Провадження № 11-кп/821/668/25 Справа № 695/4129/24 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
24 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 серпня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12.10.2025, -
В провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12024250370000945 від 12.07.2024 щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 на 60 днів.
14.08.2025 ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12.10.2025.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладанням обов'язків: носити електронний браслет, прибувати до суду за першою вимогою та цілодобово не залишати місце постійного проживання.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що клопотання прокурора є необґрунтованим, прокурором не надано жодного доказу, які б доводили існування ризиків на які посилається сторона обвинувачення у клопотанні.
Вказує, що він має міцні соціальні зв'язки зі своїм братом та другом, має постійне місце проживання, на даний час його батько проходить службу в лавах ЗСУ. За місцем проживання характеризується позитивно. До часу затримання був офіційно працевлаштованим у ТОВ «Фрау Марта» на посаді охоронника.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_7 , які підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити з наведених в ній підстав, думку прокурора , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого, до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів відповідно, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство, свідки не допитані.
При цьому враховується, що пред'явлене обвинуваченому ОСОБА_8 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини за якими йому інкримінується вчинення цього правопорушення та наслідки його вчинення, міра покарання, яка загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення, у сукупності з даними про особу обвинуваченого, за даним кримінальним провадженням інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, обвинуваченому не обирався.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 , характер і обставини вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з умисним тяжким тілесним ушкодженням, яке спричинило смерть потерпілого, надав оцінку особі останнього, який має молодий вік, раніше неодноразово судимий в тому числі за злочини проти життя і здоров'я людини, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, так як він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Доводи обвинуваченого про безпідставність продовження строку тримання під вартою у зв'язку з недоведеністю ризиків, не наведенням прокурором обставин, які б свідчили про продовження їх існування, а також того, що вони не зменшилися з часом та тривалим перебуванням під вартою не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, та не спростовують висновків суду про наявність безумовних підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційні скарги не містять доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 .
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 серпня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12.10.2025, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді