30 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/2128/24
Провадження № 22-ц/4815/1151/25
Головуючий у Здолбунівському районному суді
Рівненської області: суддя Кушнір О.Г.
Рішення суду першої інстанції
(скорочений текст) проголошено: о 12 год. 02 хв.
04 червня 2025 року у м. Здолбунів Рівненської області
Повний текст рішення складено: 12 червня 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковська Алла Олександрівна;
за участі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , представників сторін - адвокатів Лук'янової Марії Леонідівни і Сурікової Світлани Іванівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лук'янової Марії Леонідівни на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковська Алла Олександрівна; про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними,
У червні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Чайковська А.О.; про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 17 грудня 2021 року та 22 березня 2024 року між сторонами укладено договори дарування квартири, земельної ділянки та розташованого на ній гаража, які посвідчені приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковською А.О. та зареєстровані в реєстрі за №1330 та №340.
Вважає, що ці правочини вчинено під впливом помилки, обману, а також тяжкої обставини, що є підставами для визнання їх недійсними. Усвідомлюючи власну фізіологічну неспроможність до самостійного заробітку, самостійного проживання та будучи впевненим на довічне утримування і догляд дочкою - ОСОБА_2 у власній єдиній квартирі, він уклав на користь відповідача договір дарування квартири по АДРЕСА_1 , де постійно мешкав.
Восени 2023 року ОСОБА_2 запропонувала йому переїхати проживати до неї, пояснюючи цю обставину зручністю догляду за ним. Відчуваючи власну немічність, хворобливий стан, який почав погіршуватися, та очікуючи, що з укладенням правочину він отримає натомість довічне утримання та догляд, 23 березня 2024 року уклав на користь відповідача договір дарування земельної ділянки і розташованого на ній гаража.
Закінчивши процедуру лікування хронічних хвороб та маючи брак коштів через незначний розмір пенсії, він виїхав на роботу до Польщі. Після його повернення ОСОБА_2 повідомила про неможливість проживання у подарованій квартирі, заперечивши протии повернення житла, тому почав проживати в іншої своєї дочки. Лише після відмови відповідача у наданні права на проживання та фактичної втрати єдиного житла він зрозумів, що відчужив своє майно під впливом грубої помилки, умисного обману та внаслідок тяжкої обставини, обумовленої віком, вкрай незадовільним станом здоров'я і глибоким моральним пригніченням.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Чайковська А.О.; про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними.
У поданій через свого представника - адвоката Лук'янову М.Л. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у порушенні норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про хибність висновків суду щодо відсутності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними під впливом помилки, умисного обману та внаслідок тяжкої обставини, обумовленої віком, незадовільним станом здоров'я, моральним пригніченням, неможливістю позивача самостійно піклуватися про себе і з огляду на це вільно визначати юридичну долю належного йому майна.
Звертає увагу, що на час укладення договорів дарування ОСОБА_1 був непрацездатною особою пенсійного віку, а розмір його пенсії на січень 2020 року складав 2 170, 97 гривень, на грудень 2024 року - 3 922, 23 гривні. Він набув хронічні захворювання, поточні хвороби, в тяжкій формі переніс коронавірусну хворобу, внаслідок чого виникло її ускладнення, потребував лікування, відповідних грошових коштів, догляду, фізичної і психологічної підтримки та турботи. Наведені обставини підтверджуються відповідними письмовими доказами, які не були враховані судом належним чином.
Такий стан викликав у нього постійний страх за своє життя, обумовлений очевидною неспроможністю до самостійного існування. Саме в умовах хвороби, морального пригнічення, матеріальної неспроможності ОСОБА_1 вимушено через тяжку обставину погодився на укладення правочинів з дарування квартири і земельної ділянки з гаражем, оскільки вважав, що отримає навзаєм довічне утримання та критично необхідний догляд.
При цьому він помилково оцінив права і обов'язки обдаровуваного за оспорюваними договорами як такі, що забезпечать йому довічний догляд і утримання. Між тим, дарувальник не мав наміру чи можливості робити подарунки; тим більше, дарувати єдине житло і усе, що набув, залишившись незабезпеченим житлом та у вкрай важкому стані. Про це свідчить і те, що в умовах крайньої скрути йому було невигідно відчужувати спірне майно, тобто його дії були вимушеними.
Неправильно розтлумаченими судом вважає показання свідка ОСОБА_3 , адже позивач усвідомлював, що обдаровуваний буде зобов'язаний доглядати і утримувати його.
У зв'язку з викладеними доводами покликався на залишення без уваги висновків, які висловлені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №288/1366/21, від 19 травня 2021 року у справі №718/955/20, від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17, від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, від 22 червня 2020 року у справі №177/1942/16-ц, від 28 квітня 2025 року у справі №161/10392/22, від 13 лютого 2020 року у справі №756/6516/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі №754/15344/18, від 01 лютого 2021 року у справі №442/2196/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №357/10458/18, від 23 січня 2019 року у справі №591/3835/16-ц, від 05 березня 2025 року у справі №681/1466/21, від 23 березня 2023 року у справі №369/7586/19.
У поданому відзиві ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, 17 грудня 2021 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_4 як обдаровуваним укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 жилою площею 31, 7 м2, загальною - 55, 2 м2 і господарських будівель, розташованих біля неї,: Б - гараж-сарай, б - сарай, г - сарай, Г - сарай.
Договір того ж дня посвідчено приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковською А.О. і зареєстровано в реєстрі за №1330.
В подальшому, 22 березня 2024 року, між сторонами укладено договір дарування, за умовами якого позивач подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дарунок земельну ділянку з кадастровим номером: 5622610100:00:006:0953 та розташований на ній гараж по АДРЕСА_3 .
Договір того ж дня посвідчено приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Чайковською А.О. і зареєстровано в реєстрі за №340.
Вважаючи, що оспорювані правочини укладено під впливом помилки, обману і тяжкої обставини, у червні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Чайковська А.О.; про визнання договорів дарування недійсними.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових та фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 не надано будь-яких допустимих і належних доказів, які свідчили би про те, що укладення оспорюваних договорів (з різницею у понад два роки) відбулося під впливом помилки або наявності умислу у діях відповідача, спрямованого на уведення іншої сторони в оману. При цьому долучені консультаційні висновки лікарів від 10 червня 2024 року, які носять рекомендаційний характер, і епікризи про перебування на стаціонарному лікуванні у квітні 2013 року, листопаді 2018 року, жовтні 2020 року та квітні 2023 року з діагнозом "Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ІХС" з огляду на вік позивача не підтверджують цих доводів і не вказують про укладення правочинів під впливом тяжкої для дарувальника обставини, що змусило його двічі вчинити договори дарування на користь ОСОБА_2 і на вкрай невигідних для себе умовах.
Більше того, місце проживання позивача на час вирішення спірних правовідносин зареєстроване у спірній квартирі АДРЕСА_2 , тобто право користування житлом у нього не припинилося.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно зі ст.ст. 202, 203, 204, 215, 216, 229, 233, 717, 719, 722 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
З висновку Верховного Суду, що висловлений у постанові 15 березня 2023 року у справі №288/1366/21, вбачається, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи на час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами як вік: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку з цим догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2025 року у справі № 161/10392/22 зазначено, що тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.
Сама очевидна невигідність для позивача перспективи залишитися безхатченком і без будь-якого майна внаслідок укладення договорів дарування, які не створюють жодних обов'язків для обдарованої, існувала на момент укладення договорів, а не виникла пізніше внаслідок зовсім інших обставин (наприклад, пошкодження чи знищення іншого житла, виникнення хвороб чи втрати стабільних доходів згодом).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.
Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору та не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі №177/1942/16-ц).
Висновком, що зроблений у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №643/9458/19, стверджується, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обгрунтовано залишив позов ОСОБА_1 без задоволення.
Щодо доводів апеляційної скарги про помилкову оцінку доказів у справі, а саме показань свідка ОСОБА_3 та свідчень ОСОБА_2 , допитаної як свідка у судовому засіданні, то колегія суддів звертає увагу на те, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абз. другий ч. 1 ст. 218 ЦК України). Отже, показання свідків у спірних правовідносинах мають значення лише для повноти з'ясування усіх обставин справи, проте не для конкретного доказування обґрунтованості вимог позивача.
Не можна погодитися і з посиланнями автора апеляційної скарги про неврахування судом епікризу №2651, відповідно до якого ОСОБА_1 з 13 квітня 2013 року по 26 квітня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "Гіпертонічна хвороба ІІ ст., помірно-важка за рівнем артеріального тиску, гіпертонічний криз І ст. ДЕ ІІ ст. змішаного ґенезу, порушення ГЛД"; епікризу №8174, відповідно до якого з 06 листопада 2018 року по 14 листопада 2018 року він перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "Ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба ІІ ст., помірна за рівнем артеріального тиску, середній ступінь ризику СН І ст."; протоколу дослідження аксіального КТ органів грудної клітки від 22 жовтня 2020 року; епікризу №4578, відповідно до якого ОСОБА_1 з 24 жовтня 2020 року по 09 листопада 2020 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "Двобічна вірусна пневмонія, ішемічна хвороба серця, атерокардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст."; електронної карти №753917 від 21 лютого 2022 року дуплексного сканування вен нижніх кінцівок; електронної карти № НОМЕР_1 від 30 березня 2022 року дуплексного сканування вен нижніх кінцівок; епікризу №2770, відповідно до якого позивач з 24 червня 2022 року по 25 червня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні з підвищеним артеріальним тиском 180/90 мм. р.ст.; епікризу №2003, відповідно до якого ОСОБА_1 з 11 квітня 2023 року по 19 квітня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст., ризик 3, кризовий перебіг, гіпертонічно неускладений криз, ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, серцева недостатність І ст, флеботромбоз стегново-підколінно-гомілкового сегменту правої нижньої кінцівки"; дослідження МРТ головного мозку та МРТ ангіографії інтракраніальних судин від 15 червня 2024 року, відповідно до якого у позивача встановлено вогнищеві зміни білої речовини головного мозку з набільшою ймовірністю судинного ґенезу, кістозну ділянку лівої півкулі головного мозку (з найбільшою ймовірністю, наслідки перенесеного ГПМК).
Між тим, зазначеними письмовими доказами як кожним окремо, так і у їх сукупності неможливо встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між існуванням певних хвороб у ОСОБА_1 та укладенням оспорюваних договорів між сторонами під впливом помилки, обману чи тяжкої обставини - як на тому він наполягає.
Відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Не заслуговують на увагу твердження про помилковість застосування норм матеріального права, оскільки спростовуються правильністю висновків суду першої інстанції.
Так само є необгрунтованими й покликання про недодержання судом норм процесуального права, адже відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов'язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
З приводу аргументів про незастосування висновків Верховного Суду, що зроблені у постановах від 19 травня 2021 року у справі №718/955/20, від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17, від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, від 22 червня 2020 року у справі №177/1942/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі №756/6516/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі №754/15344/18, від 01 лютого 2021 року у справі №442/2196/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №357/10458/18, від 23 січня 2019 року у справі №591/3835/16-ц, від 05 березня 2025 року у справі №681/1466/21, від 23 березня 2023 року у справі №369/7586/19, то спірні правовідносини і права та обов'язки, які були предметом перегляду касаційним судом, відрізняються своїм змістом, обставинами справи, правовою природою і характеристиками. Тобто вони не є подібними між собою та є нерелевантними, а тому до застосування не підлягають.
В решті доводи апеляційної скарги також відхиляються апеляційним судом внаслідок їх необґрунтованості.
При цьому суд попередньої інстанції правильно звернув увагу, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване у квартирі АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб Здолбунівської міської ради від 03 грудня 2024 року. Тобто у нього не припинилося право користування спірною квартирою.
Поготів, обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, передбачений законом (ч.1 ст.202 СК України).
Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лук'янової Марії Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 30.09.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків