Справа № 154/351/25 Головуючий у 1 інстанції: Вітер І. Р.
Провадження № 22-ц/802/850/25 Доповідач: Осіпук В. В.
16 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Пікули Б. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Володимирводоканал» про визнання дій неправомірними та зобов'язання проведення перерахунку заборгованості за надані послуги з водовідведення та водопостачання холодної води, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 14 травня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом.
Покликався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , у якій зареєстрований та проживає разом із дружиною.
31 липня 2007 року між ним та Управлінням водопровідно-каналізаційного господарства було укладено договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, за умовами якого підприємство зобов'язалося своєчасно та в повному обсязі надавати послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, а він, як споживач зобов'язався оплачувати ці послуги за встановленими тарифами, у строки і на умовах, визначених договором. Після зміни виконавця з надання послуг водопостачання холодної води та водовідведення відповідач не надав йому новий договір.
Позивач також вказував, що з лютого 2023 року відповідач у надісланих йому рахунках почав зазначати заборгованість, хоча він своєчасно сплачував усі попередні рахунки за холодну воду та водовідведення.
На його звернення до відповідача з проханням надати детальний розрахунок сум по місяцях, за які виникла заборгованість, він отримав відповідь про те, що такі нарахування є правомірними, оскільки у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 01 січня 2021 року було встановлено загальнобудинковий прилад обліку води, за показниками якого визначається обсяг спожитих послуг, та надано роздруківку нарахувань за період з січня 2021 по жовтень 2024 року.
Вважає, що відповідач встановив новий вузол комерційного обліку з порушенням вимог чинного законодавства, не повідомивши усіх мешканців будинку, які є членами ОСББ, та без їх згоди.
Крім того позивач зазначав, що відповідач з квітня 2023 року не надсилає йому рахунки на оплату житлово-комунальних послуг у паперовому вигляді.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати дії КП «Володимирводоканал» по нарахуванню боргу за період з березня 2023 року по жовтень 2024 року неправомірними та такими, що порушують його права як споживача комунальних послуг; зобов'язати КП «Володимирводоканал» скасувати заборгованість у розмірі 4 363 грн 94 коп.
Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як прийняте судом з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував тих обставин, що він систематично сплачував за надані йому відповідачем житлово-комунальні послуги з водовідведення та водопостачання холодної води згідно отриманих рахунків, а також те, що у їх будинку відповідачем було неправомірно встановлено загальнобудинковий лічильник, з якого показники останнім вчасно не знімались, а тому заборгованість йому нараховувалась без жодних на те правових підстав.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач КП «Володимирводоканал», вважаючи оскаржуване позивачем рішення суду першої інстанції законним та таким, що цілком відповідає встановленим обставинам справи, просив залишити його без змін.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не було доведено неправомірності дій відповідача КП «Володимирводоканал» щодо нарахування йому боргу за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з березня 2023 року по жовтень 2024 року, натомість нарахований останньому розмір заборгованості підтверджується належними, допустимими і достатніми доказами наявними у матеріалах справи.
Такий висновок суду є правильний.
З приєднаних до матеріалів справи письмових доказів встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення, які надає відповідач.
У спірний період з березня 2023 року по лютий 2024 року вісім квартир у вищевказаному багатоквартирному житловому будинку, в тому числі й квартира позивача, не були обладнані індивідуальними засобами обліку холодної води, а кількість споживання води мешканцями цього будинку обліковувалася по встановленому 01 січня 2021 року загальнобудинковому лічильнику № 110653.
05 лютого 2024 у квартирі позивача ОСОБА_1 було встановлено два лічильники обліку холодної води, та з цього часу, як вбачається з наявних у матеріалах справи розшифровок розрахунків облік використаної останнім води проводився відповідачем згідно з показниками цих лічильників, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Крім того, з долучених до матеріалів справи письмових доказів: абонентської картки споживача ОСОБА_1 , стану розрахунків за загальнобудинковим та квартирними лічильниками з 01 грудня 2022 року по 01 січня 2025 року; розшифрування розрахунку за загальнобудинковим приладом обліку № 110653 за період з березня 2023 року по жовтень 2024 pоку, з відображенням різниці між загальнобудинковим приладом обліку та абонентами з лічильниками , що нараховувалась кожній квартирі у будинку АДРЕСА_2 не обладнаній індивідуальним приладом обліку, встановлено достовірність та правильність нарахувань відповідачем за спожиті позивачем послуги з водовідведення і водопостачання холодної води.
Відповідно до копії платіжного документу за ЖКП № 348772 від 08 жовтня 2024 року, станом на вересень 2024 року, сума заборгованості позивача ОСОБА_1 становила 4781 грн 82 коп., і складається із суми заборгованості у розмірі 4363 грн. 94 коп., яку позивач вважає безпідставно йому нарахованою, та плати за використану у вересні 2024 року воду згідно показників лічильників квартири останнього в сумі 417 грн 88 коп.
Також встановлено, що відповідачем КП «Володимирводоканал» на підтвердження виконання своїх зобов'язань за Договором про надання послуг з доставки рахунків на адреси фізичних осіб №13/62, укладеним з AT «Укрпошта» 24 січня 2023 року, було надано суду наступні докази: реєстр переданих для доставки рахунків; внутрішню відомість з переліком споживачів будинку АДРЕСА_2 для доставки рахунків; акти звіряння взаємних розрахунків за періоди з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2023 року та з 01 листопада 2023 року по 31 жовтня 2024 року між AT «Укрпошта» та відповідачем по вищевказаному договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, згідно якої цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, і із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно вимог ст. 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином i у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги по затвердженим в установленому порядку тарифам та в строки, встановлені договором або законом.
Частина 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» одиниця виміру обсягу спожитої споживачем послуги з централізованого водопостачання визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку гарячої, питної води, а частина - не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої, питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.
Згідно з п. 20 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення», затвердженого постановою КМУ від 05 липня 2019 року № 690, комерційний облік послуги ведеться вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.
Відповідно до формул 7 та 42 цієї Методики у будівлі/будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу холодної води не визначається = 0, а обсяг споживання холодної води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої холодної води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої холодної води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу холодної води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж водопостачання (за наявності) та вузла обліку холодної води перед водопідігрівачем в індивідуальному тепловому пункті.
Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що 01 січня 2021 року у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 було встановлено загальнобудинковий вузол комерційного обліку (лічильник води) № 110653. Щомісячні нарахування позивачу ОСОБА_1 у спірний період з березня 2023 року по лютий 2024 року здійснювалися як споживачу, квартира якого не обладнана індивідуальним приладом обліку води, та різниця, що виникала у кожному з місяців вказаного періоду, розподілялася на позивача та інших споживачів, квартири яких не були обладнані індивідуальним приладом обліку води, як це передбачає Методика розподілу. Починаючи з лютого 2024 року, коли в квартирі позивача було встановлено індивідуальний прилад обліку води, нарахування плати здійснювалося на основі показників цього лічильника.
Отже, врахувавши норми матеріального права та встановивши вище зазначені обставини справи, зокрема, недоведеність позивачем ОСОБА_1 факту неправомірності дій КП «Володимирводоканал» щодо нарахування йому боргу за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання холодної води за період з березня 2023 року по жовтень 2024 року, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, цілком підставно і обґрунтовано відмовив останньому в задоволенні позовних вимог, оскільки спірна заборгованість була нарахована йому згідно з діючими нормативами споживання наданих послуг та в межах, передбачених нормами, що регулюють правовідносини, які існують у житлово-комунальній сфері та виникають між надавачами та споживачами цих послуг.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги не спростовуються вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного позивачем рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді