30 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16007/25 пров. № А/857/36163/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці (як відокремленого підрозділу Державної митної служби України) на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2025р. в адміністративній справі за позовом Малого приватного підприємства «Ерідан» до Львівської митниці (як відокремленого підрозділу Державної митної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів (суддя суду І інстанції: Брильовський Р.М., час та місце ухвалення додаткового рішення суду І інстанції: 26.08.2025р., м.Львів; дата складання повного додаткового рішення суду І інстанції: не зазначена),-
05.08.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Мале приватне підприємство /МПП/ «Ерідан» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати прийняте відповідачем Львівською митницею рішення № UA209000/2025/400087/2 від 08.07.2025р. про коригування митної вартості товарів; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати (а.с.1-11).
Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.44 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.08.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано прийняте відповідачем Львівською митницею рішення № UA209000/2025/400087/2 від 08.07.2025р. про коригування митної вартості товарів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 2422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.154-162).
21.08.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач скерував до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути на користь МПП «Ерідан» із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 26000 грн. (а.с.166-168).
В свою чергу, 22.08.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» відповідач Львівська митниця направив до суду заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, в якому просив зменшити заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу (а.с.181-184).
Відповідно до додаткового рішення суду від 26.08.2025р. заяву позивача про відшкодування витрат на правову допомогу задоволено частково; ухвалено додаткове рішення та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь МПП «Ерідан» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено (а.с.191-192).
Не погодившись із винесеним додатковим судовим рішенням, його оскаржив відповідач Львівська митниця, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду в частині задоволених вимог та прийняти нову постанову, якою зменшити задоволену до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу (а.с.196-203).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при визначенні витрат на правову допомогу слід керуватися критерієм реальності витрат на правову допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.
Задоволений судом розмір витрат, що підлягає відшкодуванню позивачу, не є співмірним із складністю справи та із реальним часом, витраченим адвокатом, а також з обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Зокрема, апелянт стверджує про те, що розглядувана справа не є складною; написання позовної заяви не потребувало значного проміжку часу та не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Апелянтом Львівською митницею оскаржується додаткове рішення суду щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в загальному розмірі 6000 грн.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання позивачу правничої (правової) допомоги в межах розгляду цієї справи.
У свою чергу, заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, сталістю судової практики вирішення аналогічних спорів, а тому підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 6000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на наступне.
Згідно 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), за наявності - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.
Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від Адвокатського об'єднання /АО/ «Ті Енд Ті Партнерс», в загальному розмірі 26000 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги АО «Ті Енд Ті Партнерс» позивачем представлено наступні письмові докази (в копіях/оригіналах):
договір № 1035 від 11.07.2025р. про надання правничої допомоги, укладений між позивачем МПП «Ерідан» та АО «Ті Енд Ті Партнерс» (а.с.172-174);
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у справі № 380/16007/25 (а.с.170 і на звороті);
акт № 07 від 15.08.2025р. про надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги № 1035 від 11.07.2025р., відповідно до положень якого АО «Ті Енд Ті Партнерс» надало, а МПП «Ерідан» прийняло правничу допомогу в формі підготовки позовної заяви, підготовки відповіді на відзив; тривалість затраченого часу - 16 год.; вартість правничої допомоги склала 26000 грн. (а.с.176-177);
рахунок № 7 від 15.08.2025р. на оплату правової допомоги в розмірі 26000 грн. (а.с.175);
ордер серії ВС № 1389574 від 04.08.2025р. на ведення справи адвокатом АО «Ті Енд Ті Партнерс» Голянською Ю.А. у Львівському окружному адміністративному суді в інтересах МПП «Ерідан» (а.с.169).
Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги АО «Ті Енд Ті Партнерс» в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі.
Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Окрім цього, згідно зі ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.
Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді підготовки та поданні позовної заяви та відповіді на відзив, що охоплювалися представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції.
Враховуючи складність справи, задоволення заявлених позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 6000 грн.
В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС має перевірити, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023р. у справі № 826/7778/17.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила, чи їх вона ще має сплатити.
Так, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022р. по справі № 757/24445/21-ц дійшов висновку, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постанові Великої Палати від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, в постановах Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи складність розглядуваної справи (спір, який стосується оскарження рішення митного органу щодо коригування митної вартості товарів), обсяг та якість виконаних адвокатом робіт (розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, обсяг представлених позивачем доказів), витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в загальному розмірі 6000 грн.
Отже, такий розмір витрат на правову допомогу адвоката є співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та значенням справи для сторони.
Окрім цього, вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.
Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст.252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Окрім цього, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, із цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
У свою чергу, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження, були подані в межах строку, встановленого ч.7 ст.139 КАС України.
Зокрема, первинну заяву про відшкодування витрат на правову допомогу позивач МПП «Ерідан» сформував в поданій позовній заяві; аналогічне клопотання заявив у відповіді на відзив; після ухвалення судового рішення подав в п'ятиденний строк докази понесення спірних витрат. Представлені позивачем докази несення витрат на правову допомогу сформовані до винесення судом рішення у справі.
Звідси, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність висновків суду в частині розподілу судових витрат.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків додаткового рішення суду в оскарженій частині, а тому підстав для скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Львівської митниці (як відокремленого підрозділу Державної митної служби України) на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2025р. в адміністративній справі № 380/16007/25 залишити без задоволення, а вказане додаткове рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
Т. І. Шинкар
Дата складання повного судового рішення: 30.09.2025р.