Справа № 554/8671/25 Номер провадження 22-ц/814/3683/25Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
24 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Обідіної О.І., Пікуля В.П., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дітей,-
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дітей, в якому прохала стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати, пов'язані з хворобою, медичним діагностуванням та лікуванням сина ОСОБА_3 у розмірі 20 654,00 грн.; стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати, пов'язані з навчанням дітей, сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_3 у розмірі 7 749,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 13.06.2025 року було відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
09.07.2024 року до Шевченківського районного суду міста Полтави, через систему «Електронний суд», відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.07.2025 року, надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми з якою останнім було одночасно подано заяву про забезпечення зустрічного позову.
Розгляд заяви про забезпечення позову судом першої інстанції проводився відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України. Питання щодо прийняття до спільного розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 на той час вирішене не було, оскільки його розгляд відповідно до чинного законодавства проводився під час наступного судового засідання.
В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 прохав на період розгляду судом його зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми визначити участь ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 систематичними побаченнями, сумісними заняттями та проживанням згідно до запропонованого ним тимчасового порядку (графіку).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтава від 11 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дітей було відмовлено.
З вказаною ухвалою не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, при розгляді поданої заяви про забезпечення позову, які призвели до постановлення неправової ухвали, що згідно до ч. ч.1, 2 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування ухвали суду від 11 липня 2025 року.
Відзив на адресу Полтавського апеляційного суду не надходив.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представник позивача і відповідач інші особи, які брали участь в розгляді справи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено достатніх правових підстав для забезпечення первісного позову шляхом визначення його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми до вступу законної вили судового рішення. Крім того, факт пред'явлення зустрічного позову не може бути автоматичною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Із таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, зважаючи на наступне.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В заяві про забезпечення позову заявник повинен викласти причини, у зв'язку з якими необхідно забезпечити позов, обґрунтувати необхідність певного виду забезпечення позову.
Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції всі наведені позивачем аргументи та докази просто проігнорував, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, апеляційний суд відхиляє дані доводи, так як спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням підстав та змісту первісного позову той факт що на момент розгляду заяви питання про його об'єднання із зустрічним позовом вирішено не було, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, за таких обставин, суд першої інстанції не порушив принципу диспозитивності.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_1 при поданні заяви про забезпечення позову одночасно із самим зустрічним позовом, не врахував процесуальні особливості та терміни розгляду відповідних питань, а тому суд при розгляді питання про забезпечення позову повинен був виходити із предмету та підстав первісної позовної заяви яка перебувала у його провадженні.
Колегія суддів погоджується, що подання заяви про забезпечення позову за таких обставин разом із зустрічним позовом є передчасними діями, які є підставою для відмови у її задоволенні. При цьому висновки суду щодо невірного обрання позивачем заходів забезпечення позову через їх тотожність заявлених ним зустрічним позовним вимог, є необґрунтовані та не відповідають судовій практиці..
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що ухвала судді постановлена з дотриманням вимог закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2025 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: __________________ О.І. Обідіна _________________ В.П. Пікуль