30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/34666/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (суддя Олійник Віктор Миколайович) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати в подальшому належної додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.09.2022 по 23.09.2022 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну додаткову грошову винагороду збільшену до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційного часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022 у розмірі 51935,48 гривень; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки невиплаченої вчасно додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 01.11.2022 по 01.05.2023; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок (невиплату додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційного часу перебування на військовій службі в районі ведення бойових дій за вересень місяць 2022 року) за період з 01.11.2022 по 01.05.2022 у розмірі 472502,31 гривень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022 року, збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022, збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційні скарги ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідач вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Також зазначає, що позивач у період з 07.05.2022 по 23.09.2022 хоч і брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, але безпосередньо бойові завдання за зазначений період не виконував, а тому йому була нарахована та виплачена додаткова винагорода у розмірі 30000 грн.
Позивач у свою чергу вважає, що має право звернення до суду з вимогами, пов'язаними з нарахуванням та стягненням заборгованості по виплаті середнього заробітку за час затримки додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн в силу приписів статті 117 КЗпП України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 31 від 31.01.2023 ОСОБА_1 , сержанта резерву 16 запасної роти вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби місто Дніпро. З 31.01.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2024 року № 1057 ОСОБА_1 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України за періоди: з 28.02.2022 по 18.03.2022; з 19.03.2022 по 01.05.2022, 3 07.05.2022 по 23.09.2022. Підстава: накази командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2022 № 60, від 18.03.2022 за № 79, від 19.03.2022 за № 80, від 01.05.2022 за № 123, від 07.05.2022 за № 129, від 23.09.2022 за № 280.
ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплати йому належної додаткової грошової винагороди за період з 01.09.2022 по 23.09.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, проте відповідь на вказану заяву не отримав.
Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати належної додаткової грошової винагороди збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.09.2022 по 23.09.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а також протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки невиплаченої вчасно додаткової грошової винагороди.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд зазначає, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, назву, частини першу та другу статті 233 викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 20 липня 2022 року (наступного дня після набрання чинності вказаних змін), працівник може звернутися з заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з цим, здійснивши системний аналіз статті 233 КЗпПУ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що законодавець не обмежив будь-яким строком право на звернення з відповідним позовом особу, яка продовжує працювати в органі, з яким виник спір.
Так, якщо частиною 2 статті 233 КЗпПУ прямо встановлено кінцевий термін щодо права звернення особи з позовною заявою про виплату всіх належних сум заробітної плати/грошового забезпечення - протягом трьох місяців з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, є абсолютно логічним висновок про наявність у працівника права звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати належних сум протягом всього періоду проходження служби до звільнення.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Матеріали справи не містять доказів, що позивач закінчив проходження військової служби, більш того, з матеріалів справи вбачається, сторонами не заперечується, що після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивач був переведений у розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто військова служба позивача продовжилась.
Отже, строк на звернення з даним позовом до суду не можна вважати таким, що пропущений.
Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 № 168 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що для виплати військовослужбовцю додаткової допомоги в розмірі 100 000 грн мають існувати дві обов'язкові умови: безпосередня участь особи у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби); видання командиром наказу про здійснення відповідної виплати.
У цій справі відповідач стверджує, що ОСОБА_1 у період з 07.05.2022 по 23.09.2022 хоч і брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, але безпосередньо бойові завдання за зазначений період не виконував, а тому йому була нарахована та виплачена додаткова винагорода у розмірі 30000 грн.
Натомість позивач вказує, що відповідач 25.02.2025 виплатив ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022, збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022.
На підтвердження таких доводів позивач надав банківську виписку, відповідно до якої ОСОБА_1 нараховані кошти у сумі 49 000,00 грн (деталі операції: «Заробітна плата, ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata-vinahoroda 01 2025»
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року, з метою повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали докази нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022, збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022. Вказана ухвала суду отримано відповідачем 27.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 , проте станом на день розгляду справи відповідач не виконав вимоги ухвали суду.
Вирішуючи спір за наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів враховує, що позивач самостійно зазначає, що отримав додаткову грошову винагороду збільшену до 100000 грн в розрахунок на місяць пропорційного часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022.
При цьому позивач не вказує, що кошти отримані не в належному розмірі.
Враховуючи коментар до переказу коштів, дату переказу та ту обставину, що у жовтні 2022 року позивач отримав додаткову винагороду розмірі 30 000,00 грн за вересень 2022 року (а.с.25), з урахуванням відсутності заперечень позивача щодо розміру отриманих коштів, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що на час розгляду справи судом першої інстанції між сторонами був відсутній спір щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 22.02.2022, збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 01.09.2022 по 23.09.2022.
Щодо заявлених позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки невиплаченої вчасно додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 01.11.2022 по 01.05.2023, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Також 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що роботодавець несе обов'язок перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Такий обов'язок припиняється проведенням фактичного розрахунку та саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Не є спірним у цій справі, що позивач не закінчив проходження військової служби, адже після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, позивач переведений у розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що сторонами не заперечується.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23 вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Таким чином, оскільки стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, відсутні правові підстави її застосування до спірних правовідносин.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в адміністративній справі № 160/34666/24 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили 30 вересня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 30 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова