Справа № 640/7921/20 Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
29 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фуд Сервіс» на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фуд Сервіс» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «Маревен Фуд Європа» (перейменовано на ТОВ «Євро Фуд Сервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000290402, №0000300402 від 17.01.2020, № 0000540402 від 05.02.2020, № 0002400402 від 25.08.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В подальшому, Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
З урахуванням пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825-IX, Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, справу №640/12720/19 передано на розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ТОВ «Євро Фуд Сервіс» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управління Державної податкової служби у Київській області відповідно до п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 19.11.2019 № 713 проведено документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2019 року.
За результатами перевірки складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 18.12.2019 № 327/10-36-04-02/35591588, в якому зафіксовані наступні порушення, зокрема:
- пп. "б" п. 200.4, п. 200.7. п.200.8, п.200.9 ст. 200 та п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - "ПК України"), розділу V "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21: завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації): за вересень 2019 року в розмірі 33 921,00 грн.; завищення заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ на рахунок платника в банку (рядок 20.2.1 декларації) за звітні (податкові) періоди: за вересень 2019 року в розмірі 73 878,82 грн.
В змісті акту ГУ ДПС у Київській області наводить висновки про те, що оскільки вартість послуг логістики, отриманих позивачем, не включається до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об'єктом оподаткування, та пов'язані з отриманням доходів, такі послуги визнаються такими, що призначаються для використання/використані в операціях платника, не пов'язаних з господарською діяльністю та вимагають нарахування податкових зобов'язань у порядку п. 198.5 ст. 198 ПК України.
Позивачем 02.01.2020 подано заперечення на акт перевірки, які розглянуто 14.01.2020 за участю представників позивача, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін, про що ГУ ДПС у Київській області повідомило позивача листом № 1294/ І 0/10-36-04-02-10 від 14.01.2020.
На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення № 0000290402 та № 0000300402 від 17.01.2020.
Позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої 26.03.2020 позивач отримав рішення №10299/6/8800-08-05-02-06 від 20.03.2020, яким у задоволенні скарги та скасуванні ППР - відмовлено.
ГУ ДПС у Київській області провело документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2019 року, за результатами якої склало акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №26/10-36-04-02/35591588 від 16.01.2020 з аналогічними висновками.
На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Київській області винесло податкове повідомлення-рішення №0000540402 від 05.02.2020.
ГУ ДПС у Київській області провело документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2020 р., за результатами якої склало акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №361/10-36-04-02/35591588 від 05.08.2020 з аналогічними висновками.
На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Київській області винесло податкове повідомлення-рішення №0002400402 від 25.08.2020.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000290402, №0000300402 від 17.01.2020, № 0000540402 від 05.02.2020, № 0002400402 від 25.08.2020 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено, що вказані послуги були необхідними при проведенні саме його господарської діяльності. Зміст правової позиції позивача у контексті спірних правовідносин може свідчити на користь того, що будь які витрати покупця, які призвели до збільшення реалізації товару в торговій мережі покупця є такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача. Однак, така правова позиція позивача, на думку суду першої інстанції, очевидно є помилковою, оскільки після переходу права власності на товар, будь-які витрати покупця (перевезення, зберігання, охорона, тощо) - є такими, що не стосуються подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 193.1 статті 193 ПКУ). Також, зазначив, що позивачем завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту та завищено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за спірний період. Відтак, податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення, діяв відповідно до приписів податкового законодавства, забезпечуючи виконання покладених на контролюючий орган функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством повноваження.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
05.01.2017 між позивачем та ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» укладено договір поставки № 756Р, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору та замовлення.
Пунктом 1.2 зазначеного договору передбачено, що товар поставляється в асортименті, узгодженими строками договору в логістичній специфікації згідно до додатку №1 та за цінами, що визначені в прайсі-листі згідно додатку №1 та за цінами, що визначені в прайсі-листі згідно додатку №2, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що ціна товару, що проставляється за договором, відображається сторонами в прайс-листі. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при виготовленні та поставці товару.
Згідно п. 3.4 постачальник зобов'язується здійснювати поставку партій товару виключно автотранспортом на умовах DDP Інкотермс 2010, якщо інше не передбачено додатковою угодою сторін.
Відповідно до пункту 3.11 договору постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар покупцю до місця визначеного у замовленні та за ціною узгодженого в прайс-листі.
Пунктом 3.12 договору визначено, що датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків, вважається дата підписання видаткової накладної та товарно-транспортної накладної уповноваженим представником покупця.
Згідно пункту 4.3. товар повинен супроводжуватися видатковою та товарно-транспортною накладною в кількості не менше трьох примірників.
Згідно пункту 4.4 разом з товаром покупцю повинні передаватися відповідні документи, що підтверджують якість товару, його безпечність та походження, фіто/санітарний стан, ветеринарно-санітарний стан.
Пунктом 5.2 договору визначено, що постачальник гарантує, що товар, що поставляється за даним договором, відповідатиме вимогам якості та безпечності протягом всього терміну придатності, терміну зберігання та гарантійного терміну, встановленого на товар.
Згідно пункту 11.1 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року, а в частині зобов'язань, що залишились не виконаними на вказану дату - до повного виконання таких зобов'язань сторонами. У тому випадку, якщо сторони, у строк не менш ніж за 20 днів до закінчення строку дії даного договору, не повідомляють одна одну про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то договір вважається продовженим строком на один рік на тих самих умовах.
Згідно п. 12.9. додатки до договору, які є невід'ємною частиною:
- додаток №1 "логістична специфікація"; додаток №1.1 "специфікація зворотної тари" - за необхідністю; додаток №2 "прайс-лист"; додаток №3 "правила роботи через EDI"; додаток №4 "замовлення - зразок"; додаток №5 "графік замовлення і доставки товару"; додаток №6 "акт розбіжностей за кількістю та якістю" - зразок; додаток №7 "форма накладної на товар" - зразок за необхідністю; додаток №8 "правила постачання до логістичного об'єкту покупця" - за необхідністю; додаток №8.1 "пакувальний лист" - зразок за необхідністю, додаток №9 "повідомлення про зразки печаток (штампів) покупця" - за необхідністю; додаток №10 "акт про виявлення недоліків (інцидентів)" зразок; додаток №11 "рівень дотримання постачальником умов поставки (SLA); додаток №12 "тимчасові зміни графіку доставки"; додаток №13 "вимоги до продукту" - за необхідністю.
Додатком №8 до договору поставки № 7568 від 05.01.2017 встановлені правила постачання до логістичного об'єкту покупця, відповідно до яких передбачено:
- п.1.3 товар повинен бути доставлений до логістичного об'єкту покупця: с. Димитрово, вул. Гоголівська,1;
- п.4 приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на логістичному об'єкті покупця. Після приймання товару водію (експедитору) продавця передають один екземпляр видаткової накладної з печаткою та підписом особи що приймала товар;
- п.5 оскільки покупець самостійно здійснює доставку товару з логістичного об'єкту покупця до торгівельних об'єктів покупця, то постачальник здійснює оплату таких послуг у розмірі 5 відсотків від вартості товару, прийнятого на логістичний об'єкт покупця на виконання договору за розрахунковий період.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано акти здачі приймання робіт (надання послуг) № 0020795497 від 30.09.2019 року, № 0020795498 від 30.09.2019 року, № 0020817324 від 31.10.2019 року, № 0020889873 від 31.03.2020 року; № 0020904263 від 30.04.2020 року, № 0020915938 від 31.05.2020 року, № 0020915939 від 31.05.2020 року, № 0020817324 від 31.10.2019 року, № 0020889873 від 31.03.2020 року, № 0020904263 від 30.04.2020 року, № 0020915938 від 31.05.2020 року, № 0020915939 від 31.05.2020 року, а також податкові накладні.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За правилами пункту198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.5 ст. 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами,.... у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України...".
Абзацами першим третім пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 згаданого Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до згаданого Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктами 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за N 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Отже, у даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивачем отримано від постачальника ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" послуги логістики, в підтвердження чого останнім надано до перевірки наступні документи, зокрема: договір поставки, акти здачі прийняття робіт (надання послуг).
При цьому, як свідчать матеріали справи, договір саме на надання послуг логістики, між ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" та позивачем не укладався.
Водночас, в актах здачі прийняття робіт (надання послуг) сторонами зазначається, що такі послуги надаються за договором поставки № 756Р від 05.01.2017, предметом якого є передача у власність покупця товару і його оплати (розділ І).
Згідно умов договору передбачено, зокрема: п. 2.4. ціна товару, що проставляється за договором, відображається сторонами в прайс-листі. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при виготовленні та поставці товару; п. 3.4 постачальник зобов'язується здійснювати поставку партій товару виключно автотранспортом на умовах DDP Інкотермс 2010; п. 3.12 датою приймання партії товару та переходу права власності та ризиків вважається дата підписання видаткової накладної та товарно-транспортної накладної уповноваженим представником покупця.
Згідно додатку № 8 "Правила постачання до логістичного об'єкту покупця" до договору поставки від 05.01.2017 №756Р (далі - Правила), встановлено: - п.1.3 товар повинен бути доставлений до логістичного об'єкту покупця: с. Димитрово, вул. Гоголівська, 1; п. 4 приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на логістичному об'єкті покупця. Після приймання товару водію (експедитору) продавця передають один екземпляр видаткової накладної з печаткою та підписом особи що приймала товар; п. 5 оскільки покупець самостійно здійснює доставку товару з логістичного об'єкту покупця до торгівельних об'єктів покупця, то постачальник здійснює оплату таких послуг у розмірі 5 відсотків від вартості товару, прийнятого на логістичний об'єкт покупця на виконання договору за розрахунковий період.
Однак, як вірно було зазначено судом першої інстанції, перехід права на розпоряджання товарами, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару згідно норм Податкового кодексу відбувся у момент поставки товару від позивача до ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" на визначених умовами договору адресах логістичних центрів. Більше того, продавець в розумінні норм цивільного законодавства не наділений правом розпоряджатися таким товаром.
Тобто, правовідносини щодо постачання певної партії товару покупцю вважаються такими, що припинились, що також узгоджується з п. 3.11 договору (постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар покупцю до місця визначеного у замовленні та за ціною узгодженого в прайс-листі).
Більше того, додатком №8 до договору поставки визначено, що ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" здійснює доставку товару отриманого від позивача, який очевидно вже є власністю ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" від логістичних центрів до місць реалізації.
Тобто, логістичні послуги надавалися на товар, який за договорами постачання перейшов вже у власність контрагента позивача.
Крім цього, надання додаткових послуг логістики за своєю суттю суперечить наявному договору поставки товару, згідно якого позивач виступає постачальником товару, а ТОВ "СІЛЬПО-ФУД" - покупцем, а ціна товару, що проставляється за цим договором, відображається сторонами в прайс-листі, а у погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при виготовленні та поставці товару.
При цьому, позивачем не проводився перегляд ціни поставленого товару, з урахуванням наданих послуг логістики після поставки товару та передачі права на розпоряджання ним як власник, ТОВ "СІЛЬПО-ФУД", у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що якщо вартість /послуг включається не до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об'єктом оподаткування та пов'язані з отриманням доходів, такі послуги визнаються такими, що призначаються для використання/використані в операціях платника податків не пов'язаних з господарською діяльністю та потребують додаткового нарахування податкових зобов'язань за нормами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України.
Разом з цим, отримання послуг позивачем від контрагента здійснено на підставі актів здачі прийняття робіт (надання послуг).
При цьому, головною умовою для врахування у складі витрат платника певних послуг, в тому числі і логістичних, є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.
З урахуванням приписів пункту 2 частини 9 Закону N 996-ХІV акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.
Таким чином, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку мають право віднести витрати на такі послуги до складу податкового кредиту.
Наведений висновок узгоджуються з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 25.02.2021 у справі №816/2815/14.
Зі змісту актів здачі прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що такі документи, не відповідають вимогам пункту 2 частини 9 Закону N 996-ХІV, оскільки в них не розкрито зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що апелянт не довів, що вказані послуги були необхідними при проведенні саме його господарської діяльності.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що після переходу права власності на товар, будь-які витрати покупця (перевезення, зберігання, охорона, тощо) - є такими, що не стосуються подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 193.1 статті 193 ПКУ).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивачем завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту та завищено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за спірний період.
Відтак, податковий орган приймаючи оскаржувані рішення діяв відповідно до приписів податкового законодавства, забезпечуючи виконання покладених на контролюючий орган функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством повноваження.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фуд Сервіс» залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.04.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Мельничук В.П.