Справа № 320/31248/24 Головуючий у 1 інстанції: Щевченко А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
23 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України»), третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесенням меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (місцевості);
- зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» відповідно до вимог законодавства України забезпечити організації проведення робіт із винесенням меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (місцевості).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві Вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (на місцевості). Зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» відповідно до вимог законодавства України забезпечити проведення робіт із винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві Вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує про відсутність підстав прокурора здійснювати представництво інтересів держави у цій справі. Також, апелянт зазначає, що охоронним зобов'язанням не визначено розроблення окремого проекту землеустрою для геологічної пам'ятки природи «Змієві вали», що воно підлягає переоформленню та не може бути підставою вимоги для його виконання іншим суб'єктом, якому не видавалось. Крім того, апелянт стверджує, що у період воєнного стану через замінування лісів Київщини, наявність заборон органів влади щодо відвідування лісів через небезпеку підриву, виконання рішення не на часі та може створити небезпеку для життя й здоров'я його виконавців.
22 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшло клопотання про долучення доказів.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням ХХ сесії ХХІ скликання Київської обласної ради від 05.03.2002 №327-20-ХХІІІ «Про нововиявлені території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області», квартали 30, 32, 37, 39, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52 Макарівського лісництва, квартали 22, 23, 56, 57 Ніжиловицького лісництва; квартали 14, 15, 15, 17, 18, 34, 35 Карашинського лісництва Макарівського держлісгоспу оголошено геологічною пам'яткою природи «Змієві вали».
Згідно додатку до вказаного рішення, геологічна пам'ятка природи «Змієві вали» являє собою нині швидко зникаючі об'єкти, які здавна отримали назву Змієвих валів. Така назва ґрунтується на їх конфігурації, що здебільшого має звивисту форму. Даний відрізок стародавніх валів репрезентує добрезбережений насип висотою 9-13 метрів і шириною при землі до 20 метрів. Загальна довжина Змієвих валів у держлісгоспі становить 15920 метрів.
На виконання вимог статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Державним управлінням охорони навколишнього природнього середовища в Київській області Державному підприємству «Макарівське лісове господарство» 27.04.2010 видано охоронне зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження геологічної пам'ятки природи місцевого значення - «Змієві вали».
Відповідно до вказаного охоронного зобов'язання, ДП «Макарівське лісове господарство» забезпечує додержання вимог заповідного режиму на території геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» та згідно статей 27, 28, 46 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» виносить в натуру межі природно-заповідної території, встановлює державні межові, інформаційно-охоронні знаки, інформаційні щити, наносить контури природно-заповідної території на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування і землеустрою з детальною характеристикою в таксаційних описах і проектах внутрішньогосподарського землеустрою.
За змістом вказаного охоронного зобов'язання, заповідний об'єкт - геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Змієві вали» входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється, як національне надбанням з встановленням необхідних вимог режиму охорони, відтворення та використання природних ресурсів.
В подальшому, Державне підприємство «Макарівське лісове господарство» припинило свою діяльність шляхом реорганізації, а саме, приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 937 «Про припинення державного підприємства «Макарівське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення».
Згідно вищевказаного наказу від 28.10.2022 № 937, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства «Макарівське лісове господарство».
Відповідно до Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №131 від 16.01.2023, Підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів України.
Так, під час опрацювання наявної у прокуратурі інформації установлено, що відомості про визначення меж та встановлення їх в натурі (на місцевості) об'єкту природно-заповідного фонду - геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали», відсутні.
За інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної військової адміністрації № 2649-28.05.3-2023 від 24.08.2023, геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Змієві вали» створена відповідно до рішення Київської обласної ради від 05.03.2002 № 327-20-ХХІІІ «Про нововиявлені території та об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області» площею 15.75 га. Проект землеустрою з організації і встановлення меж пам'ятки природи не розроблявся.
Відсутність визначених меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» підтверджується і листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.331-8505/2-23 від 15.09.2023, відповідно до якого, у регіональному та місцевому фондах документації із землеустрою та оцінки земель документація із землеустрою по встановленню меж на земельні ділянки на геологічну пам'ятку природи місцевого значення «Змієві вали» відсутня.
Відомості про вказані межі до Державного земельного кадастру не внесені.
Києво-Святошинською окружною прокуратурою 16.08.2023 до ДП «Ліси України» скеровано лист №55/1-5774вих-23 щодо надання відомостей, зокрема, про те, чи виготовлялась документація із землеустрою щодо винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» в натурі на місцевості.
Відповідно до листа Філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» №04.1-19/492-23 від 22.08.2023, геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Змієві вали» розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3222780400:05:041:0001, яка перебуває в користуванні Філії «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ №002942 від 20.05.2004, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки (її частини) внесені до Державного земельного кадастру. Згідно положення «Про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України» Філією «Макарівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на території об'єкту геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Змієві вали» встановлені інформаційні та охоронні знаки.
Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесенням меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (місцевості), звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти-природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
Положеннями статті 43 Земельного кодексу України та частини 1 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
В силу вимог частини 2 статті 27 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», оголошення пам'яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Згідно частини 4 статті 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Згідно частин 1-2 статті 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України.
Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
Частиною п'ятою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Отже, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, зі змісту вище зазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об'єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об'єкту зобов'язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема, вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури виходив з того, що ДП «Ліси України, як землекористувач, протягом тривалого часу не вживає заходів щодо винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» та закріплення їх в натурі (на місцевості), що створює загрозу подальшого існування об'єкту природно-заповідного фонду у своєму автентичному стані.
Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури зазначив, що через тривалу бездіяльність відповідача щодо виконання вимог чинного законодавства та охоронного зобов'язання на даний час межі геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» не визначені, територія об'єкту до даних Державного земельного кадастру не внесена, тому існує небезпека використання землі на території пам'ятки природи не за цільовим призначенням. Відсутність встановлених меж в натурі геологічної пам'ятки природи місцевого значення фактично унеможливить збереження його природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання відповідача вжити відповідних заходів по винесенню меж пам'ятки та закріпити її межі в натурі (на місцевості).
В свою чергу, апелянт заперечує право Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури, за даних обставин, звертатися до суду з позовом.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У частинах 3 та 3 статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Зазначені норми поширюються на всі стадії адміністративного судового процесу, стосуються позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг.
Таким чином, реалізація прокурором права на подання позову в інтересах держави потребує обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частини 4 стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Отже, за змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
Так, обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду з даним позовом заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури вказав, що належних заходів спрямованих на захист інтересів держави ні Київською обласною військовою адміністрацією, ні Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито.
Разом з тим, апелянт вважає, що прокурор належним чином не обґрунтував правомірність визначення ним позивачів, а саме: Київську обласну державну адміністрацію та Державну екологічну інспекцію Столичного округу, а також їх бездіяльність.
Також, на переконання апелянта, прокурор поза розумним сумнівом не обґрунтував наявність повноважень у позивачів звертатись до суду саме з таким позовом, саме за таких обставин, про зобов'язання вчинити дії.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.
Так, до структури Київської обласної державної адміністрації входить Департамент екології та природних ресурсів, основним завданням якого згідно з положенням, затвердженим розпорядженням обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, є забезпечення реалізації на території Київської області державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.
Департамент відповідно до своїх повноважень, зокрема, в межах компетенції забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що на території Київської області одним із органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є Київська обласна державна адміністрація.
Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, є Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція), про що вказано у пункті 1 Положення про цей орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, у редакції спірних правовідносин (зі змінами).
За змістом підпункту 2 пункту 3, підпункту «б» підпункту 2, підпункту 5 пункту 4, пункту 7 вищезазначеного Положення, основними завданнями Держекоінспекції є, окрім іншого, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі:
- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема: про охорону земель, надр, зокрема щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;
- звертається до суду із позовом, зокрема, щодо: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Наказом Держекоінспекції від 20.02.2023 №18 "Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію столичного округу (нова редакція)" затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу (нова редакція; ідентифікаційний код 42702233) у якій закріплені повноваження, аналогічні вищевикладеним повноваженням Держекоінспекції, які однак поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Таким чином, Державна екологічна інспекція Столичного округу, як територіальний орган Держекоінспекції, здійснює державний нагляд (контроль) у цій сфері відносин, зокрема, й щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Як було вищезазначено, в силу вимог частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства.
За приписами пункту «а» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення визначені у пункті «в» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій» як один з окремих видів документації із землеустрою.
Аналіз викладених вище норм дає колегії суддів підстави для висновку, що встановлення меж територій природно-заповідного фонду є одним з обов'язкових за законом заходів із землеустрою, який забезпечує закріплення на місцевості меж цих територій з метою їх раціонального використання та охорони.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», як правонаступника ДП «Макарівське лісове господарство», покладено обов'язок із організації проведення робіт із винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві вали» загальною площею 15,75 га та встановлення їх в натурі (на місцевості), а саме, замовлення проекту землеустрою та здійснення контролю за його виготовленням.
Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ДП «Ліси України» не має правових підстав вчиняти такі дії, адже відсутній дозвіл уповноваженого органу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж об'єкту природно-заповідного фонду - геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві Вали».
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, як визначено частиною 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій», замовниками документації із землеустрою можуть бути землекористувачі.
Таким чином, ДП «Ліси України», як землекористувач, вправі звертатися із заявою щодо розробки проекту землеустрою та отримання відповідного дозволу.
Колегія суддів вважає, що нездійснення, у тому числі, ДП «Ліси України», обов'язкових за законом заходів землеустрою щодо встановлення і закріплення на місцевості меж територій природно-заповідного фонду, вказує на порушення ними вимог законодавства щодо охорони земель, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а державний нагляд (контроль) у цій сфері відносин, зокрема й щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, здійснює саме Держекоінспекція та її територіальні органи.
Тому, діяльність органу ДП «Ліси України» щодо планування території природно - заповідного фонду є об'єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати відповідні органи Державної екологічної інспекції України.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 27 лютого 2024 року у справі № 620/6905/22 та від 28 серпня 2025 року у справі №600/3379/23-а.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДП «Ліси України», як землекористувач, допустив протиправну бездіяльність щодо вжиття заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов'язання, а саме, протягом тривалого часу не вживає заходів щодо винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення та закріплення їх в натурі (на місцевості), що створює загрозу подальшого існування об'єкт природно-заповідного фонду у своєму автентичному стані.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неможливість встановлення меж та проведення кадастрової зйомки через те, що Київська ОДА відповідними розпорядженнями заборонила стороннім особам перебувати у лісових масивах, що часто є замінованими, через воєнний стан та перебування військ агресора у лісах ДП «Макарівське ЛГ», оскільки, ДП «Ліси України» надано суду апеляційної інстанції копію проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій прородно-заповідного фонду місцевого значення (геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Змієві вали») в межах Макарівської селищної територіальної громади Бучанського району Київської області, що свідчить про те, що відповідні роботи вже здійснено.
Враховуючи вищевказане, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві Вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (на місцевості), а також, зобов'язати відповідача відповідно до вимог законодавства України забезпечити проведення робіт із винесення меж геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Змієві Вали» загальною площею 15,75 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 29.09.2025 р.