Номер провадження 22-ц/821/1133/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/2668/23 Категорія: 302070000 Скирда Б.К.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 вересня 2025 року м. Черкаси
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н. І.
секретарЛюбченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Федини О.В. на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.04.2025 (повний текст складено 23.04.2025, суддя в суді першої інстанції Скирда Б.К.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Канівська міська рада Черкаської області про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаражу та стягнення моральної шкоди,
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , яким, з урахуванням уточнених в судовому засіданні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди просила усунути порушення її прав, як власника земельної ділянки кадастровий номер 7110300000:01:003:0104 та домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованого з порушенням чинного законодавства відповідачем ОСОБА_2 частково на земельній ділянці позивача, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила,що відповідач самовільно, без дозвільних документів та з порушенням будівельних норм, у 2008 році побудував на межі із її земельною ділянкою гараж, розмірами 4 х 7 м., зайнявши частину земельної ділянки позивача, площею близько 3 кв. м., та відмовляється добровільно усунути порушення прав позивача.
Спір між сторонами з вини відповідача виник та триває через порушення відповідачем прав позивача, у зв'язку з чим, позивач неодноразово зверталася і до відповідача, і до органів державної влади і місцевого самоврядування, однак відповідач категорично відмовляється добровільно усунути порушення прав позивача, що також свідчить про те, що такими діями відповідача їй завдано моральну шкоду, щозумовило звернення позивача до суду.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.04.2025 позовні вимоги у справі задоволено частково та ухвалено: усунути порушення прав ОСОБА_1 як власника земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести самовільно побудований гараж - частково на земельній ділянці ОСОБА_1 (кадастровий номер 7110300000:01:003:0104); стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.; вирішено питання понесених судових витрат.
Рішення суду мотивовано встановленням обставин, які свідчать про те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у здійсненні нею права користування земельною ділянкою, яка належать їй на праві власності, відтак існує необхідність захисту порушених прав позивача. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Федина О.В. 23.05.2025 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, повністю задовольнивши позов ОСОБА_1 про знесення самовільно побудованого з порушенням чинного законодавства відповідачем ОСОБА_2 частково на земельній ділянці позивачки гаража, а не зобов'язати відповідача вчиняти дії, про що не йшлося у позові, а також про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., а також змінити судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги з посиланням на позицію ВП ВС від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вказує, що оскаржуваним рішенням суд самостійно змінив обраний позивачкою способу захисту її прав - з вимоги про «знесення» незаконно побудованої ні її земельній ділянці будівлі на «зобов'язання» відповідача знести спірну будівлю.
Так, рішенням суду від 14.12.2021 у справі №697/1534/21, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 10.05.2022 було задоволено її позов та ухвалено усунути порушення прав ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки та домоволодіння, шляхом зобов'язання відповідача за власний рахунок перемістити самовільно побудований гараж на відстань не менше 1 метр від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою позивача із зобов'язанням виконання необхідних інженерно-технічних заходів.
На виконання вищевказаного рішення 20.06.2022 судом видано виконавчий лист.
Згідно витягу з ЄРДР 09.09.2022 зареєстровано кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 381 КК України, оскільки 08.09.2022 08.09.2022 до ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від Канівського ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що ОСОБА_2 не виконує рішення суду про перенесення самовільно побудованого гаража.
15.09.2022 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та зазначено, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Рішення суду боржником не виконано.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26.04.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 14.12.2021.
Скаржник вказує, що розмір стягнутої судом моральної шкоди на користь позивача не відповідає характеру та обсягу заподіяних моральних страждань, адже позивач протягом останніх 17 років була змушена неодноразово звертатись до органів державної влади та місцевого самоврядування, проектних установ із землеустрою для отримання необхідних документів для підтвердження власної позиції, брати участь у судових процесах та деякі з них ініціювати, скаржитись до міської ради. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 позивач змушена відстоювати свої права на власну земельну ділянку, коли порушення її прав було очевидним і неодноразово констатованим навіть судовими рішеннями. На думку представника позивача порушенням прав позивачу заподіяно моральну шкоду, наслідки якого виражені у вигляді душевних страждань позивача, що обумовлені особливостями емоційно-розумового стану позивача з урахуванням віку та тривалістю конфлікту, які явно не відповідають 3 тисячам гривень.
Відзив на апеляційну скаргу апеляційному суду не надходив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є також власником земельної ділянки, площею 768 кв.м. по АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 868198 від 21.12.2005 (а.с.10).
Відповідно до витягу з протоколу № 69 виїзного засідання комісії по вирішенню земельних спорів від 21.01.2014 за участю голови ОСББ «Варшавка» Гавриша В.Л., ОСОБА_1 щодо непогодження ОСОБА_1 меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 вирішила: виконавчий комітет Канівської міської ради не може погодити межі земельної ділянки ОСББ «Варшавка» за суміжного користувача гр. ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що межа земельних ділянок між будинковолодіннями АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) та № НОМЕР_1 (ОСББ «Варшавка») є предметом спору щодо самочинного будівництва гаража ОСОБА_2 (т.1 а.с.11).
Із зведеного кадастрового плану ДП «Черкаського інституту землеустрою» земельних ділянок гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що будівля, позначена на плані літерами «КН» розміщена на земельних ділянках обох землекористувачів з накладенням частини будівлі розміром 0,0003 м.кв. на земельну ділянку ОСОБА_1 (т.1 а.с.13).
Згідно з протоколом № 82 засідання комісії по вирішенню земельних спорів від 26.08.2014, на порядку денному комісії була постанова Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.08.2014 щодо визнання незаконним та скасування протоколу комісії по вирішенню земельних спорів від 21.01.2014, затвердженого рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради від 19.02.2014 № 31 (в частині розгляду заяви голови ОСББ «Варшавка»). На засіданні комісії гр. ОСОБА_1 було надано зведений кадастровий план земельних ділянок по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , виготовлений спеціалістами ДП «Черкаський інститут землеустрою». Відповідно до вказаного плану виявлено, що земельна ділянка площею 3 кв.м. будинковолодіння АДРЕСА_5 накладається на земельну ділянку будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка знаходиться у приватній власності гр. ОСОБА_1 на підставі державного акту. Враховуючи вищенаведене, комісія не може погодити акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_3 (т.1 а.с.14).
За даними довідки виконавчого комітету Канівської міської ради від 21.10.2020 № 01-01-12/1802, гараж в АДРЕСА_1 , побудований гр. ОСОБА_2 знаходиться на земельній ділянці загальною площею 31 кв.м., з них 3 кв. м. землі приватної власності гр. ОСОБА_1 та 28 кв. м. землі комунальної власності територіальної громади міста Канева (т.1 а.с.17).
Припис № 185 від 10.10.2016 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області містить вимогу про приведення будівництва до вимог чинного законодавства до 10.04.2017 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 (т.1 а.с.18-19).
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.08.2017 у справі № 697/703/17, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 22.11.2017, у задоволенні позовних вимог голови правління ОСББ «Варшавка» Гавриша В.Л. до ОСОБА_1 , Канівської міської ради, ЧРФ ДП «Центр ДЗК» про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним користувачем - відмовлено (т.1 а.с.24-29, 30-34).
Крім того, рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.12.2021 у справі № 697/1534/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Канівська міська рада Черкаської області про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, залишеному без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10.05.2022, позов ОСОБА_1 задоволено та ухвалено усунути порушення прав ОСОБА_1 як власника земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок перемістити самовільно побудований гараж на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою ОСОБА_1 із забезпеченням виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівлі на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 (згідно з вимогами державних будівельних норм (п.6.1.41 «ДБН Б.2.2-12:2019») (т.1 а.с.35-38, 39-41).
На виконання рішення суду, 20.06.2022 судом видано виконавчий лист (т.1 а.с.42-43).
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 09.09.2022 зареєстроване кримінальне провадження №12022250340000214 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки 08.09.2022 до ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 не виконує рішення Канівського міськрайонного суду про перенесення самовільно побудованого гаража (т.1 а.с.46).
Постановою головного державного виконавця Канівського ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гладковою Т.М. від 15.09.2022 закінчено виконавче провадження з підстав невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі (т.1 а.с.44-45).
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26.04.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 14.12.2021, оскільки вимоги позивача фактично зводилися не до зміни способу виконання рішення суду, а до зміни його суті (т.1 а.с.47-48).
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі викладених вище обставин, мають таке правове регулювання.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша, четверта статті 376 ЦК України).
Верховний Суд у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження № 61-6540св19) зазначив, що збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
З урахуванням предмета і підстав позову позивач зобов'язана довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення її прав, як власника, таким самочинним будівництвом та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення (наприклад, неможливість проведення перебудови об'єкта).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідачем збудований гараж без будь-яких дозвільних документів та є самочинним будівництвом, що визнається сторонами та встановлено рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.12.2021 у справі № 697/1534/21, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10.05.2022.
Апеляційний суд також враховує, що за правовим висновком ВС у справі №183/7850/22 від 31.01.2024 принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).
У даному випадку апеляційний перегляд справи здійснюється лише за апеляційною скаргою представника позивача, яка спрямована на перегляд рішення суду першої інстанції щодо способу усунення перешкод у праві власності позивача та щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Іншими словами метою звернення з апеляційною скаргою представника позивача є зміна редакції вирішення позовної вимоги про «знесення самовільно побудованого гаража», а не «зобов'язання відповідача вчиняти дії - знести самовільно побудований гараж».
Відтак апеляційний суд не може погіршувати становище позивача по результатам апеляційного перегляду справи, надаючи правову оцінку наявності підстав для задоволення позовних вимог про знесення самочинно збудованого гаража, у аспекті того, що суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку щодо зобов'язання відповідача усунути порушення прав позивача шляхом знесення самовільно побудованого гаража попри наявність рішення про захист прав позивача у спосіб зобов'язання відповідача здійснити відповідну перебудову цього ж гаража.
Одночасно, на думку колегії суддів, редакція вирішення позовних вимог позивача як «зобов'язання відповідача вчиняти дії - знести самовільно побудований гараж», застосована судом першої інстанції, сама по собі не порушує права скаржника та не дає підстав для задоволення позовних вимог у інший спосіб, про що просить скаржник.
Так рішенням суду від 14.12.2021 у справі № 697/1534/21, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 10.05.2022, вже було зобов'язано відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення за власний рахунок самовільно побудованого гараж на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража на межі з земельною ділянкою позивача із забезпеченням необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівлі на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 .
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, провадження № 61-13076св19 зазначено, що збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз'яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач посилалася на наявні судові рішення, якими відповідача вже було зобов'язано усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки шляхом перенесення за власний рахунок самовільно побудованого гаража, було відкрито виконавче провадження та порушено кримінальне провадження, отже позивач має можливість добиватися поновлення своїх прав у межах відповідного виконавчого провадження.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції самостійно змінив обраний позивачкою спосіб захисту її прав не свідчать про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині, адже за змістом вирішення позовних вимог право позивача отримало захист у спосіб самостійно обраний позивачем.
Також апеляційний суд відхиляє посилання скаржника і на те, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, не відповідає матеріалам справи, з урахуванням такого.
Згідно з частинами 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як встановлено судом, в результаті порушення прав позивача щодо належної їй земельної ділянки з боку відповідача їй дійсно було завдано моральної шкоди, відшкодування якої у визначеному судом першої інстанції розмірі відповідатиме засадам розумності та справедливості, буде пропорційним порушуваному праву позивача, що скаржником по суті не спростовано.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.04.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи скаржнику не відшкодовувати.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.04.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 29.09.2025.
Суддя-доповідач
Судді