Справа № 2-77/2010
Провадження № 4-с/539/19/2025
29 вересня 2025 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
в складі: головуючого судді - Даценка В.М.,
при секретарі - Шрейтер С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дацій Ольги Олександрівни, -
Скаржниця ОСОБА_1 звернулася в суд зі скаргою на дії начальника Лубенського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дацій О.О., яка мотивована тим, що в Лубенському ВДС перебували два виконавчих провадження: № 32945947 від 08.06.2010 року та №19096356 від 07.05.2010 року, у межах яких постановами від 06.09.2012 на все належне її майно було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження (номери записів про обтяження (12958408 та 12958408 відповідно). Постановами від 29.12.2011 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Після цього, поза межами виконавчого провадження
вона добровільно сплатила стягувані за судовим рішенням кошти, банк жодних претензій
до неї не мав. Згадані виконавчі провадження були знищені у 2014, однак виконавець не зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого провадження.
У листопаді 2024 року вона звернулася до ДВС із заявою про зняття арештів з належного їй нерухомого майна, однак арешти знято не було, оскільки зняти арешт у позасудовому порядку неможливо, через відсутність в органах державної виконавчої служби матеріалів виконавчого провадження, у якому здійснено накладення арешту.
Разом з тим, скаржниця вважає, що оскільки з моменту повернення виконавчих листів у 2011 році минуло більше 13 років, протягом яких стягувач не ініціювали питання про повторне звернення їх до виконання та вжиття державним виконавцем примусових заходів
стосовно боржника, або інших дій, пов'язаних з виконанням судових рішень, в тому
числі і в порядку ст. 433 ЦПК України, що є законною підставою для зняття накладеного арешту. Підстави для продовження обтяження на майно відсутні, а тому наявність такого арешту порушує її право власності, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
На підставі вищевикладеного, скаржниця прохає визнати бездіяльність начальника Лубенського ВДВС Дацій О.О., що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №32945947 - протиправною; зобов'язати останню зняти арешт з майна в рамках даного виконавчого провадження. Розгляд скарги провести за її відсутності та відсутності її представника.
Начальник Лубенського ВДВС та інші учасники справи - стягувачі ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Лубенському відділі ДВС перебувало виконавче провадження №32345947 з виконання виконавчого листа №2-77/10 від 02.03.2010, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління» ВАТ «Банк «фінансита кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 66 155 грн. 72 коп., понесені судові витрати в розмірі 661 грн. 56 коп. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, а всього 66 937 грн. 28 коп.
08.06.2012 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладення арешту на майно боржника. 30.04.2013 виконавче провадження закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, арешт на майно скаржниці у межах вищевказаного виконавчого провадження не знято, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с.11).
Згідно повідомлення Лубенського ВДВС у Лубенському районі Полтавської області, від 14.11.2024, виконавчі дії в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводиться виключно по відкритому виконавчому провадженні та на підставі статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.12).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Згідно до положень ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція ЗУ «Про виконавче провадження» (ч. 4 ст. 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Тобто повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Судом встановлено, що стягувач, ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та інший стягувач, що був залучений, а саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не повідомили про наявність будь-яких претензій до ОСОБА_1 та не вчиняли протягом вказаного періоду, що минув після отримання ними виконавчих документів будь-яких заходів, які-б могли свідчити про існування зацікавленості в подальших примусових діях щодо погашення заборгованості.
Так, з моменту повернення виконавчого листа у 2013 році минуло більше 10 років, протягом яких стягувачі не ініціювали питання про повторне звернення їх до виконання та вжиття державним виконавцем примусових заходів стосовно боржника, або інших дій, пов'язаних з виконанням судових рішень, в тому числі і в порядку ст. 433 ЦПК України.
На даний час будь-яких об'єктивних даних, які-б свідчили про існування непогашеної заборгованості матеріали справи не містять.
Тобто, доказів щодо наявних майнових претензій з боку стягувачів до боржниці ОСОБА_1 суду не надано.
Встановлені судом обставини свідчать про доцільність зняття арешту, накладеного на майно боржниці для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Також суд бере до уваги висновок Верховного Суду, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 447-453 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дацій Ольги Олександрівни - задовольнити.
Поновити строк для звернення зі скаргою до суду на дії державного виконавця
- начальника Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Визнати бездіяльність начальника Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дацій Ольги Олександрівни, що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного у виконавчому провадженні №32945947 - протиправною.
Зобов'язати начальника Лубенського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дацій Ольгу Олександрівну зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладено в рамках виконавчого провадження № 32945947.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Лубенського
міськрайонного суду В.М.Даценко