30 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/24630/24
Провадження № 22-ц/4815/1134/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Балацька О.Р.
Ухвалу суду першої інстанції
(повним текстом) постановлено: 13 червня 2025 року
у м. Рівне Рівненської області
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Бовгирі Олександра Петровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронюк Катерини Юріївни на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 13 січня 2025 року за заявою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Князя Володимира, 36" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг,
Судовим наказом Рівненського міського суду від 13 січня 2025 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Князя Володимира, 36" (далі - ОСББ "Князя Володимира, 36") заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 20 799, 26 гривень, що складається із 18 136, 56 гривень заборгованості за внесками на управління будинком та 2 664, 70 гривень заборгованості у ремонтний фонд, а також 302, 80 гривень судового збору і 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 14 травня 2025 року повернуто заявнику без розгляду заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Воронюк К.Ю. про скасування судового наказу у справі №569/24360/25 за заявою ОСББ "Князя Володимира, 36" до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2025 року у справі №569/24360/24 повернуто заявнику без розгляду.
У поданій через свого представника - адвоката Воронюк К.Ю. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить її скасувати, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про залишення заяви без руху з наданням строку для усунення виявлення недоліку та її розгляду.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про недодержання судом правил ст. 185 ЦПК України щодо підстав для залишення позовної заяви без руху. При цьому не було враховано і пункт 1.2. Огляду судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві за 2018 рік - серпень 2024 роки, лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року №10-1386/0/4-12 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення Закону України "Про судовий збір".
Вважає, що суд, повертаючи без розгляду заяву про скасування судового наказу, формально підійшов до вирішення процесуального питання, залишивши без уваги істотні обставини справи, а саме не врахував, що судовий збір за подання заяви було сплачено у передбаченому законом розмірі. Єдиною обставиною, яка була підставою для повернення заяви, була технічна помилка під час оформлення платіжного документа - грошові кошти хоча й були зараховані до державного бюджету, надійшли на інший бюджетний рахунок за іншим призначенням. Ця помилка не може бути розцінена як невиконання обов'язку зі сплати судового збору, адже кошти фактично були внесені до бюджету. Натомість суд мав би залишити заяву без руху, надавши розумний строк для усунення недоліку, тому що помилка носить суто технічний характер і могла бути виправлена шляхом подання заяви до органу Казначейства про зарахування коштів на належний рахунок або шляхом повторної сплати судового збору.
Отже, оскаржувана ухвала призвела до необґрунтованого блокування розгляду заяви про скасування судового наказу та порушення права на судовий захист.
У поданому відзиві представник ОСББ "Князя Володимира, 36" - адвокат Шендера О.М., вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що у грудні 2024 року в суд звернулося ОСББ "Князя Володимира, 36" із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 18 134, 56 гривень заборгованості за внесками на управління будинком, 2 664, 70 гривень заборгованості у ремонтний фонд, 302, 80 гривень судового збору і 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 13 січня 2025 року заяву задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСББ "Князя Володимира, 36" заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 20 799, 26 гривень, що складається із 18 136, 56 гривень заборгованості за внесками на управління будинком та 2 664, 70 гривень заборгованості у ремонтний фонд, а також 302, 80 гривень судового збору і 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У травні 2025 року в суд звернулася представник ОСОБА_1 - адвокат Воронюк К.Ю. із заявою про поновлення пропущеного строку і скасування судового наказу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 14 травня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Воронюк К.Ю. про скасування судового наказу повернуто заявнику без розгляду.
У червні 2025 року в суд звернулася представник ОСОБА_1 - адвокат Воронюк К.Ю. із заявою про поновлення пропущеного строку і скасування судового наказу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 13 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто заявнику без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із факту невиконання ОСОБА_1 вимог ч. 5 ст. 170 ЦПК України, а саме щодо необхідності долучення до заяви про скасування судового наказу документу, що підтверджує сплату судового збору. Оскільки грошові кошти у сумі 151, 40 гривень на рахунок спеціального Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050) від заявника чи його представника не надходили та зараховані до загального фонду місцевого бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 220900100 "Державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, у тому числі за оформлення документів на спадщину і дарування", тому судом визнано, що судовий збір за подання заяви про скасування судового наказу сплачено не було.
З огляду на ці обставини і відповідно до ч. 6 ст. 170 ЦПК України заяву повернуто ОСОБА_1 без розгляду.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно із ч.ч. 1-6 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
Заява про скасування судового наказу має містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;
4) наказ, що оспорюється;
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
Заява підписується боржником або його представником.
До заяви про скасування судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником;
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду заяви про скасування судового наказу сплачується судовий збір в розмірі 0, 05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 151, 40 гривень.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
На а.с. 82 міститься платіжна інструкція про сплату ОСОБА_1 судового збору №0.0.4384006460 від 23.05.2025 (АТ КБ "Приватбанк") у сумі 151, 40 гривень, проте відповідно до інформації КП "Д-3" судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України зараховано не було.
З листа-відповіді Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області №05-08-10/3820 від 03.06.2025 видно, що грошові кошти у сумі 151, 40 гривень відповідно до платіжної інструкції №0.0.4384006460.1 від 23.05.2025 (АТ КБ "Приватбанк") від Горуни М.С. на рахунок спеціального Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050) від заявника чи його представника не надходили та зараховані до загального фонду місцевого бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 220900100 "Державне мито, що сплачується за місцем розгляду та оформлення документів, у тому числі за оформлення документів на спадщину і дарування".
Отже, правильним є висновок, що заявником не було виконано однієї з вимог, передбаченої пунктом 1 ч. 5 ст. 170 ЦПК України, що призводить до застосування встановлених нормою ч. 6 цієї статті процесуальних наслідків.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом положень ст. 185 ЦПК України, пункту 1.2. Огляду судової практики Верховного Суду щодо судових витрат у господарському та цивільному судочинстві за 2018 рік - серпень 2024 роки, листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року №10-1386/0/4-12 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про судовий збір", то з ними погодитися не можна.
Так, за правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі № 208/6234/23 зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Повернення заяви про скасування судового наказу не перешкоджає повторному зверненню боржника із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, з урахуванням вимог ст. 170 ЦПК України.
Отже, як вважає колегія суддів, спеціальна норма закону, якою при вирішенні процесуального питання є ч. 6 ст. 170 ЦПК України, не дозволяє застосування загальної - ст. 185 ЦПК України, яка регулює порядок і підстави залишення позовної заяви без руху, - що відповідає принципу конкуренції норм права.
Тому не заслуговують на увагу як необґрунтовані і аргументи заявника про наявність технічної помилки під час оформлення платіжного документа, що, на її думку, не може бути розцінено як невиконання обов'язку зі сплати судового збору.
В решті покликання автора апеляційної скарги також не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, а тому апеляційним судом відхиляються.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення судового рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воронюк Катерини Юріївни залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 30.09.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків