Справа № 240/15989/24
Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
30 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (відповідач-2), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.08.2024 №213050008116 про відмову в переведенні з пенсії за віком, призначену згідно Закону № 1058-ІV, на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати пенсію за віком як державному службовцю, за нормами Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди з 24.05.1979 - 11.06.1981 - служба в Збройних силах СРСР; служби в митних органах з 12.12.1990 по 08.06.1995 та з 01.04.2004 по 18.07.2024, з дня подання заяви - 02.08.2024 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.08.2024 №213050008116 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначену згідно Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу»;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати з 02.08.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди з 24.05.1979 - 11.06.1981 служби в Збройних силах СРСР, з 12.12.1990 по 08.06.1995, з 01.04.2004 по 18.07.2024 служби у митних органах.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 02.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 року.
Заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
08.08.2024 відповідачем-1 прийнято рішення № 213050008116 про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Підставою відмови слугувало те, що період з 01.04.2004, коли заявнику було присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби», не підлягає зарахуванню до стажу державної служби, станом на 01.05.2016 заявник не займає посади державної служби та має 08 років 09 місяців 25 днів стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Не погоджуючись з відмовою у переведенні з пенсії за віком, призначеної у відповідності з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у відповідності з Законом України "Про державну службу", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина третя статті 45 Закону № 1058-IV).
Так, до 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-VIII.
У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Закону №889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
За правилами пункту 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
У відповідності до пункту 2 Порядку призначення такої пенсії затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (надалі - Порядок №622) згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»:
- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;
- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 622, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», пенсійний орган виходив з підстав відсутності необхідного стажу для призначення пенсії за вказаним Законом, оскільки період роботи позивача в митних органах не підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII.
Згідно п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Постанова №283).
Згідно з абзацами третім та п'ятим пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Як свідчать матеріали справи, у відповідності до трудової книжки ОСОБА_1 , останній в період з 01.04.2004 по 18.07.2024 працював на Херонській митниці. У вказаний період позивачу присвоєно відповідне звання "Радник митної служби".
Так, пунктом 2 статі 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.
Положеннями частини першої статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Отже, митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.
Аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах були визначені Митним кодексом України від 11 липня 2002 року №92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII.
Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року №1262-XII визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.
Відповідно до статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.
Статтею 5 Закону №1262-XII встановлено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Згідно статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За правилами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.
Додатком 6 постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи III рангу» - прирівнюється до 6 рангу державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи I рангу» - 7 ранг державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи II рангу» - 8 ранг державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи III рангу» - 9 ранг державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи IV рангу» - 9 ранг державного службовця; «Молодший інспектор податкової та митної справи» - 9 ранг державного службовця; «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу» - 9 ранг державного службовця.
Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 01.04.2004 по 18.07.2024 підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Що стосується періоду з 12.12.1990 по 08.06.1995 (який згідно вищезазначених правових норм підлягає зарахуванню до стажу державної служби) та періоду проходження служби в Збройних Силах СРСР, то в спірному рішенні відповідача-1 прямо не вказано про відмову в зарахуванні останніх до стажу державної служби, однак зважаючи на те, що до спеціального стажу позивача зараховано лише 08р.09м.25 дн., що відповідає періоду з 01.04.2004 по 18.07.2024, що в свою чергу свідчить про те, що решта періодів не зараховано до спеціального стажу, то колегія суддів вважає безпідставними доводи ГУ в Донецькій області про безпідставність позовних вимог в цій частині.
Визначаючись щодо періоду з 24.05.1979 по 11.06.1981 - служби в Збройних силах СРСР, колегія суддів вказує на таке.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 283 до стажу державної служби включається також: час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" військова служба зараховується до стажу роботи незалежно від місця її проходження.
Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з п. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, час проходження військової служби зараховується громадянам до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Оскільки позивач в період з 24.05.1979 по 11.06.1981 проходив службу в Збройних Силах СРСР, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 , суд, враховуючи п. 8 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, дійшов висновку, що вказаний період має бути зарахований до стажу державної служби на підставі Порядку обчислення стажу державної служби № 283.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що наявні підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.08.2024 №213050008116 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити з 02.08.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди з 24.05.1979 - 11.06.1981 служби в Збройних силах СРСР, з 12.12.1990 по 08.06.1995, з 01.04.2004 по 18.07.2024 служби у митних органах.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію є передчасними, оскільки на момент звернення позивачем до суду, пенсія останньому ще не була призначена, а задоволення позовних вимог на майбутнє не відповідає положенням процесуального закону.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції в резолютивній частині.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року змінити.
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 в наступній редакції:
"Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити з 02.08.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди з 24.05.1979 - 11.06.1981 служби в Збройних силах СРСР, з 12.12.1990 по 08.06.1995, з 01.04.2004 по 18.07.2024 служби у митних органах".
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.