
справа №205/7926/25
адміністративне провадження № К/990/37708/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.06.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та апеляційну скаргу залишено без руху, суд зобов'язав скаржника усунути недоліки протягом 10 днів, надати оригінал документу про сплату судового збору.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.06.2025 у справі № 205/7926/25 повернуто скаржнику.
Не погодившись з ухвалою апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 296 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження, подання відповідного клопотання про його поновлення.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Статтею 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (частина друга).
Положеннями статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюється спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Таким чином процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, яка в силу положень частини другої статті 298 КАС України, підлягає застосуванню до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, установлених статтею 296 цього Кодексу, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, апеляційна скарга повертається з підстав, передбачених частиною другою статті 298 КАС України, при настанні двох взаємопов'язаних умов: 1) неусунення недоліків, на які вказав суд; 2) закінчення установленого судом строку.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.06.2025 у справі № 205/7926/25 повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки останнім недоліки апеляційної скарги зазначені в ухвалі суду від 23.07.2025 у встановлений судом строк скаржником усунуто не було..
Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржником не виконано вимоги ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху.
У встановлений судом процесуальний строк, а також станом на день постановлення ухвали від 11.08.2025 недоліки апеляційної скарги не усунуто, клопотання про продовження строку на усунення недоліків не заявлено.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги скаржнику.
Зі змісту касаційної скарги слідує, що скаржник фактично не погоджується із підставами залишення його апеляційної скарги без руху в частині необхідності сплати судового збору та не задоволення судом апеляційної інстанції клопотання ОСОБА_1 про звільнення від його сплати. При цьому, із вказаних доводів не слідує, що ОСОБА_1 мав намір виконувати ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення його апеляційної скарги без руху та сплатити судовий збір, оскільки уважає, що суд цієї інстанції мав задовольнити подане ним клопотання.
Суд апеляційної інстанції розглянув клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, оцінивши подані ним докази, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки додані до апеляційної скарги відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 1-2 квартал 2025 року суд не підтверджують відсутність інших джерел доходу.
При цьому, суд апеляційної інстанції надав практичну можливість ОСОБА_1 усунути недоліки апеляційної скарги шляхом сплати судового збору.
Щодо посилань скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не звільнення позивача від сплати судового збору Суд зазначає таке.
За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Положення частини першої статті 133 КАС України як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
Частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Згідно з сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема постановами постанові від 04.07.2018 у справі № 686/114/16-ц, від 30.11.2020 у справі № 160/6933/19) положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочення чи розстрочення в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
З наведеного слідує, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів, які слугують підставою, на його думку, для зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Згідно з позицією, сформованою, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
У постановах від 20.02.2020 у справі №420/1582/19, від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 та інші, Верховний Суд констатував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/4473/21 (910/8061/21) вказано, що Закон «Про судовий збір» не містить визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують незадовільний майновий стан особи.
Тож саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
З урахуванням викладеного, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, клопотання про звільнення від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством України порядку і розмірі.
Водночас статтею 44 КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Отже, Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
У цій справі Суд також враховує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися повторно до суду апеляційної інстанції з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов