П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5290/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 05.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» до Одеської митниці, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року;
- визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що з метою митного оформлення придбаного товару (мандарин), позивачем було подано до митного органу митну декларацію та інші необхідні документи із визначенням митної вартості товару за першим методом - за ціною договору. Проте, митний орган оформив картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач вважає прийняте рішення митного органу протиправним та такими що підлягає скасуванню, оскільки винесене з порушенням положень Митного Кодексу України. Представник позивача наголошує на тому, що митний орган, в якості аргументу для прийняття рішення про коригування митної вартості товару вказує про те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо складової митної вартості товару, а саме: витрати на перевезення товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Однак, вартість витрат на перевезення включені до ціни, у зв'язку з чим ТОВ «Атаман і К» при митному оформленні товару не зобов'язане було подавати ніякі інші документи. Також, представник позивача вважає безпідставними зауваження відповідача до висновку експерта. Представник позивача зазначає, що до митного оформлення надано всі необхідні та наявні документи, а витребування додаткових документів позивач вважає безпідставним.
Ухвалою суду від 07.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
20.03.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно з яким Одеська митниця вважає позовні вимоги необґрунтованими, наголошуючи, що у документах, які були надані позивачем до Одеської митниці з митною декларацією, містилися розбіжності, та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, що у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України, послугувало підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів, а також відмови у митному оформлені товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року.
Визнано противоправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року.
Визнано противоправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року.
Стягнуто з Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21-А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» (код ЄДРПОУ 41277430) понесені судові витрати у розмірі 7344,80 грн.(сім тисяч триста сорок чотири гривні вісімдесят копійок).
На вказане рішення суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №420/5290/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Атаман і К» до Одеської митниці у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.05.2024 року між Фірмою «EMIRS CITRUS NARENCIYE YAS MEYVE SEBZE SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI» (Туреччина) (Постачальник) та ТОВ «Атаман і К» (Покупець) укладено контракт на поставку №07/24, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в електронному замовленні покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, в порядку та на умовах, обумовлених у Контракту. Поставка Товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії Товару узгоджується Сторонами і визначається в Замовленнях, наданих Покупцем на кожну партію Товару. Загальна кількість поставленого Товару складається з кількості, зазначеної в інвойсі по кожній партії Товару.
26.01.2025 року декларант ТОВ «Атаман І К» - ТОВ «ОТОМАН», з метою здійснення митного оформлення поставленого за вказаним контрактом товару (гранат свіжий, країна виробництва: Туреччина), подало до Одеської митниці митну декларацію № 25UA500500002302U4, в якій митна вартість визначена за основним методом - за ціною контракту.
Разом із митною декларацією та під час подальших консультацій декларант ТОВ «Атаман і К» надав до митного оформлення: рахунок-фактуру (інвойс) № EMR2025000000010 від 17.01.2025 року, автотранспортну накладну (Road consignment note) б/н від 21.01.2025 року, сертифікат про походження товару ММ945905 від 17.01.2025 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №07/24 від 16.05.2024 року, договір про надання послуг митного брокера №20/04-20 від 20.04.2020 року, інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації № 12407965, прайс-лист від 15.01.2025 року, висновок експерта від 26.01.2025 року; розрахунок ціни (калькуляція) від 17.01.2025 року, копію митної декларації країни відправлення від 21.01.2025 року.
Позивач вважав, що надані документи у повній мірі підтверджували митну вартість товару, базувались на об'єктивних, достовірних, документально підтверджених даних, які підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар.
За результатами митного оформлення відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року та оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року.
В обставинах прийняття Рішення зазначено, що митним органом було проведено аналіз бази даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості оформлених товарів є більшим, ніж заявлено декларантом.
З огляду на рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року, відповідачем були виявлені наступні розбіжності у документах, які були надані позивачем:
- відповідно зовнішньоекономічний договору (контракту) від 16.05.2024 № 07/24, та комерційного інвойсу EMR2025000000010 від 17.01.2025 року поставка товару здійснюється на умовах CPT Odessa. Вказані умови поставки CPT (фрахт/перевезення оплачені до) передбачають, що продавець доставить товар названому перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики, втрати чи пошкодження товару, які інші витрати передачі товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. Однак в документах, що надані до митного оформлення відсутні відомості щодо витрат на транспортування, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товарів відповідно до вказаної умови поставки в повному обсязі;
- у додатково надісланому висновку експерта щодо ціни на товар від 26.01.2025 № 20-79/01-2025 експертом вказується лише метод здійснення оцінки з посиланням на використані інформаційні джерела без зазначення числових даних, щодо вартості товарів, які порівнюються з оцінюваними, вихідних даних, які підтверджують розрахунок експерта, вищезазначений висновок носить виключно інформаційний характер і не може бути визначальними при здійснені контролю з правильністю визначення митної вартості товарів;
- в додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від 21.01.2025 № 25220400EX00002723 наявне посилання на E-Fatura V 25243160110886040122680/1 від 17.01.2025, яка до митного оформлення не надавалася.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.
Відповідно до вимог ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст.50 МКУ).
Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умовах повної ринкової конкуренції).
Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.
Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.
Відповідно до вимог ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.
При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов'язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п.1 ч. 5 ст.54 МК України).
Як встановлено вимогами ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У той же час, відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:
1) наявність розбіжностей між окремими документами;
2) наявність ознак підробки певних документів;
3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до вимог ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Частинами 1, 2 ст.59 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Так, оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний метод.
Стосовно доводів відповідача, як підстави для коригування митної вартості, щодо ненадання до митного оформлення документів, що підтверджують вартість перевезення товару, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до умов контракту та інвойсу EMR2025000000010 від 17.01.2025 року , товар поставляється на умовах CPT (Інкотермс).
Відповідно до розділу А.3 умов CРТ Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.
Відповідно до п. 4.2 Контракту Постачальник може здійснювати поставку за цим Контрактом на наступних умовах «Інкотермс 2020»: CPT - «ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО» (місце / порт відправлення / призначення вказується в інвойсі) - термін «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що Постачальник здійснює поставку Товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, Постачальник зобов'язаний оплатити витрати перевезення Товару до названого місця призначення. Це означає, що Покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки Товару у вищезазначений спосіб. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення Товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них. Термін CPT зобов'язує Постачальника здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися незалежно виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.
Таким чином, відповідно до умов Контракту та правил тлумачення терміну СРТ обов'язок оплатити витрати на перевезення Товару до названого місця призначення покладається на Постачальника Товару, та при поставці Товару такі витрати закладалися Постачальником самостійно до вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Позивача не підлягали.
Тобто, визначена у контракті ціна за товар включає у себе, у тому числі витрати, пов'язані із перевезенням товару, що означає, що витрати, пов'язані з транспортруванням товару несе продавець, а не покупець, у зв'язку із чим, суд вважає безпідставними зауваження відповідача щодо ненадання позивачем до митного оформлення документів, що підтверджують вартість перевезення товару.
Щодо витребування митним органом додаткових документів, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
З урахуванням того, що позивачем надані документи, які підтверджують митну вартість товару, що заявлена у митній декларації, вимога щодо надання додаткових документів і посилання на ненадання таких документів, як на підставу для відмови у митному оформленні товару, за заявленою позивачем митною вартістю, є безпідставними.
Разом з тим, щодо зауважень митного органу до додатково наданого висновку експерта, суд зазначає, що згідно ч. 2 статті 53 Митного кодексу України висновок експерта не є документами, які обов'язково подаються для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Також, колегія суддів приймає до уваги пояснення сторони позивача з приводу того, що в Експортній декларації зазначено номер рахунку-фактури (E-Fatura) № 25243160110886040122680/1 від 17.01.2025 року, який є тим самим інвойсом, який був наданий до митного оформлення. Номер 25243160110886040122680/1 - це ідентифікаційний номер інвойсу, який було йому присвоєно на «Порталі експортних рахунків (інвойсів)» (https://efatura.gtb.gov.tr/), як електронному документу згідно з турецьким митним законодавством.
Правила заповнення експортної митної декларації Туреччини регулюються турецьким законодавством, та Позивач жодним чином на це впливати не може.
Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта усіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що встановлені відповідачем недоліки щодо розбіжностей у документах, що були надані позивачем - є безпідставними та, відповідно, рішення про коригування митної вартості, що прийняте на підставі встановлених відповідачем розбіжностей, є таким, що належать до скасування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, на підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач по справі прийняв рішення про коригування митної вартості № UA500500/2025/000050/2 від 26.01.2025 року, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2025/000072 від 26.01.2025 року за відсутністю обґрунтованих підстав вважати заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів неповними, недостовірними чи з розбіжностями, у зв'язку з чим, під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Митного кодексу України, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, в апеляційній скарзі апелянтом не спростовані доводи позивача.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з вимогами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності з вимогами ч.ч.1,3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 4844,80 грн., який має бути стягнутий з відповідача на його користь.
Також, позивачем заявлено до стягнення 6389,28 грн. витрат на правничу допомогу, на підтвердження яких надано договір № 0104-24/АІК від 01.04.2024 року з додатком, замовлення до договору про надання юридичних послуг, акт наданих послуг від 11.02.2025 року, додаткову угоду від 11.02.2025 року, згідно з якими загальна сума витрат на правничу допомогу становить 6389,28 грн.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька