Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1715/25 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
30 вересня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 279/1715/25
за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Копитової Елли Рафаєльївни на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.Я. у місті Коростені,
У березні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» ТОВ «ФК «ЄАПБ», Товариство, позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Позивача заборгованість за кредитним договором № 1325163 від 03 грудня 2023 року в розмірі 78 075,00 грн, з яких: 9000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 69 075,00 грн - сума заборгованості за відмотками; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею та вирішити питання судових витрат.
Позовні вимоги мотивувались тим, що 03 грудня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено споживчий договір № 13225163. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого договору, на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «Слон Кредит» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі.
14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 141092024, у відповідності до умов якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшли права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідачки на суму 78 075,00 грн, з яких: 9000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 69 075,00 грн сума заборгованості за відсотками.
Відповідачка взятих на себе зобов'язань не виконала, не повернула отриману суму кредиту та нараховані відсотки, внаслідок чого у неї утворилась вказана вище заборгованість.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2025 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник відповідачки просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що суд першої інстанції досліджуючи матеріали справи не звернув уваги, що копія кредитного договору у розділі «Реквізити сторін» не має необхідних даних, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Вказує, що кредитний договір не містять відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 .
Посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт укладання цього кредитного договору. Так, наявний паспорт споживчого кредиту, при відсутності анкети - заяви на кредит від імені Відповідачки, не підтверджений жодним доказом, у якій саме спосіб цей документ було подано з боку ОСОБА_1 , після чого ТОВ «Слон Кредит» надіслало теж у невідомий спосіб особі, яка звернулася за отриманням кредиту, за допомогою засобів зв'язку (чи на електронну пошту чи смс, чи іншим способом невідомо) одноразовий ідентифікатор, який і використано для підтвердження підписання договору про кредитну лінію.
Вважає, що стороною позивача не надано належні докази про перерахунок коштів на рахунок саме відповідачки, також, ні в змісті договору, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідачки не зазначено.
Відтак, посилання позивача на надання відповідачці кредитних коштів, які суд першої інстанції помилково прийняв достовірним фактом для задоволення позовних вимог, є безпідставними та не підтверджено належними доказами.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
У поданому відзиві, представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права залишити - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач надав належні докази, які підтверджують його право вимоги за кредитним договором № 13225163 від 03 грудня 2023 року, а також наявність у відповідачки грошового зобов'язання та заборгованості перед позивачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що 03 грудня 2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1325163 (а.с.7-11). Даний договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А869, 03.12.2023 19:22:28 / ОСОБА_1 (а.с.11).
Згідно умов даного договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми кредиту. Строк кредиту 360 днів. Пунктом 1.5. договору кредиту передбачено, що відсоткова ставка за договором є фіксованою та за користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору; знижена процентна ставка 2,000% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 02 січня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Відповідно до пункту 2.1 договору кредиту кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 .
З копії довідки виданої ТОВ «Пейтек Україна» №20241104-1232 від 04 листопада 2024 року слідує, що 03 грудня 2023 року о 19:23:10 успішно перераховано кошти в сумі 9000,00 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.14).
Відповідно до пункту 3.1. договору кредиту нарахування процентів за договором здійснюється в межах строку надання кредиту.
У додатку № 1 до кредитного договору № 1325163 від 03 грудня 2023 року сторонами договору узгоджено обчислення загальну вартість кредиту та реальна річна процентна ставка за договором (а.с.11 зворот).
Отже, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 1325163 від 03 грудня 2023 року в електронній формі.
Також установлено, що 14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14102024, за умовами якого до останнього перейшло за плату право грошової вимоги до ряду позичальників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1325163 (а.с.17-19).
Відповідно до сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12).
Позивачем надано реєстри прав вимоги, оформлені та підписані відповідно до договору факторингу, а також докази щодо розміру оплати за договорами факторингу.
Із копії акту прийому-передачі Реєстру Боржників та витягу з реєстру боржників від 14 жовтня 2024 року до вищевказаного договору убачається, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 1325163 від 03 грудня 2023 року до ОСОБА_1 на загальну суму 78075,00 грн (а.с.20, 21).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 1325163 від 03 грудня 2023 року, заборгованість за вказаним договором за період з 03 грудня 2023 року по 14 жовтня 2024 року складає 78075,00 грн, з яких: 9000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 69 075,00 грн - сума заборгованості за відмотками; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею (а.с.15).
Розрахунок заборгованості проведений в межах строку кредитування, відповідачем не спростований.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.)
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Вказані висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» (надалі Закону) пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із долучених до позовної заяви доказів вбачається, що відповідачка уклала договір № 13225163 від 03 грудня 2023 року в електронній формі (а.с.7-11), права вимоги за яким у подальшому були відступлені ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.
З огляду на норми частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник має довести відсутність заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що надані позивачем розрахунки не підтверджуються будь-якими первинними фінансовими документами та не є належними та допустимим доказами надання відповідачу позики або кредиту за вказаними договорами.
Однак вказані доводи повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
У матеріалах справи міститься копія довідки виданої ТОВ «Пейтек Україна» № 20241104-1232 від 04 листопада 2024 року зі місту якої встановлено, що 03 грудня 2023 року о 19:23:10 успішно перераховано кошти в сумі 9000,00 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.14).Вказані реквізити та розмір грошових коштів передбачені умовами договору № 13225163 від 03 грудня 2023 року про надання споживчого кредиту, який був укладений між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачкою.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаних у кредитному договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належать. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані на підтвердження своїх доводів.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 не надано доказів сплати заборгованості за кредитними договорами у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
За приписами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Копитової Елли Рафаєльївни залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді