30 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/12669/24 пров. № А/857/3847/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Запотічного І.І. та Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.01.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Зозуля Д.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.01.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 01.01.2025р.),-
17.10.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправною відмову Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Запорізькій обл. щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 23.08.2024р.;
зобов'язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити ОСОБА_1 з 23.08.2024р. пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
стягнути з ГУ ПФ України в Рівненській обл. на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору (а.с.1-3, 18).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.28-29).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.01.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Запорізькій обл. № 172350005656 від 30.08.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії; зобов'язано ГУ ПФ України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 15.06.2024р. пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФ України в Рівненській обл. відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Запорізькій обл. витрати по сплаті судового збору на суму 605 грн. 60 коп. (а.с.118-154).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Запорізькій обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.155-158).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниження віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку позивач зобов'язаний підтвердити період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення.
Судом не враховано, що згідно із записами диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1987р. по 16.07.1988р. була студентом стаціонарного відділення середнього професійно-технічного училища № 10, що територіально знаходиться у м.Рівному.
Таким чином, період з 01.09.1987р. по 16.07.1988р. згідно довідки № 535 від 06.06.2024р. зарахувати до періоду перебування у зоні добровільного (гарантованого) відселення неможливо, оскільки позивач навчалася у професійно-технічному училищі № 10, що територіально знаходиться в м.Рівному, яке не віднесено до зони добровільного (гарантованого відселення).
Відтак, період проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі станом на 01.01.1993р., складає 02 роки 10 місяців 02 дні.
При цьому, право на застосування положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Отже, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми.
Окрім цього, стверджує, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Згідно чинного функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на ПФ України, який здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с.Дубрівськ Зарічненського (Вараського) району Рівненської обл. (а.с.4-5), є особою, яка постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (категорія 3), виданим 26.09.1997р. Івано-Франківською обласною державною адміністрацією (а.с.7).
Довідкою Зарічненської селищної ради № 535 від 06.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована в с.Дібрівськ Зарічненського (Вараського) району Рівненської обл. з 26.04.1986р. по 12.01.1990р., з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по даний час; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.11).
23.08.2024р. позивач звернулася до пенсійного органу з письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.115-116).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Запорізькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024р.
За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Запорізькій обл. прийняв рішення № 172350005656 від 30.08.2024р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено те, що згідно з наданими документами для призначення пенсії вік заявника становить 54 роки 02 місяці 09 днів, страховий стаж на дату звернення - 25 років 10 місяців 11 днів. Наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. - 02 роки 10 місяців 02 дні. До перебування у зоні добровільного (гарантованого) відселення згідно довідки № 535 від 06.06.2024р. не зараховано період з 01.09.1987р. по 16.07.1988р., оскільки згідно диплому НОМЕР_1 від 16.07.1988р. позивач в цей період була студентом стаціонарного відділення середнього професійно-технічного училища № 10, що територіально знаходиться у м.Рівному, яке не віднесено до зони добровільного (гарантованого) відселення (а.с.10).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Окрім цього, згідно із довідкою Зарічненської селищної ради № 535 від 06.06.2024р. підтверджено, що позивач зареєстрована з 26.04.1986р. по 12.01.1990р., з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по теперішній час у с.Дубрівськ Зарічненського (Вараського) району Рівненської обл., яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, у позивача наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки він підтвердила факт постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986р.
Водночас, відомості щодо місця роботи чи навчання позивача в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідками органів місцевого самоврядування та посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Відтак, позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993р.
Отже, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, позивачу пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна бути призначена з 15.06.2024р. (з наступного дня після досягнення пенсійного віку).
Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання ГУ ПФ України в Запорізькій обл. призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФ України в Рівненській обл. позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав будь-яких рішень у розглядуваному випадку.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р.
Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
На час звернення до суду належність позивача ОСОБА_1 до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, сторонами не оспорювалась, а отже позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019р. у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019р. у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020р. у справі № 363/3976/16-а та від 06.04.2020р. у справі № 752/15346/17.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент аварії (26.04.1986р.) позивач проживала в с.Дібрівськ Зарічненського (Вараського) району Рівненської обл.
Зокрема, довідкою довідкою Зарічненської селищної ради № 535 від 06.06.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована в с.Дібрівськ Зарічненського (Вараського) району Рівненської обл. з 26.04.1986р. по 12.01.1990р., з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по 06.06.2024р. (дата видачі довідки).
Зазначений населений пункт включений до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населений пункт, що розташований в зоні гарантованого добровільного відселення.
Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача, оскільки вона з 26.04.1986р. по 12.01.1990р., з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по 06.06.2024р. (дата видачі довідки) постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Також згідно з записами диплому НОМЕР_1 від 16.07.1988р. позивач з 01.09.1987р. по 16.07.1988р. навчалася у середньому професійно-технічному училищі № 10 (м.Рівне).
Водночас обставини навчання позивача у середньому професійно-технічному училищі № 10 не спростовують факт постійного проживання у відповідному населеному пункті.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.
Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 26.04.1986р. по 12.01.1990р., з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по 06.06.2024р. (дата видачі довідки) проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, відносно ОСОБА_1 виконується така обов'язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.
Також матеріалами справи підтверджується, що з 03.12.1993р. по 19.12.1994р., з 17.03.2000р. по 06.06.2024р. (дата видачі довідки) позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.
Отже, позивач набула передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на максимальне зниження пенсійного віку, а саме на 6 років.
На момент звернення до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (23.08.2024р.) позивач досягла 54-річного віку; її страховий стаж (визнаний стороною відповідачів) на цей момент склав 25 років 10 місяців 11 днів.
Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В свою чергу, статтею 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Таким чином, на момент звернення позивача за призначенням пенсії на пільгових умовах необхідний страховий стаж.
Враховуючи право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років, а відповідно також її право на зменшення страхового стажу на кількість років зменшення пенсійного віку, тому необхідною умовою призначення у 2024 році ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку є досягнення нею 54-річного віку та наявність страхового стажу на рівні 25 років (31-6=25).
Обидві умови дотримані, через що будь-яких підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах в пенсійного органу не було.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України в Запорізькій обл. № 172350005656 від 30.08.2024р. про відмову в призначенні пенсії у відповідності до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним і необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з покладенням на ГУ ПФ України в Запорізькій обл. обов'язку призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15.06.2024р. (з наступного дня після досягнення пенсійного віку).
Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Запорізькій обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.01.2025р. в адміністративній справі № 460/12669/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 30.09.2025р.