30 вересня 2025 року
м. Київ
справа №520/34971/24
адміністративне провадження №К/990/38065/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ - АВТО" до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ-АВТО» (далі - ТОВ «ВІКІНГ-АВТО», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації щодо оголошення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що проходять територією двох або більше територіальних громад та не виходять за межі території Харківської області, що відбудуться 14.11.2024 за рейсами №№1649ф/1650ф, 1655ф/1656ф (Краснокутськ - Харків через Старий Мерчик); рейсами № №1599/1600, 1607/1608 (Краснокутськ - Харків через Старий Мерчик); рейсами №№1601ф/1602ф, 1603/1604, 1609/1610, 1611/1612, 1615ф/1616ф, 1619/1620 (Краснокутськ - Харків через Старий Мерчик);
- визнати договір про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 27.11.2017 №74 поновленим на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 29.04.2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.02.2023 № 2915-IX;
- визнати договір про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 30.05.2017 №59 поновленим на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 29.04.2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.02.2023 № 2915-IX;
- визнати договір про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 20.03.2018 №99 поновленим на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 29.04.2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.02.2023 № 2915-IX;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ-АВТО» судові витрати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025, залишеним без змін постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (підпункти "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України)
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проте, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв'язання актуальної правової проблеми.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Тому, колегія суддів не може взяти до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд вважає не обґрунтованими твердження відповідача, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, а обґрунтування скаржника щодо зазначеної підстави касаційного оскарження зводиться до опису обставин цієї справи та незгоди із прийнятими у справі рішеннями.
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами "а-г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІНГ - АВТО" до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а» «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
М.В. Білак ,
Судді Верховного Суду