Справа №760/32719/19
1-кп/760/732/25
Про продовження строку дії запобіжного заходу
23 вересня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 146, п. 3,12 ч. 2 ст. 115 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019000000000417 від 09.05.2019,
Виходячи зі змісту обвинувального акта, ОСОБА_7 інкримінується те, що він, діючи спільно з іншими особами, не встановленими органом досудового розслідування (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження), за попереднім розподілом ролей, усвідомлюючи та бажаючи подальшого протиправного утримання і незаконного позбавлення волі ОСОБА_8 , у проміжку часу з вечора ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою унеможливлення викриття їхньої спільної злочинної діяльності, використовуючи невстановлений автомобіль, насильно перевезли ОСОБА_8 у багажному відділенні автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 із лісової місцевості поблизу смт Тараща Київської області до парку по вул. Уманській, 14 у м. Києві, де ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено труп ОСОБА_8 зі слідами насильницької смерті, що за своїми правовими ознаками свідчить про настання тяжких наслідків. Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у незаконному позбавленні волі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із заподіянням потерпілому фізичних страждань і таким, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 ставиться у вину те, що, продовжуючи злочинну діяльність, спрямовану на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_9 , перебуваючи у вказаному парку ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 04 години, ОСОБА_7 , за попередньою змовою з іншими особами (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження), перемістив ОСОБА_8 із багажного відділення автомобіля, витяг його з полімерного пакета та, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 , підвісили останнього за шию на мотузці до дерева, чим затягнули петлю мотузки на шиї ОСОБА_8 і вчинили всі дії, необхідні для реалізації свого злочинного умислу. Внаслідок зазначених протиправних дій, після заподіяння ОСОБА_7 та іншими особами (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 помер на місці від механічної асфіксії, яка за критерієм небезпеки для життя має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, не характерних для самоспричинення, що потягли смерть потерпілого та перебувають у прямому причинному зв'язку з нею. Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується в умисному вбивстві - умисному протиправному заподіянні смерті іншій, раніше викраденій особі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 3, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 інкримінується те, що, не маючи передбаченого законом дозволу на придбання, носіння та зберігання бойових припасів, не пізніше 27.02.2019 він придбав ручну оборонну гранату РГО, що належить до категорії боєприпасів і здатна до вибуху, а також бойові патрони калібру 9?18 мм у кількості 8 штук, які відносяться до боєприпасів до нарізної вогнепальної зброї. Надалі, до 27.02.2019, вказані гранату та патрони ОСОБА_7 , не маючи передбаченого законом дозволу, незаконно зберігав за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до їх виявлення та вилучення працівниками поліції під час обшуку. Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у придбанні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06 жовтня 2025 року включно.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності відповідних клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний до закінчення двомісячного строку з дня застосування запобіжного заходу розглянути питання щодо доцільності продовження такого заходу; за наслідками розгляду суд вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців; копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого. У судовому засіданні прокурор підтримала заявлене клопотання і просила продовжити тримання під вартою, посилаючись на наявність щодо обвинуваченого ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливості переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. На переконання прокурора, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може нейтралізувати зазначені ризики, що підтверджується наведеними обставинами.
Обвинувачений та його захисник заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження тримання під вартою. Захисник зазначила, що обвинувачений тривалий час утримується під вартою, у зв'язку з чим ризики зменшилися або взагалі відсутні; у цьому контексті просила обрати щодо обвинуваченого інший, не пов'язаний із позбавленням волі, запобіжний захід. Обвинувачений підтримав позицію захисника, вказав, що ризики відсутні, від суду не переховувався, у розшуку не перебував, а відтак просив застосувати щодо нього більш м'який запобіжний захід.
Дослідивши матеріали провадження та вислухавши позиції прокурора, обвинуваченого і захисника, суд дійшов висновків, які мотивує таким чином.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також існування ризиків, що дають достатні підстави слідчому судді чи суду вважати: підозрюваний, обвинувачений або засуджений може вчинити дії, передбачені ч. 1 цієї статті; слідчий і прокурор не вправі ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності передбачених Кодексом підстав. Як визначено ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і недопущення спроб:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- знищити, сховати чи спотворити будь-яку річ або документ, що має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
- вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється чи обвинувачується.
У контексті кримінального провадження «ризиком» є певний рівень імовірності того, що особа вдаться до дій, які перешкоджатимуть досудовому розслідуванню чи судовому розгляду, або створюватимуть загрозу суспільству. Прокурором дотримано вимог ч. 3 ст. 199 КПК України і в судовому засіданні, зокрема, доведено, що обставини, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, не зменшилися.
Так, наявним залишається ризик переховування від суду, що підтверджується суворістю санкції за інкриміноване кримінальне правопорушення - покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Крім того, обвинувачений може незаконно впливати на потерпілу, свідків у цьому ж кримінальному провадженні та експертів, оскільки вони ще не допитані, а їхні показання є джерелом доказів. Також наявним є ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином і вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що ОСОБА_7 раніше був засуджений за умисний злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки, за відсутності в нього міцних соціальних зав'язків і легальних джерел для існування. Обставин і вагомих стримуючих факторів поведінки обвинуваченого, які б переконали суд у дотриманні ним правил більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, не встановлено.
Наведене, на переконання суду, унеможливлює застосування до обвинуваченого альтернативних, більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не забезпечать ані нейтралізації встановлених ризиків, ані досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, і можуть негативно вплинути на перебіг судового розгляду цього кримінального провадження; відтак обґрунтованим є продовження тримання обвинуваченого під вартою. Суд наголошує, що виключний перелік ризиків, запобігання яким покликаний запобіжний захід, передбачено ч. 1 ст. 177 КПК України; отже, суд не вправі зважати на інші ризики і має зазначати в ухвалі лише дійсні, а не щоразу нові чи відмінні ризики. Оскільки судовий розгляд наразі триває, ризики, встановлені у попередніх судових засіданнях, залишаються тотожними, бо процесуальна стадія з часу минулого засідання не змінилася; кожного разу суд фіксує дійсні ризики і надає їм нову оцінку. Суду не подано жодних доказів того, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України та визначені в ухвалі Солом'янського районного суду, якою обвинуваченому продовжено тримання під вартою, з моменту минулого засідання зменшилися чи зникли; будь-які дані щодо цього у суду також відсутні.
На переконання суду, продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки вагомого суспільного інтересу, який у цій ситуації, попри презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до особистої свободи. Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд, постановляючи ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним/обвинуваченим процесуальних обов'язків, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд, виходячи з підстав і обставин, визначених статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини. Зазначені обставини, на думку суду, є достатньою підставою для продовження тримання під вартою без визначення розміру застави.
Виходячи зі змісту ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність допустиме лише у випадках, передбачених законом, і за встановленою процедурою; у кожному конкретному випадку судове рішення має гарантувати не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на предмет інкримінації та характер пред'явленого обвинувачення, суд вважає процесуально і матеріально виправданим застосування приписів ч. 4 ст. 183 КПК України, які передбачають право суду, виходячи з підстав і обставин, визначених статтями 177 і 178 цього Кодексу, не визначати розмір застави в кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства чи погрози його застосування, а також щодо злочину, який спричинив загибель людини. Інкриміновані Сотніченку діяння - незаконне позбавлення волі, вчинене за попередньою змовою групою осіб із завданням фізичних страждань та тяжких наслідків (ч. 3 ст. 146 КК України), а також умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб і щодо раніше викраденої особи (п. 3, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України) - за своєю юридичною природою мають очевидно насильницький характер і призвели до смерті потерпілого, тобто повністю охоплюються екстраординарними винятками з обов'язку визначати заставу. За таких фактичних і правових обставин механізм застави як більш м'якого запобіжного заходу не відповідав би превентивній меті статті 177 КПК, не забезпечував би нейтралізації встановлених ризиків і суперечив би публічному інтересу у належному здійсненні правосуддя у справах про особливо тяжкі насильницькі злочини, що спричинили загибель людини.
Додатково суд зауважує, що імператив ч. 3 ст. 183 КПК України щодо визначення розміру застави при постановленні ухвали про тримання під вартою прямо обмежений винятками ч. 4 цієї ж статті, зміст яких у цій справі наявний у повному обсязі. Водночас навіть потенційне визначення застави з урахуванням загальних підходів ст. 182 КПК України (яка встановлює орієнтири співмірності та меж) не здатне досягти мети запобіжного заходу, оскільки інтенсивність і природа ризиків - переховування від суду перед загрозою суворого покарання, незаконний вплив на свідків і потерпілу, інше перешкоджання провадженню та ймовірність вчинення нового кримінального правопорушення - мають виразно підвищений рівень у контексті інкримінованого насильницького злочину зі смертельним наслідком. Отже, у цій категорії справ закон надає суду процесуальний інструментарій правомірно не визначати заставу, і застосування цього інструментарію обумовлене не формальним підходом, а змістовною оцінкою конкретних обставин і реальних загроз для правосуддя та безпеки суспільству.
Такий підхід узгоджується й зі стандартами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ, відповідно до яких обмеження права на свободу у формі тримання під вартою припустиме за наявності «відповідних і достатніх» підстав, що слугують легітимній меті, а суд має надавати вмотивовані рішення, які демонструють баланс між правами обвинуваченого та превалюючим суспільним інтересом. У справах щодо особливо тяжких насильницьких злочинів із фатальними наслідками саме інтенсивність ризиків і потреба забезпечити належний перебіг судового розгляду є тими «вагомими і переконливими» причинами, які виправдовують продовження тримання під вартою без альтернативи у вигляді застави. Таким чином, невизначення розміру застави в конкретних обставинах цього провадження є не лише дозволеним законом, а й необхідним та пропорційним заходом для досягнення завдань кримінального провадження.
Окремо беручи до уваги усталену національну практику застосування ч. 4 ст. 183 КПК України у справах щодо злочинів із застосуванням насильства та злочинів, що спричинили загибель людини, суд підкреслює: застава як альтернатива триманню під вартою у таких випадках втрачає свою превентивну спроможність і не гарантує належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а відтак не може вважатися достатньою для нівелювання установлених ризиків. Саме тому, керуючись прямою диспозицією закону та оцінивши в сукупності тяжкість інкримінованих діянь, їх насильницьку природу, незворотність наслідків у вигляді смерті людини, а також підвищену суспільну небезпеку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визначення розміру застави та необхідність подальшого тримання ОСОБА_10 під вартою без альтернативи у вигляді застави.
З огляду на викладене, суд
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів.
Строк дії ухвали в частині дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - по 21 листопада 2025 р. включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення, а обвинуваченим - з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошується 29 вересня 2025 р. о 17.50
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3