Справа № 640/7741/21 Суддя (судді) першої інстанції: Батрак Інна Володимирівна
30 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не зазначення у наказі командира військової частини від 07.11.2020 №212 належних до виплати позивачу грошових компенсацій за невикористані дні додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках (як одинокий матері) неправомірними;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках, як одинокий матері, у сумі 28555,00 грн (двадцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять), без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;
- зобов'язати відповідача розрахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (з 07.11.2020 по день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку 571,10 грн./день за весь час затримки належних виплат при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про відпустки» не нараховано та не виплачено позивачу на день виключення із списків військової частини належної до виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках (як одинокий матері).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2020 рік включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за період з 2016 року по 2020 рік включно. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач з 2015 року мала додаткову пільгу, передбачено ст. 19 Закону України «Про відпустки» - додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів з урахуванням святкових і неробочих днів.
Однак, на думку апелянта, оскільки позивач в період 2015-2020 роки продовжувала перебувати на військовій службі, вона не мала можливості скористатися цією пільгою, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки під час особливого період.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 12 серпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , видане 11.05.2018 Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту.
14 вересня 2020 року позивач звернулась до командира військової частини із рапортом (вх. №427-р), в якому просила виплатити грошову компенсацію за 2016-2020 роки додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».
До рапорту позивачем додано довідку Управління праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 22.04.2008 №368.
Наказом голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 27.10.2020 №16/РС прапорщика ОСОБА_1 , старшого спеціаліста служби охорони державної таємниці 195 бази забезпечення та охорони Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту звільнено у запас Збройних Сил України за пп. «ґ» п. 2 частини п'ятої ст. 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (через сімейні обставини - військовослужбовці-жінки, які мають дитину віком до 18 років).
Як наслідок, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2020 №212 позивача виключено зі списку особового складу та усіх видів забезпечення з 07.11.2020. Вислуга років на військовій службі: календарна - 19 років 4 місяці, пільгова - 05 місяців 14 днів.
Позивач вважає, що на день виключення із списків військової частини відповідачем їй протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, за час проходження військової служби у 2016-2020 роках, що слугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів щорічно за період з 2016 року по 2020 рік включно.
Однак, щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках, як одинокий матері, у сумі 28555,00 грн, судом першої інстанції було відмовлено, оскільки здійснення перерахунку та обчислення позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження відповідача при здійсненні обрахунку належної позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері.
Крім того, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача розрахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (з 07.11.2020 по день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку 571,1 грн./день за весь час затримки належних виплат при звільненні, судом першої інстанції було відмовлено з огляду на їх передчасність.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Конституції України закріплено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до приписів ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Згідно частини першої ст. 19 Закону №504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19, 21 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п. 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи на отримання додаткової відпустки у разі наявності статусу одинокої матері.
У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У той же час, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), за наслідками перегляду зразкової справи.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 має сина - ОСОБА_2 , 2007 р.н. та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області як особа, якій призначена допомога одинокій матері.
На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР.
З огляду на зазначене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів щорічно за період з 2016 року по 2020 рік включно, тому наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів щорічно за період з 2016 року по 2020 рік включно.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за всі дні невикористаної додаткових соціальних відпусток у 2016-2020 роках, як одинокий матері, у сумі 28555,00 грн, слід зазначити, що здійснення перерахунку та обчислення позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження відповідача при здійсненні обрахунку належної позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері, а тому вказана частина вимог не підлягає задоволенню.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача розрахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (з 07.11.2020 по день фактичного зарахування коштів на картковий рахунок) з розрахунку 571,10 грн./день за весь час затримки належних виплат при звільненні з огляду на їх передчасність.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко