Справа № 320/34160/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Кушнова А.О.
Іменем України
29 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 14 липня 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що поновлення виплати пенсій здійснюється на підставі пенсійних справ. Відповідач позбавлений можливості отримати з АР Крим пенсійну справу позивача, тому питання щодо поновлення виплати пенсії позивачу буде розглянуто за умови надання нею цих матеріалів до пенсійного органу.
Позивач не подала відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно із пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.09.2004 позивачу призначено пенсію за віком ГУ ПФУ в Сакському районі АРК.
У 2014 році, у зв'язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь російською федерацією, виплату пенсії позивачу органами пенсійного фонду припинено.
Відповідно до довідки від 13.04.2023 № 3009-5002707271 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_1 .
14.07.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії на підставі ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (Закон №1058-IV).
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26.07.2023 № 25436-25834/Б-02/8-2600/23 повідомлено, що переведення виплати пенсій на підконтрольну територію здійснюється на підставі пенсійної справи. Таким чином, питання поновлення виплати пенсії буде розглянуто за умови надання пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії в російській федерації.
Вважаючи відмову у поновленні виплати пенсії за віком протиправною, позивач звернулася до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закон №1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, зокрема, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Таким чином, громадяни пенсійного віку, які є внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання пенсії за місцем реєстрації фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: перебування внутрішньо переміщених осіб на обліку за зареєстрованим місцем перебування, що підтверджується довідкою ВПО; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17 зауважив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Таким чином, не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання.
Водночас, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови у поновленні виплати пенсії.
Посилання відповідача щодо відсутності пенсійної справи позивача суперечить змісту принципу верховенства права, оскільки її витребування з пенсійного органу за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а відсутність у відповідача можливості звернення із відповідним запитом за місцем знаходження пенсійної справи позивача не може слугувати підставою для відмови у поновленні виплати пенсії.
Як доречно зауважив суд першої інстанції, право пенсіонера на поновлення виплати пенсії законодавчо не пов'язане із відсутністю у суб'єкта владних повноважень можливості витребувати пенсійну справу. При цьому відповідачем жодним чином не вказано про наявність у нього перешкод у відновленні пенсійної справи позивача.
У постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17 Верховний Суд вказав, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач як громадянка України має право на отримання пенсії, призначеної їй відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Судді А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку