Справа № 758/2575/25
про забезпечення позову
25 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді Левицької Я.К.,
за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,
позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Терещенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання дитини,
У лютому 2025 року до Подільського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Бондара Антона Вікторовича з позовною заява про відібрання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 та повернення його матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 28.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 , відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.05.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.09.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника відповідача - адвоката Терещенко Л.В. про забезпечення позову від 16.09.2025 року. Заява мотивована тим, що з 2019 року ОСОБА_4 навчався у Василівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Навчання проводилось у форматі офлайн. З початком поширення коронавірусної інфекції в Україні ОСОБА_4 періодично навчався онлайн, однак з початком війни 22.02.2022 року він повністю перейшов на навчання в онлайн форматі. 17.02.2025 року позивач забрала документи з Василівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 і подала документи про зарахування ОСОБА_4 до Ліцею № 317 за адресою: м. Київ, вул. В. Кікабідзе. В цей час дитина продовжує навчання у Василівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 в режимі онлайн, його опитують, оцінюють і він навіть приймає участь в олімпіаді. На прохання відповідача позивача не реагує, документи хлопчика до Василівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 не повертає.
Відповідач неодноразово зверталась задля вирішення проблеми з навчанням онука і до Подільської служби у справах дітей і до Святошинської служби у справах дітей, до омбудсмена з прав дитини та навіть Міністерства освіти України. Однак відповідь одна - тільки мати як законний представник дитини має право звертатись із заявою до навчального закладу про зарахування дитини на навчання. Позивач не прислухається до працівників служби у справах дітей стосовно продовження навчання дитини у тому навчальному закладі, де йому зручно та комфортно і єдиним шляхом вирішення цього кричущого питання є звернення до суду із даною заявою.
Такі дії призвели до того, що дитина на сьогодні фактично позбавлена можливості здобувати освіту, оскільки документи залишаються на руках у матері, а до нової школи дитина не зарахована.
Крім того, дитина відкрито і послідовно висловлює небажання проживати разом з матір'ю та навчатись у новій школі, наполягаючи на збереженні звичного для себе середовища проживання та навчання. Таким чином, дії позивачки вже зараз створюють реальну загрозу порушення фундаментального права дитини на освіту, а також призводять до морального дискомфорту та психологічного тиску на неповнолітнього.
Забезпечення права ОСОБА_4 на освіту є невідкладним, неможливість відвідування школи навіть протягом одного навчального семестру може призвести до серйозних прогалин у знаннях та відставання від однолітків. При цьому, будь-яке штучне переривання навчання суперечить інтересам дитини.
Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на зміну місця навчання малолітнього ОСОБА_4 до вирішення справи по суті; зобов'язати ОСОБА_1 повернути документи ОСОБА_4 до комунального закладу «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області, де дитина навчалась до моменту їх повернення за заявою ОСОБА_1 ; зобов'язати Службу у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації забезпечити відновлення навчання дитини у школі та подати до суду акт перевірки умов навчання та проживання дитини.
18.09.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову представника позивача - адвоката Бондара А.В. Представник позивача посилається на те, що син позивача відрахований з Василівської школи 14.02.2025 року, а позивач звернулась до суду з позовом про відібрання дитини від відповідача 28.02.2025 року. Документи подано до ліцею № 317 м. Києва за результатами та рекомендаціями круглого столу Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації саме для соціалізації ОСОБА_4. Причиною прийняття такого рішення стало те, що ОСОБА_4 Василівську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 не відвідував, підключався тільки онлайн, жодного повного місця не вчився офлайн та не закінчив жодного року офлайн. Згідно довідки № 12 від 20.01.2025 року за ОСОБА_4 зберігалось навчальне місце у ліцеї № 317 м. Києва. Документи подані позивачем до цього навчального закладу, оскільки він як внутрішньо-переміщена особа зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак саме відповідач жодного разу не привела ОСОБА_4 до цієї школи. Пропозицію позивача водити сина до школи та приводити назад до місця проживання відповідача, остання відхилила. Починаючи з лютого 2025 року позивач неодноразово зверталась до Святошинської служби у справах дітей та сім'ї, Подільської служби у справах дітей та сім'ї, психологів, поліції Святошинського та Подільського району, Уповноваженого ВР з прав людини та приїжджала за їхньою адресою для урегулювання питання навчання ОСОБА_4. Але саме відповідач по теперішній час тримає сина в повній ізоляції. Питання щодо навчання дитини не вирішено тільки з вини відповідача. Навчання ОСОБА_4 у Василівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 онлайн потрібно відповідачу як підґрунтя тримання дитини в ізоляції та без соціалізації і надалі, та для повернення у будь-який час назад в окупацію, що також підтвердив син та допиті у суді.
Враховуючи викладене, представник позивача просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд, керуючись положеннями ч. 4 ст. 153 ЦПК України, призначив розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Терещенко Л.В. уточнила заяву про забезпечення позову та остаточно просила суд зобов'язати Комунальний заклад «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області зарахувати на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язати Службу у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації забезпечити відновлення навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області та подати до суду акт перевірки умов навчання та проживання дитини.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала заяву про забезпечення позову.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечила проти задоволення заяви про забезпечення позову з підстав, що наведені у запереченні її представника.
Представники третіх осіб - Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд заяви про забезпечення позову.
Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши заяву про забезпечення позову та заперечення на таку заяву, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 3, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім того, суд враховує те, що згідно з статтею 2 Протоколу № 1 Ради Європи до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань.
Статтею 26 Загальної Декларації прав людини (ООН) від 10.12.1948 року передбачено, що кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.
Відповідно до статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 53 Конституції України закріпила, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на освіту. Держава забезпечує право на вибір навчального закладу і навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах.
Частиною 1 статті 55 Закону України «Про освіту» визначено, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо освіти і розвитку дитини.
Частиною 3 статті 150 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Абзацом 4 частини 2 статті 55 Закону України «Про освіту» визначено, що батьки здобувачів освіти мають право обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що з грудня 2024 року між ОСОБА_5 та її матір'ю ОСОБА_2 погіршились стосунки з питань виховання ОСОБА_4 . Це призвело до того, що 16.12.2024 приблизно о 00:11 год. ОСОБА_4 втік з дому. Працівники поліції доставили хлопчика бабусі ОСОБА_2 , оскільки він категорично не хотів повертатись до матері в зв'язку з тим, що вона його образила. З цього часу, ОСОБА_4 проживає разом з бабусею.
Предметом позовних вимог у даному спорі є відібрання дитини у бабусі та повернення її матері.
Судом встановлено, що з 2019 року ОСОБА_4 був зарахований та навчався у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області.
Як повідомила позивач ОСОБА_1 з 14.02.2025 року ОСОБА_4 відрахований з вищезазначеного навчального закладу та з 17.02.2025 року зарахований до ліцею № 317 Святошинського району м. Києва.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки директора ліцею №317 Святошинського району м. Києва № 12 від 20.01.2025 року ОСОБА_4 буде навчатись у 6 класі ліцею.
Разом з тим, дитина жодного дня не навчалась у ліцеї № 317 Святошинського району м. Києва, що підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Як повідомила позивач її рішення щодо зміни навчального закладу для сина обумовлене тим, що у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області її син навчався онлайн, а вона хотіла і виконувала відповідну рекомендацію Служби у справах дітей та сім'ї, щоб її дитина соціалізувалась, безпосередньо спілкувалась з однолітками та вчителями. Саме тому вона подала документи про зарахування ОСОБА_4 до навчального закладу за місцем його реєстрації у місті Києві. Позивач зверталась до навчального закладу за місцем теперішнього проживання її сина ( АДРЕСА_2 ), однак їй неофіційно було відмовлено у зарахуванні дитини.
Як повідомила у судовому засіданні відповідач її онук не бажає відвідувати ліцей № 317 Святошинського району м. Києва, оскільки даний навчальний заклад розташований далеко від місця його теперішнього проживання ( АДРЕСА_2 ). Також ситуація, яка виникла щодо проживання та навчання її онука має значний психологічний вплив на нього і важливим є збереження його звичайного середовища навчання. Однак позивач не прислухається до прохань свого сина, психологів та працівників служби у справах дітей та сім'ї стосовно продовження навчання дитини у тому навчальному закладі, де йому зручно та комфортно, штучно створює перепони для реалізації права дитини на освіту.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спір, який виник між сторонами обумовив те, що ОСОБА_4 не закінчив навчальний рік 2024/2025 та не приступив до навчання у новому навчальному році 2025/2026. Отже, малолітня дитина протягом тривалого часу фактично позбавлена права на освіту.
Водночас ні законний представник дитини - мати ОСОБА_1 , ні бабуся дитини - ОСОБА_2 , з якою на даний момент проживає малолітня дитина, ні Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, яка повинна захищати права такої малолітньої особи, до цього часу не змогли дійти згоди щодо офіційного відновлення навчання дитини у школі.
Пункт 1 статті 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю . 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Отже, дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері.
Також при вирішенні питання про забезпечення позову враховує висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 р. у справі № 484/920/18 про те, що дитина - найбільш вразлива сторона в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Допитаний у судовому засіданні малолітній ОСОБА_4 зазначив, що для нього дуже важливо відновити навчання у школі. Він би дуже хотів повернутись до навчання у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області, однак не заперечував проти навчання у навчальному закладі, розташованому недалеко від місця свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд з огляду на викладене, а також враховуючи думку малолітнього ОСОБА_4 , з метою забезпечення у даному спорі захисту найкращих інтересів дитини, оцінюючи негативні наслідки, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів протягом судового розгляду справи, дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі у спосіб, запропонований представником заявника.
При цьому, суд наголошує, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до вирішення спору у даній справі.
Керуючись ст. 149-153, 353 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.
Зобов'язати Комунальний заклад «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області зарахувати на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Службу у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації забезпечити відновлення навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Комунальному закладі «Василівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Василівської міської ради Запорізької області та подати до суду акт перевірки умов навчання та проживання дитини.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 30 вересня 2025 року.
Суддя Я.К. Левицька