29 вересня 2025 року справа № 580/3827/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алли Руденко, розглянувши у спрощеному позовному провадженні у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
09.04.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася військова частина НОМЕР_1 (далі позивач) в особі представника Павлуши Д. І. з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) суму 29 710,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач набув та зберіг майно, а саме грошові кошти в сумі 29 710,56 грн, без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку, що стало підставою для звернення військовою частиною до суду з цим позовом.
На виконання вимог частини третьої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зробив запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Центрального-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
На виконання запиту відділ надав відповідь від 14.04.2025, відповідно до якої за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УППРЕ ЦПМУ ДМС місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 22.04.2025 позовна заява прийнята до розгляду. Відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Копія ухвали від 22.04.2025 була направлена відповідачу рекомендованим листом, однак лист повернувся до суду з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Приписами Кодексу адміністративного судочинства України не врегульовано наслідки повернення рекомендованого поштового відправлення із копією ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З огляду на зазначені приписи суд застосовує частину 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Беручи до уваги, що відповідач не отримав копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 22.04.2025 з незалежних від суду причин, вважається що копія ухвали отримана відповідачем належним чином.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
З'ясувавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
За фактом перевірки інформації, зазначеної в аудиторському звіті від 20.08.2024 № 3, на підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону № 1431 - АГ від 24.08.2024 «Про призначення службового розслідування», наказу НОМЕР_2 прикордонного загону № 1437-АГ від 26.08.2024 «Про внесення змін до наказу НОМЕР_2 прикордонного загону № 1431-АГ від 24.08.2024», наказу НОМЕР_2 прикордонного загону №1650-АГ від 19.09.2024 «Про продовження термінів службового розслідування», наказу НОМЕР_2 прикордонного загону №1783-АГ від 03.10.2024 «Про внесення змін до наказу НОМЕР_2 прикордонного загону №1431-АГ від 24.08.2024» проведено службове розслідування.
За результатами службового розслідування складено висновок службового розслідування № 03.4/412/24-Вн від 11.10.2024, відповідно до якого відносно ОСОБА_1 , який 25.05.2022 вчинив правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби), внесено в ЄРДР від 28.06.2022 № 42022052100000414.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 16.06.2022 № 226-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 було знято з усіх видів забезпечення з 16.06.2022, відповідно до вимог підпункту 13 пункту 5 розділу 2 «Військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення», Інструкція 468.
Відповідно до листа від 29.03.2023 № 32/1793-23-Вих ІНФОРМАЦІЯ_1 стало відомо, що винесено вирок ОСОБА_1 Баглійським районним судом м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області від 13.02.2023.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.04.2023 № 175-ОС «Про особовий склад» прийнято до виконання вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13.02.2023 у справі № 207/1927/22 (№1-кп/207/138/23), відносно ОСОБА_1 , засудженого за ч. 5 ст. 407 ККУ строком на 2 (два) роки службового обмеження із відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми його грошового забезпечення в дохід держави.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.06.2024 № 502-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 направлено для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону.
Із інформації, отриманої з архівної відомості встановлено, що грошове забезпечення становить - з 27 по 31.05.2022 - 2 359,52 грн, та червня 2022 року - 18 862,31 грн.
Службове розслідування за фактом дезертирства відносно ОСОБА_1 проведено не було.
Позивач звернувся до відповідача із листом «Про добровільне відшкодування завданої шкоди» № 03.4/10468-24-Вих та запропонував останньому відшкодувати у добровільному порядку завдану державі в особі НОМЕР_2 прикордонного загону шкоду у розмірі 29 710,56 грн.
Як стверджує позивач у позовній заяві відповіді від ОСОБА_1 не надходило. Докази на противагу цьому в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
На підставі ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
Як встановив суд, у ході роботи аудиторської групи ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено незаконне отримання коштів ОСОБА_1 , який 25.05.2022 вчинив правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).
У зв'язку з чим комісією прикордонного загону було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено факт наявності вироку Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13.02.2023 по справі № 207/1927/22 (кримінальне провадження №1-кп/207/138/23), відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 2 років службового обмеження з відрахуванням з сум грошового забезпечення в дохід держави 20 відсотків.
Відповідно до архівної відомості встановлено, що грошове забезпечення відповідача становить - з 27 по 31.05.2022 - 2 359,52 грн, та червня 2022 року - 18 862,31 грн.
Таким чином, підлягає поверненню борг з ОСОБА_1 з урахуванням компенсованого податку 18% та нарахованого ЄСВ 22% - 29 710,56 грн, а саме: грошове забезпечення за травень 2022 р. - 2 359,52 грн; грошове забезпечення за червень 2022 р. - 18 862,31 грн; компенсований податок 18% від суми 21 221 грн 83 коп - 3 819 грн 93 коп; нарахований ЄСВ 22% - 4 668 грн 80 коп.
Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за вказаний вище період.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вказаний період.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача зайво виплаченого грошового забезпечення за період фактичного невиконання ним обов'язків військової служби у сумі 29 710,56 грн.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів адміністративної справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки таких витрат в ході розгляду справи не встановлено, тому відсутні підстави розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) зайво виплачене грошове забезпечення за період фактичного невиконання ним обов'язків військової служби у сумі 29 710 (двадцять дев'ять тисяч сімсот десять) грн 56 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Алла РУДЕНКО