30 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 620/17971/23
адміністративне провадження № К/990/12640/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 620/17971/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року (суддя - Падій В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.),
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Вч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати незаконним неповне нарахування позивачу додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) за службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні з 01.04.2022 по 31.12.2022 (спірний період).
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за спірний період у повному обсязі з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач обґрунтовує свій позов тим, що, в спірний період брав участь у безпосередніх бойових діях та заходах з відсічі збройної агресії в районах їх проведення, через що набув право на додаткову винагороду за Постановою КМУ № 168, але відповідач відмовив у її виплаті, стверджуючи, що наявні документи підтверджують лише виконання ОСОБА_1 службових обов'язків, а не безпосередніх бойових дій, передбачених наказами Держприкордонслужби.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 з 24.02. по 09.12.2022 на посаді дільничного інспектора прикордонної служби І категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), а з 09.12.2022 - на посаді інспектора прикордонної служби ІІ категорії - кулеметником першої групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби прикордонної застави « ІНФОРМАЦІЯ_2 » прикордонної комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_3 » .
Згідно з витягами з: робочого зошита начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (Тип Б) за період з 30.04.2022 по 31.08.2022; книги прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) за період з 31.08.2022 по 31.12.2022, зокрема позивач, виконував план з охорони та оборони державного кордону в нарядах: робоча група на кордоні (РГК), вогнева засідка (ВЗ), сторожовий пост (СП), чатовий (ЧТ), пост спостереження (ПС).
З журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_4 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.12.2022 № 4.5/29 слідує, зокрема позивач, виконував в період з 30.11. по 30.12.2022 бойові завдання в районі автомобільного мосту в ІНФОРМАЦІЯ_6.
Начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на ім'я начальника НОМЕР_2 прикордонного загону подано рапорти про виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, а саме:
- 30 000 грн за періоди з 01.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 03.09.2022 по 27.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022;
- 70 000 грн за періоди з 01.04.2022 по 04.04.2022, 01.06.2022 по 30.06.2022.
На думку позивача, за час служби з 01.04.2022 по 31.12.2022 (увесь квітень, червень та окремі дні листопада-грудня 2022) він не отримав усіх належних сум грошового забезпечення, зокрема додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн щомісяця, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Держприкордонслужби України (В/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, керуючись тим, що за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 та з 01.07.2022 по 31.12.2022 відсутні належні докази безпосередньої участі позивача у бойових діях чи заходах із відсічі та стримування збройної агресії. Виконання ним завдань у складі робочої групи на кордоні (РГК), сторожових постах (СП), постах спостереження (ПС) чи у вогневих засідках (ВЗ) було розцінене судом як звичайна службова діяльність прикордонного підрозділу, а не як виконання бойових завдань.
Щодо періоду з 01.04.2022 по 04.04.2022 суд зазначив, що позивачу вже було виплачено пропорційну частину підвищеної винагороди (9 333,33 грн), тож ця частина вимог є виконаною. Щодо червня 2022 року, попри наявність рапорту начальника відділу прикордонної служби на 70 000 грн, суд відмовив, оскільки відсутні інші документи, передбачені наказами Адміністрації ДПСУ (бойовий наказ, журнал бойових дій, рапорт командира з поіменним переліком військовослужбовців).
Суд також наголосив, що на ділянці державного кордону з Республікою Білорусь у спірний період не фіксувалося вогневих зіткнень, обстрілів чи збройних нападів. Запис у журналі бойових дій про несення служби у наряді «СП» у листопаді-грудні 2022 року не був визнаний належним підтвердженням участі в бойових завданнях. Посилання позивача на інші приклади військовослужбовців суд відхилив через відсутність доказів їх спільного виконання бойових завдань.
Таким чином, суд виходив із того, що для виплати підвищеної винагороди за Постановою КМУ № 168 необхідна сукупність документів, які підтверджують саме виконання бойових завдань у зоні вогневого зіткнення чи під вогнем ворога. Оскільки такі документи відсутні, підстав для нарахування 100 000 грн щомісяця за спірний період цей суд не знайшов.
Шостий апеляційний адміністративний суд 19 березня 2025 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.
У цій справі суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що позивач не довів безпосередньої участі у бойових діях у період з 05.04.2022 по 31.12.2022. Виконання ним завдань у нарядах «РГК», «СП», «ПС», «ЧТ», «ВЗ» віднесено до звичайної оперативно-службової діяльності на державному кордоні, яка не підтверджує права на збільшену винагороду.
Також суд урахував, що рапорт від 02.07.2022 щодо виплати 70 000 грн залишився нереалізованим через відсутність підтверджувальних документів про виконання бойових завдань, а інших доказів перебування позивача в умовах вогневого контакту, обстрілів чи відбиття атак матеріали справи не містять. Тому підстав для задоволення позову за спірний період не встановлено.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що позиція судів суперечить висновкам, викладеним Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.10.2024 у справі № 120/3181/23 касаційний суд зазначив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не позбавляє військовослужбовця права на належну винагороду; у постанові від 23.04.2024 у справі № 360/334/23 підтверджено, що оцінка рапортів має істотне значення для правильного вирішення спору, позаяк згідно з пунктом 4 наказу № 392/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу № 628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.
У справах № 200/660/23 та № 200/756/23 Верховний Суд вказував, що бойові дії і район воєнних (бойових) дій мають чітке визначення у Законі «Про оборону України», з урахуванням рішень Головнокомандувача ЗСУ про конкретні території ведення бойових дій. Суд не повинен автоматично визнавати відсутність участі у бойових діях лише через відсутність певних формальних документів. Насамперед слід з'ясувати, які завдання і де виконував військовослужбовець згідно з бойовим наказом, а також чим підтверджується ця інформація. Якщо позивач перебував у відрядженні, але не виконував бойових завдань у розумінні Постанови № 168, необхідно з'ясувати, що саме він робив у цей період і де саме проходив службу.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що у спірний період він виконував бойові завдання та перебував у районах, де тривала відсіч збройної агресії, а тому має право на підвищену винагороду за постановою КМУ № 168.
Він вважає, що суди помилково прирівняли ці завдання до звичайної прикордонної служби. На його думку, журнали бойових дій та рапорти є достатніми доказами для підтвердження виконання бойових завдань.
Позивач переконаний, якщо командир підрозділу неналежно оформлює документи для підтвердження участі у бойових діях, то це не може позбавляти військовослужбовця права на виплату. Практика Верховного Суду підтверджує, що порушення порядку оформлення чи подання рапортів не свідчить про відсутність права на винагороду.
Отже, скаржник переконаний, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку та не врахував усталену практику ВС, що згідно з п. 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для касаційного оскарження рішення суду.
Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також оцінюючи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
Пунктом 1 постанови від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям. Тим із них, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує заходи з національної безпеки та оборони, розмір винагороди збільшується до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі.
Прядок і умови виплат додаткової винагороди визначено:
наказом № 164-АГ від 31.03.2022, що застосовується з 24.02.2022 та діяв до 01.08.2022;
наказом від 30.07.2022 № 392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - наказ № 392-АГ), уведений в дію з 01.08.2022;
з 01.12.2022 прийнято наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ (далі - наказ № 628-АГ).
Пункт 1 наказу № 164-АГ передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, а при безпосередній участі у бойових діях або заходах, її збільшують до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі.
Відповідно до пункту 2 наказу № 164-АГ, «безпосередня участь» означає виконання військовослужбовцем бойових завдань (у т.ч. поза районами бойових дій), зокрема у складі угруповань, при забезпеченні оборони, відбитті збройного нападу тощо.
Пункт 3 наказу № 164-АГ визначає, що документальне підтвердження участі здійснюється на підставі одного з документів: бойового наказу (розпорядження), журналу бойових дій або рапорту начальника (командира). Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснюють на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби з обов'язковим зазначенням підстав для його видання.
Надалі наказом № 392-АГ внесено зміни в перелік бойових дій і заходів, але перелік документів для підтвердження участі залишився незмінним.
У пункті 2 наказу № 392-АГ конкретизовано, за здійснення яких заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, військовослужбовцям, які проходять службу в органах Держприкордонслужби, додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі:
(1) рух опору на окупованих територіях;
(2) знешкодження ДРГ та незаконних збройних формувань із безпосереднім контактом;
(3) виявлення та знищення повітряних цілей у зоні бойових дій;
(4) бойові польоти, вивід повітряних суден з-під удару;
(5) бойові дії кораблів, катерів, суден із вогневим ураженням противника;
(6) відбиття збройних нападів на об'єкти, їх звільнення у разі захоплення;
(7) участь у бойових діях на лінії зіткнення в складі штабів чи угруповань;
(8) забезпечення бойових підрозділів із вогневим контактом з противником.
Пунктом 4 наказу № 392-АГ визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
(1) бойового наказу (бойового розпорядження);
(2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
(3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 10 наказу № 392-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій.
Згідно з пунктом 12 Наказу № 392-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов'язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.
З 01.12.2022 був уведений в дію наказ № 628-АГ, в якому було дещо змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав та належних доказів для виплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168, за період його проходження служби з 01.04.2022 по 31.12.2022 у складі Держприкордонслужби.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 такої додаткової винагороди у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять доказів, що позивач кожного повного місяця брав участь безпосередньо у бойових діях або виконував бойові завдання на лінії бойового зіткнення. Суди зазначили, що в спірний період позивач виконував безпосередні службові обов'язки здійснюючи чергування у складі робочої групи на кордоні (РГК), у сторожових постах (СП), на постах спостереження (ПС) та у вогневих засідках (ВЗ), через що, на думку судів, підстав для нарахування збільшеної винагороди немає. Завдання, які виконував позивач, належать до оперативно-службової діяльності відділу прикордонної служби та є його безпосередніми службовими обов'язками.
Суди встановили, що за квітень 2022 (1- 4 число) ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду (100 000 грн) у розмірі 9333,33 грн (за 4 дні участі в квітні 2022 року) у розрахунку на місяць. Інших підстав для більшої виплати немає.
За травень 2022 позивач отримав 30 000 грн. Підтверджень бойових завдань для 100 000 грн немає.
За червень 2022: поданий рапорт на 70 000 грн залишився без реалізації, бо не було додано бойового наказу, журналу бойових дій та рапорту командира про участь саме позивача.
За липень-грудень 2022: виплачувалося лише по 30 000 грн. Документи підтверджують несення служби на постах, але не безпосередню участь у бойових діях чи вогневих контактах.
Позивач у доводах касаційної скарги стверджує, що така позиція судів не відповідає висновкам щодо застосування положень постанови КМУ № 168, наказів № 164-АГ, № 392-АГ та № 628-АГ у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 120/3181/23, № 360/334/23, № 200/660/23 також № 200/756/23 та ін.
Практика Верховного Суду є сталою: виплата у збільшеному розмірі до 100 000 грн обумовлена участю у бойових діях (заходах), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших).
Верховний Суд у постанові від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23 наголосив, що безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або заходах не має тлумачитись надмірно вузько, а перелік завдань може охоплювати широкий спектр бойової діяльності як у районах ведення бойових дій, так і поза ними. За наказом № 164-АГ достатньо було одного документа (бойовий наказ, журнал бойових дій чи рапорт командира), тоді як накази № 392/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ запроваджують додаткові або конкретизовані вимоги і до підтвердження «безпосередньої участі» (конкретизувавши критерії до певних видів бойових завдань) і до кількості, необхідних для підтвердження участі у бойових діях чи заходах, документів - сукупність (альтернатива). Суд підкреслив, що за наявності формальних недоліків у документах, але при фактичному встановленні участі військовослужбовця у бойових діях, відмова у виплаті додаткової винагороди є необґрунтованою. Водночас необхідно керуватися оновленими критеріями, ураховуючи вимоги нових наказів, і ретельно оцінювати кожен наданий доказ, аби визначити, чи дає він підстави для отримання додаткової виплати.
У постанові від 06.03.2025 у справі № 620/18189/23 Верховний Суд вказував про важливість дотримання саме того наказу, який діяв у відповідний період, та необхідність урахування воєнних реалій при оцінці завдань військовослужбовця.
У цій постанові Верховний Суд зауважив, що під час оцінки права на додаткову винагороду за певний період необхідно застосовувати положення того наказу, який був чинним у відповідний час.
Окремо Верховний Суд підкреслив, що в умовах воєнного стану аналіз виконуваних військовослужбовцем завдань не можна проводити виключно на підставі Положення про відділ прикордонної служби, адже воно не враховує специфіку виконання таких завдань під час бойових дій. Якщо в мирний час певне завдання може виглядати як складова звичайної «оперативно-службової діяльності», то в контексті відсічі збройної агресії воно може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах. Тому висновки про те, що виконання завдання «вогнева засідка» належить лише до службових обов'язків військовослужбовця і не дає права на збільшену винагороду, визнаються необґрунтованими, оскільки вони не враховують специфіку виконання таких завдань позивачем в умовах воєнного стану.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що завдання на кшталт «вогневої засідки» не можна вважати просто черговим службовим обов'язком: при визначенні його суті слід ретельно перевірити, чи фактично воно не прирівнюється до бойових завдань, виконуваних у районах або умовах, наближених до бойових дій. Відсутність формальних документів, які б чітко встановлювали зону бойового зіткнення, не повинна автоматично виключати можливість визнання такої діяльності безпосередньою участю у бойових діях. Якщо докази свідчать про те, що військовослужбовець, діючи в умовах воєнного стану, виконував фактично бойові функції, це має бути взято до уваги для визначення права на додаткову винагороду.
Таким чином в результаті, Верховний Суд у справі № 620/18189/23 дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосовували лише Наказ № 164-АГ до всього спірного періоду та ігнорували факт запровадження нових правових норм. Крім того, вони не дали належної оцінки обставинам виконання позивачем завдання «вогнева засідка» саме в умовах війни, використавши підстави, що стосуються мирного часу. Тож для об'єктивної перевірки права особи на додаткову винагороду треба детально з'ясувати, в який період і під дію якого наказу підпадало спірне завдання, чи входить воно за своїм змістом до переліку бойових (безпекових) заходів та чи підтверджене воно відповідними документами згідно з актуальними нормами (що діяли на той момент). Якщо відповіді на ці запитання є позитивними, відмова у виплаті не може ґрунтуватися лише на доводах про «звичайну службову діяльність» або через формальні прогалини в оформленні документів.
Оцінюючи правомірність висновків судів попередніх інстанцій, слід зазначити, що спірний період виплати додаткової винагороди регулюється наказами № 164-АГ, № 392-АГ та № 628-АГ. Встановлення права позивача на виплату до 100 000 грн потребує комплексної оцінки виконуваних завдань та наявних доказів у контексті відповідного наказу. Зокрема, періоди 01.04- 31.07.2022 оцінюються за наказом № 164-АГ, 01.08- 30.11.2022 - за наказом № 392-АГ, 01.12- 31.12.2022 - за наказом № 628-АГ.
Водночас суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки цим обставинам. Вони формально встановили фактичні дані, обмежившись застосуванням наказу № 628-АГ до всього спірного періоду.
Суди зазначили, що право на додаткову винагороду виникає лише за наявності одночасно сукупності документів (бойового наказу, журналу бойових дій та рапорту), а також виконання завдань, перелічених у цьому наказі. Такий висновок є хибним, адже наказ № 164-АГ прямо передбачає: достатньо одного з цих документів. Більше того, у ньому по-іншому визначено й саме поняття «безпосередньої участі» у бойових діях чи заходах.
Суди помилково вважали, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем бойових завдань (відбиття атак, вогневого контакту з ворогом, збройного нападу на об'єкти, їх звільнення у разі захоплення, перебування під обстрілами). Вони дійшли висновку, що наявні лише докази виконання звичайних обов'язків з охорони державного кордону.
Суди попередніх інстанцій віднесли завдання, які виконував позивач, зокрема «вогневу засідку», до його службових обов'язків та звичайної оперативно-службової діяльності.
Однак такий підхід є помилковим, адже він ігнорує специфіку виконання цих завдань у воєнних умовах. Отже, висновки про їх належність до звичайних службових обов'язків є необґрунтованими.
Такі висновки судів попередніх інстанцій не враховують правову позицію щодо застосування норм права, викладену у постанові Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 620/18189/23 за подібних обставин.
Якщо в умовах повсякденної служби певні обов'язки можуть вважатися звичайною «оперативно-службовою діяльністю», у період реальних бойових дій вони можуть набувати характеру безпосередньої участі у бойових діях або заходах, спрямованих на відсіч та стримування збройної агресії. Висновки, що ґрунтуються на мирних приписах, є необґрунтованими, якщо вони не враховують особливостей воєнного стану.
Посилання судів попередніх інстанцій на відсутність доказів виконання позивачем бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення не є достатньою підставою для ствердження, що він взагалі не виконував бойових завдань і заходів у розумінні пунктів 2 наказів № 164-АГ, № 392-АГ та № 628-АГ.
Ключовим у цьому контексті є з'ясування, чи підпадало виконання завдань, зокрема «вогнева засідка», під визначення «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії», визначене зазначеними наказами. Також необхідно встановити, чи виконував військовослужбовець ці завдання безпосередньо в районі бойових дій, у визначений цими наказами період і умовами та чи підтверджено це документами, визначеними відповідними наказами.
Однак зазначені аспекти спірних правовідносин залишилися нез'ясованими судами попередніх інстанцій, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи та необґрунтованість висновків щодо відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди у спірному періоді.
Слід урахувати, що у постанові від 06.08.2024 у справі № 360/290/23 Верховний Суд вказав, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-/0/81-22-АГ, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу № 628/0/81-22-АГ перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.
Суди попередніх інстанцій також проігнорували аргументи про те, що упродовж періоду з 01.04.2022 по 31.12.2022 позивач виконував одні й ті ж самі завдання, що підтверджується витягами: з робочого зошита начальника відділу ПС «Дніпровське», книг прикордонної служби відділу « ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також журналу бойових дій від 01.12.2022 №4.5/29 ДСК.
Суди залишили поза увагою той факт, що за виконання позивачем аналогічних завдань за період, зокрема, з 01.04-04.04.2022, 01-30.06.2022 начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » були видані рапорти на виплату позивачу додаткової винагороди у збільшеному до 70 000 грн розмірі за участь у бойових діях або забезпеченні заходів, а за виконані позивачем завдання за період з 01 - 04.04.2022 відповідач виплатив збільшену додаткову винагороду.
Водночас суди попередніх інстанцій не з'ясовували, чи складалися рапорти про участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань стосовно позивача за час проходження ним служби за решту періодів: 01.05.2022- 31.05.2022 та 01.07- 31.12.2022. Такі рапорти згідно з наказами № 164-АГ, № 392-АГ та № 628-АГ, є одним із визначених документів, на підставі яких здійснюється підтвердження участі у бойових діях та заходах. Відсутність аналізу цих документів позбавляє суд можливості повно та об'єктивно встановити всі обставини справи, що суперечить принципам адміністративного судочинства, закріпленим у статтях 2 та 9 КАС України.
Держава не може відмовляти у виплаті, якщо законодавчі норми передбачають її, а військовослужбовець відповідає цим умовам.
Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивача у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за період його участі у бойових діях або заходах з 01.04.- 31.12.2022.
Аналогічних у цій справі висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 620/18189/23.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов'язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.
З огляду на викладене, Суд вважає за необхідне направити дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного дослідження вище вказаного.
Підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є порушення процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, якщо суд не дослідив докази, за умови обґрунтованості підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1-3 частини другої статті 328 КАС України.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України, якщо порушення допущені судом апеляційної інстанції, справа направляється для продовження розгляду або на новий розгляд до цього суду. В інших випадках - до суду першої інстанції.
Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані судові рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суди мають урахувати обставини, викладені в мотивувальній частині постанови, та ухвалити рішення відповідно до статті 242 КАС України.
VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року скасувати, а справу № 620/17971/23 направити на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк