30 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/5005/24 пров. № А/857/30220/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Подлісною І.М. у м. Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 500/5005/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій,-
12 серпня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправними дії щодо застосування при розрахунку пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки; зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 21.02.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2016 позивачці було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що сторонами не заперечується.
Позивачка 21.02.2024 подала до відповідача заяву про застосування для перерахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком 23.12.2021, тобто за 2018-2020 роки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області своїм рішенням, оформленим листом від 11.03.2024 мотивуючи тим, що 23.12.2021 відбувся перехід на інший вид пенсії (пенсію за віком) із зниженням пенсійного віку згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпіла внаслідок аварії на ЧАЕС четвертої категорії, тому при переведені з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.І ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, а саме за 2014 - 2016 роки. Отже, інші умови не допускаються.
ОСОБА_2 , вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, звернулась до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що 23.12.2021 позивачка вперше звернулась за призначенням пенсії відповідно до вимог Закону № 1058-ІV, а відтак в цьому випадку має місце не переведення з одного виду пенсії на інший в межах Закону №1058-ІV, а фактичне її призначення відповідно до вказаного Закону.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 55 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (далі- Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку.
Згідно із частиною п'ятою статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Отже, призначення та виплата пенсії позивачу з листопада 2016 року здійснювалися у відповідності до Закону №1058-IV.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IVзакріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Таким чином, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Приписами частини третьої статті 45 Закону №1058-IVвизначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першійстатті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі №21-612а14 та Верховним Судом у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17 (2-а/314/33/2017) та у справі №185/746/17 (2-а/185/106/17).
Згідно доводів позивача, при зверненні із заявою до Управління після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, вона набула право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 зазначеного Закону, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням вона звернувся вперше.
З цього приводу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 55 Закону №796-ХІІ для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Такий вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом №1058-IV. Оскільки заява позивачки до Управління фактично стосувалась призначення йому того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка їй вже була призначена у листопаді 2016 року, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2018-2020 роки.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 лютого 2018 року, 15 серпня 2019 року, 31 березня 2020 року (справи №№758/15262/16-а, 488/629/14-а, №348/1296/17 відповідно).
При вирішенні спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховані останні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 січня 2025 року у справі 560/19999/23, 07 травня 2025 року у справі №580/4966/24, від 18 вересня 2025 року у справі № 400/5538/24 при розгляді аналогічних правовідносин.
Водночас суд апеляційної інстанції вважає помилковими врахування судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
У вказаній справі встановлено, що позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згодом позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.
Натомість у справі, яка розглядається, установлено, що позивачці у 2016 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону №796-ХІІ, а згодом подано заяву про призначення пенсії за віком за нормами Закону № 1058-IV, тобто заява стосувалась призначення йому того самого виду пенсії.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17, є не релевантною до обставин цієї справи.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 500/5005/24 - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний