Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Рішення
Харків
19 вересня 2025 р. № 520/2056/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спірідонова М.О.,
суддів - Мороко А.С., Садової М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Гончаренко А.В.,
представника позивача - Бут-Абдулаєвої Т.В.,
представника позивача - Зуб С.Ю.,
представника відповідача - Бєльського-Панасюка О.О.,
представника відповідача - Горбача О.С.,
представника третьої особи - Забур'янова В.В.,
представника третьої особи - Цехмейстер Л.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського Михайла, буд. 12/2,м. Київ, 01008), Державного агентства України з управління зоною відчуження (бульв. Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133), треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, м. Київ, 03035), Комісія з питань вищого корпусу державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) та Національне агентство України з питань державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 2-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.01.2025 № 2-25-ОС «Про звільнення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 30.01.2025 № 22-25-ОС «Про внесення змін в наказ ДАЗВ від 07.01.2025 № 2-25-ОС» «Про звільнення першого заступника Голови ДАЗВ»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження з 11.01.2025;
- стягнути з Державного агентства України з управління зоною відчуження (бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133, код за ЄДРПОУ 37536183) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 2-р від 03 січня 2025 року ухвалено з перевищенням повноважень, з порушенням норм Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), зокрема статей 65, 68-77, без належного дослідження обставин, без надання позивачу можливості ознайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження, надати пояснення та без урахування строків притягнення до відповідальності. Позивач стверджує упередженість Міністра Гринчук С.В., подання недостовірної інформації, відсутність негативних наслідків від його дій щодо видання наказу ДАЗВ від 17 травня 2024 р. № 51-24-ОС про покладення обов'язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 , позитивну оцінку його діяльності (розпорядження КМУ від 17 грудня 2024 р. № 1275-р, де діяльність позивача оцінена як «позитивна»), порушення процедури (незапрошення на засідання Комісії, невидача копії розпорядження під розписку), пропуск строків (шість місяців з дня виявлення проступку за частиною п'ятою статті 74 Закону, з посиланням на листи від 25 квітня 2024 р. № 02-1489/8-24 та 21 травня 2024 р. № 25/1-19/6656-24) та стан крайньої потреби при видачі наказу (відсутність керівника ДСП «ЦППРВ» призвела б до зупинки обліку, фінансів, ядерної та радіаційної безпеки, техногенної катастрофи). Позивач наголошує на упередженому ставленні Міністра, приховуванні об'єктивних даних, ненаданні премій, наданні характеристики, яка не відповідає дійсності, та професійній непридатності Міністра в розумінні процедур. Також позивач зазначає, що не отримував матеріалів провадження, незважаючи на звернення (лист від 11 грудня 2024 р. № 02-4110/01-24 до Комісії, від 23 грудня 2024 р. № 02-4249/10-24 до КМУ), і отримав їх лише 14 лютого 2025 р. на адвокатський запит. Позивач стверджує порушення частини шостої статті 43 Конституції України (захист від незаконного звільнення) та просить поновлення негайно з виплатою середнього заробітку (розрахунок: 5 275,92 грн за робочий день, період з 07 січня 2025 р.).
Відповідач Кабінет Міністрів України у відзиві на позов заперечує проти задоволення вимог, посилаючись на законність розпорядження № 2-р, дотримання процедури дисциплінарного провадження відповідно до статей 68-77 Закону та Порядку № 1039, доведеність перевищення повноважень позивачем (пункт 7 частини другої статті 65 Закону, видання наказу без погодження КМУ), відсутність упередженості, надання позивачу можливості надати пояснення (листи Комісії від 26 листопада 2024 р. № 57-90/28-24 з запитом підстав, пояснень, документів; від 05 грудня 2024 р. № 60-90/18-24 з запитом пояснень Голови ДАЗВ), дотримання строків (проступок виявлено 24 жовтня 2024 р. запитом Міністра № 25/1-22/14036-24, провадження порушено 15 листопада 2024 р., в межах шести місяців), релевантність листа ДБР від 13 серпня 2024 р. № 2467/зкп/10-2-03-01-10290/24 та відсутність впливу порушень процедури на рішення (правова позиція Верховного Суду у справі № 826/10888/18, де порушення процедури скасовує рішення лише при впливі на правильність). Відповідач стверджує, що позивач поінформований про розпорядження через протокол ознайомлення від 07 січня 2025 р. та повідомлення в WhatsApp (скріншоти додано), і пропустив 10-денний строк оскарження за статтею 78 Закону, але суд відхилив це клопотання.
Відповідач Державне агентство України з управління зоною відчуження надало пояснення вказуючи на законність звільнення (наказ № 2-25-ОС від 07 січня 2025 року). Відсутність підстав для поновлення, доведеність проступку (перевищення повноважень), і підтверджуючи надання матеріалів Комісії (листи від 29 листопада 2024 р. № 03-3992/10-24 з інформуванням про відсутність обставин порушення до отримання документів).
Третя особа, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України у відзиві та додаткових поясненнях заперечує проти позову, стверджуючи законність дій відповідно до пункту 13 частини другої статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (порушення питання притягнення до відповідальності), ґрунтування на листі ДБР від 13 серпня 2024 р. № 2467/зкп/10-2-03-01-10290/24 (перенаправленому з звернення Голови ДІЯР від 31 липня 2024 р. № 21-37/9536 щодо можливих порушень) та виявлених порушеннях (перевищення повноважень при виданні наказу № 51-24-ОС без погодження КМУ, всупереч постанові № 777), відсутність упередженості, об'єктивність характеристики від 30 листопада 2024 р. № 25/1-19/15748-24 (негативна оцінка діяльності, невиконання доручень, ігнорування запитів), надання пояснень позивачем (лист від 28 жовтня 2024 р. № 02-3660/10-24 з підтвердженням видання наказу), нерелевантність звернення Голови ДІЯР як ініціації провадження (чинне законодавство не містить поняття «ініціювання», провадження порушує суб'єкт призначення), а як підстави для перевірки після опрацювання листа ДБР. Відповідач наголошує, що звернення до КМУ від 29 жовтня 2024 р. № 25/1-22/14203-24 ґрунтувалося на встановленні ознак проступку, а не листі ДБР безпосередньо, і заперечує поверховий аналіз, посилаючись на частину першу статті 65 Закону (підстава - вчинення проступку).
Третя особа, Комісія з питань вищого корпусу державної служби, надала додаткові пояснення, стверджуючи формування дисциплінарної справи відповідно до статті 73 Закону (включено характеристику, пояснення, копії документів), відсутність обов'язку надавати обставини порушення разом з запитом на пояснення (не передбачено Законом чи Порядком № 1039), нерелевантність доводів позивача про попередні призначення (накази ДАЗВ від 25 лютого 2022 р. № 19-ОС на ОСОБА_3 , від 07 лютого 2023 р. № 19-ОС на ОСОБА_4 , від 11 листопада 2022 р. № 119-ОС на ОСОБА_3 , які не погоджувалися з КМУ, але не впливають на справу, оскільки не оскаржувалися), доведеність перевищення повноважень (видання наказу без погодження - вихід за межі повноважень за постановою № 777), відсутність поняття "ініціювання" провадження (розпочинається розпорядженням КМУ за статтею 68 Закону), оскарження лише завершального акта (розпорядження № 2-р), і заперечуючи вплив доводів про лист Голови ДІЯР (нерелевантний, оскільки провадження порушено КМУ).
Третя особа, Національне агентство України з питань державної служби, надало пояснення, підтримуючи позивача в частині можливих порушень процедури (неознайомлення з матеріалами, невидача копії), але не заперечуючи фактів проступку та стверджуючи, що Комісія діяла в межах повноважень (статті 69, 71 Закону).
Позивач подав додаткові пояснення від 23 липня 2025 року та докази: протоколи засідань Комісії (№ 27/2024 від 20 листопада 2024 р. з обговоренням порушення, № 28/2024 від 25 листопада 2024 р. з аналізом пояснень, № 29/2024 від 04 грудня 2024 р. з оцінкою документів, № 30/2024 від 12 грудня 2024 р. з пропозиціями), накази ДАЗВ (від 25 лютого 2022 р. № 19-ОС, 07 лютого 2023 р. № 19-ОС, 11 листопада 2022 р. № 119-ОС як приклади попередніх призначень без погодження), листи (від 28 жовтня 2024 р. № 02-3660/10-24 з поясненнями, від 27 червня 2024 р. № 25/1-22/8437-24 від Міндовкілля з обізнаністю про наказ), адвокатські запити (від 12 січня 2025 р. до НАДС та КМУ, від 20 січня 2025 р. з отриманням матеріалів 14 лютого 2025 р.), відповіді ДБР (від 26 листопада 2024 р. № 25/7-22/15552-24 з інформуванням про порушення провадження), Міндовкілля, ДІЯР (звернення Голови ДІЯР від 31 липня 2024 р. № 21-37/9536 щодо відсутності повноважень позивача), виписку з ЄДРПОУ (підтвердження повноважень позивача як підписанта), обґрунтовуючи упередженість (приховування строків, ненадання премій, характеристика не відповідає оцінці № 1275-р), відсутність повноважень ДІЯР для оцінки, обізнаність Міністерства про наказ № 51-24-ОС, несвоєчасність подання документів Міністерством (від 25 квітня 2024 р. до 21 травня 2024 р.), нерелевантність листа ДБР як підстави ініціації.
Відповідачі та треті особи подали заперечення на додаткові пояснення, стверджуючи їх нерелевантність (попередні призначення не виправдовують порушення, лист ДІЯР - підстава перевірки, а не ініціації; впливу на справу немає, доводи спрямовані на затягування розгляду), відсутність впливу на встановлення обставин, підтвердження проступку (перевищення повноважень незалежно від наслідків).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для надання усунення недоліків.
Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 задоволено клопотання КМУ про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Комісією з питань вищого корпусу державної служби.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Національне агентство України з питань державної служби.
Усною ухвалою суду від 25.08.2025, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.
У судовому засіданні сторона позивача позов підтримала та просить такий задовольнити з підстав викладених у заявах по суті.
У судовому засіданні представники відповідачів заперечили проти позову та просять у такому відмовити з підстав викладених у заявах по суті.
У судовому засідання представники третіх осіб просять у позові відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях щодо позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши обставини та перевіривши їх доказами, дійшов наступних висновків з огляду на таке.
Суд установив,що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 року № 379-р ОСОБА_1 призначено першим заступником Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження з дати початку фактичного виконання ним посадових обов'язків на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану з оплатою праці відповідно до законодавства.
Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 03.05.2023 № 50-ОС «Про призначення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження» оголошено розпорядження та призначено ОСОБА_1 на посаду. Таким чином, Позивач був призначений на посаду державної служби категорії «А» та проходив її встановленим законом порядком.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1134-р порушено дисциплінарне провадження стосовно Позивача.
За результатами дисциплінарного провадження Комісією з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія) складено пропозицію від 12.12.2024, якою за перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення, запропоновано застосувати до Позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби.
Підставою для складання цієї пропозиції був встановлений Комісією факт прийняття ОСОБА_1 рішення (наказ ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС) про покладання обов'язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 без погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України, що свідчить про наявність у діях Позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889), а саме перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Пропозиція прийнята на засіданні Комісії 12.12.2024. В пропозиції, зокрема вказано, що суб'єктом правопорушення є службова особа вищого корпусу державної служби, тобто особа, яка постійно здійснює функції представника влади, обіймає посаду в органі державної влади, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.
Протиправна винна поведінка полягає у несумлінному виконанні ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, покладених на нього статтею 8 Закону №889, невідповідному забезпеченні реалізації повноважень керівника центрального органу виконавчої влади, визначених статтею 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також порушенні ним статті 19 Конституції України та згаданих законів України як особою, яка повинна була (частина перша статті 8 Закону) знати їх норми.
Комісією під час розгляду справи враховано гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення, що передбачені статтею 74 Закону 889, відповідно до частини першої якої дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення Комісією враховано характер проступку та обставини, за яких він був вчинений.
Також враховано обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень стягнень та його ставлення до служби.
Ставлення ОСОБА_1 до виконання посадових обов'язків за означених обставин свідчить про недотримання в роботі принципів державної служби, незабезпечення в межах наданих повноважень ефективного виконання завдань і функцій державного органу, сумлінного і професійного виконання своїх посадових обов'язків.
Таким чином, Комісією було вирішено внести в установленому порядку суб'єкту призначення пропозицію за результатами розгляду дисциплінарної справи відносно позивача з висновком про наявність в його діях дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», тобто наявні підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади державної служби.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №2-р позивача звільнено з посади першого заступника голови Державного агентства України з управління зоною відчуження у перший робочий день, що настає за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону № 889 (перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення), відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 зазначеного Закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIIІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Положеннями частини першої статті 64 Закону № 889-VIII визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII дисциплінарним проступком, зокрема, є перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Частиною першою статті 66 Закону № 889-VIII визначено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
В силу положень частини п'ятої статті 66 Закону № 889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Частиною першою статті 67 Закону № 889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої, десятої та одинадцятої статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Згідно зі статтею 71 Закону № 889-VIII порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначає, зокрема: повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; порядок формування дисциплінарної комісії; порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.
З метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа (частина перша статті 73 Закону № 889-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення (частина перша статті 75 Закону № 889-VIII).
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 77 Закону № 889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).
Пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов'язковими для розгляду суб'єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Отже, виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що невиконання покладених на державного службовця обов'язків чи неналежне їх виконання може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у випадку встановлення під час дисциплінарного провадження вчинення таким державним службовцем дисциплінарного проступку.
При цьому, в залежності від характеру вчиненого дисциплінарного проступку Законом № 889-VIII визначено види дисциплінарних стягнень, серед яких звільнення з посади державної служби як винятковий вид дисциплінарного стягнення, застосовний, зокрема, у випадку перевищення службових повноважень, якщо таке не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Обов'язковою передумовою для застосування до державного службовця одного з видів дисциплінарного стягнення є встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Порядком здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039 (далі - Порядок № 1039), визначено процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.
Пунктом 2 Порядку № 1039 встановлено, що процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.
Надаючи правову оцінку наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у перевищенні службових повноважень, яке не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення, суд знаходить їх підтвердженими та зазначає наступне.
Як встановлено судом за результатами розгляду дисциплінарної справи позивача Комісія дійшла висновку про наявність в його діях дисциплінарного проступку, з огляду на те, що він, як Голова Державного агентства України з управління зоною відчуження, порушив установлений порядок та перевищив повноваження, призначивши особу виконуючим обов'язки генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 без погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2022 року № 643 "Деякі питання управління об'єктами державної власності на період воєнного стану" установлено, що на період дії воєнного стану призначення на посаду керівників, голів виконавчих органів та членів наглядових рад суб'єктів господарювання, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів яких за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу яких перевищує 200 млн. гривень, а також особливо важливого для економіки підприємства, вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд. гривень або річний розмір чистого доходу якого перевищує 1,5 млрд. гривень (далі особливо важливе для економіки підприємство), здійснюється суб'єктом управління об'єктами державної власності (далі суб'єкт управління) після погодження кандидатур відповідних осіб Кабінетом Міністрів України без проведення конкурсного відбору на строк, який не перевищує строку дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування.
При цьому, питання тимчасового покладення обов'язків керівника такого підприємства означеною постановою не врегульовано, а тому в цій частині застосовним є абзац 2 пункту 2 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2008 №777 (далі - Порядок № 777), відповідно до якого до оголошення конкурсного відбору або на період проведення конкурсного відбору суб'єкт управління тимчасово покладає виконання обов'язків або призначає виконуючого обов'язки керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. гривень, керівника особливо важливого для економіки підприємства. Тимчасове покладення виконання обов'язків керівників зазначених підприємств або призначення виконуючими обов'язки таких керівників здійснюється суб'єктом управління після погодження кандидатур відповідних осіб Кабінетом Міністрів України. До проекту рішення Кабінету Міністрів України про погодження кандидатури додаються біографічна довідка з кольоровою фотокарткою, що засвідчуються підписом керівника служби управління персоналом суб'єкта управління, скріпленим печаткою; згода кандидата на посаду щодо покладення на нього виконання обов'язків або призначення його виконуючим обов'язки керівника підприємства; копії документа про повну вищу освіту; копії документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство, трудової книжки, що засвідчуються підписом керівника служби управління персоналом суб'єкта управління і скріплюються печаткою; згода на обробку персональних даних. У разі непогодження Кабінетом Міністрів України зазначених кандидатур суб'єкти управління у тижневий строк з дня прийняття відповідного рішення подають Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо інших кандидатур.
Відповідно до абзацу 5 пункту 42 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 №777 суб'єктів управління об'єктами державної власності зобов'язано подавати до Міністерства економіки інформацію про тимчасове покладення виконання обов'язків або призначення виконуючого обов'язки керівника особливо важливого для економіки підприємства, зокрема щодо тимчасового покладення виконання обов'язків або призначення виконуючого обов'язки керівника наглядової ради такого підприємства, - не пізніше ніж через п'ять днів після прийняття відповідного рішення.
З наведених правових норм слідує, що законодавчо встановлено безальтернативний обов'язок погодження суб'єктом призначення з Кабінетом Міністрів України кандидатур відповідних осіб як під час дії воєнного стану без проведення конкурсу так і тимчасово виконуючих обов'язки керівника підприємства до оголошення конкурсного відбору.
Водночас, положеннями Порядку №777 імперативно закріплено обов'язок погодження кандидатури такої особи з Кабінетом Міністрів України та подання до Мінекономіки інформації про тимчасове покладення виконання обов'язків або призначення виконуючого обов'язки керівника.
Стороною позивача не спростовано перевищення позивачем повноважень, а саме прийняття ним рішення (наказ ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС) про покладання обов'язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 без погодження з Кабінетом Міністрів України його кандидатури перед призначенням.
Саме означене порушення призвело до накладення на позивача дисциплінарного стягнення оскаржуваним розпорядженням.
У постановах від 30.06.2021 у справі № 200/10988/19-а, від 10.11.2021 у справі № 540/4057/20, від 22.12.2021 у справі № 140/16342/20, від 28.04.2022 у справі № 540/2464/19, від 26.05.2022 у справі № 300/3980/20 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої у розумінні пункту 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» «перевищення службових повноважень» означає вчинення державним службовцем таких дій або прийняття рішень, які виходять за межі його службових повноважень. Під час дисциплінарного провадження у таких справах дисциплінарна комісія та суб'єкт призначення повинні чітко визначити обсяг повноважень конкретного державного службовця, керуючись положеннями Закону України «Про державну службу», інших законів України, положеннями про державний орган та/або його структурний підрозділ, а також посадовою інструкцією державного службовця. Таким чином, саме за вчинення державним службовцем дій, які виходять за межі його повноважень, законодавець у згаданій нормі Закону України «Про державну службу» передбачив можливість застосування до такої особи найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення.
Отже, перевищення службових повноважень виражається у тому, що державний службовець вчиняє те чи інше діяння, яке не входить до його компетенції. У той же час, невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків полягає у невчиненні чи неналежному вчиненні особою дій у межах наданих їй законом прав та обов'язків. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службових повноважень, необхідно з'ясувати компетенцію державного службовця і порівняти її із вчиненими діями (перевищення службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності - його об'єктивну сторону характеризує лише вчинення дії).
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» вказано, що під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:
а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;
б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;
в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;
г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 889 державна служба здійснюється з дотриманням принципу законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 889 державний службовець зобов'язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Позивачу, як відповідній посадовій особі ДАЗВ, уповноваженого органу управління ДСП «ЦППРВ», надано повноваження на призначення керівника такого підприємства.
Разом з тим, до моменту призначення керівника ДСП «ЦППРВ» в межах наданих позивачу повноважень, таке призначення повинно бути погоджено з Кабінетом Міністрів України в силу імперативно закріплених безальтернативних норм як таких, що передують призначенню на посаду керівника або тимчасово виконуючого обов'язки керівника суб'єкта господарювання, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Вказані обставини вказують на обов'язок позивача дотримуватись при призначенні на посаду керівника або тимчасово виконуючого обов'язки керівника суб'єкта господарювання, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, особливого порядку шляхом вчинення дій з погодження кандидатури такої особи з Кабінетом Міністрів України до моменту її призначення на відповідну посаду, чого ОСОБА_1 зроблено не було.
Також, у пропозиції наведено, що дії позивача кваліфіковано як перевищення службових повноважень шляхом порушення порядку призначення на посаду особи виконуючим обов'язки об'єкта державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, без погодження з Кабінету Міністрів України із зазначенням про порушення пункту 18 частини четвертої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» в частині наданих Позивачу повноважень на призначення на посади керівників «у встановленому порядку» та пункту 2 частини першої статті 4 Закону №889 в частині дотримання принципу законності.
Наведене свідчить, що Комісією у пропозиції наведено належні мотиви, чому відповідний проступок слід кваліфікувати як перевищення службових повноважень з посиланням на відповідні положення законодавства.
Стосовно наведених позивачем доводів про наявність процедурних порушень, суд зазначає наступне.
Порядком визначено процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.
Відповідно до пункту 4 Порядку дисциплінарне провадження розпочинається з дати видання наказу (розпорядження) про порушення дисциплінарного провадження та завершується виданням наказу (розпорядження) про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Строк здійснення дисциплінарного провадження визначається міністром або суб'єктом призначення з урахуванням встановленого законодавством строку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.
Тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може перевищувати 45 календарних днів. За потреби зазначений строк може бути продовжений міністром або суб'єктом призначення, але не більш як до 60 календарних днів.
Рішення про порушення дисциплінарного провадження приймає:
1) міністр - стосовно державного секретаря відповідного міністерства;
2) суб'єкт призначення - стосовно інших державних службовців.
Пунктами 7 та 8 Порядку визначено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія.
Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія).
Члени Комісії, відповідно до пунктів 17-18 Порядку, мають право ознайомлюватися з матеріалами, що належать до повноважень Комісії, дисциплінарної комісії, висловлювати свою позицію під час засідання Комісії, дисциплінарної комісії та брати участь у прийнятті рішень шляхом голосування, ініціювати в разі потреби скликання засідання Комісії, дисциплінарної комісії, здійснювати інші повноваження, які пов'язані із забезпеченням діяльності Комісії, дисциплінарної комісії, відповідно до Закону.
Члени Комісії, дисциплінарної комісії мають право одержувати пояснення від державного службовця та від інших осіб щодо обставин справи, одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших державних органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів дисциплінарної справи, одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються дисциплінарного провадження.
Пунктом 31 та 32 Порядку визначено, що Комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Таке повідомлення здійснюється не менш як за п'ять календарних днів до дня проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії.
У разі прийняття Комісією, дисциплінарною комісією рішення про проведення засідання дистанційно в режимі відеоконференції Комісія, дисциплінарна комісія повідомляє про це державному службовцю відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.
Так, відповідно до протоколу доведення інформації до відома державного службовця 05.12.2024 о 13-07 та у відповідності до Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, ОСОБА_1 05.12.2024 о 12-50 на його електронну адресу, а також за допомогою застосунків для дзвінків і обміну повідомленнями, того ж дня о 12-57 надіслано копію згаданого листа на WhatsApp номером телефону НОМЕР_1 (докази було надано).
В матеріалах справи наявний акт від 03.01.2025 про відмову від надання пояснень, з якого вбачається що в матеріалах дисциплінарного провадження міститься копія листа Комісії від 23.12.2024 №63-90/18-24, адресованого ОСОБА_1 , яким його повідомлено про внесення Кабінетові Міністрів України 23.12.2024 пропозиції Комісії за результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи та про необхідність надання ним письмового пояснення Кабінетові Міністрів в установленому порядку.
За інформацією, отриманою від Департаменту з питань безпеки життєдіяльності охорони навколишнього природного середовища та агропромислового комплексу, Департаменту забезпечення документообігу, Управління з питань роботи із зверненнями громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України та Державної установи «Урядовий контактний центр», у період з 23.12.2024 по 02.01.2025 на відповідні офіційні електронні адреси письмове пояснення ОСОБА_1 не надходило. Таким чином, відповідальними особами зафіксовано про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень.
Позивач наводить аргументи про те, що не був належним чином повідомлений щодо надання пояснень, адже направлення лист на засоби електронного зв'язку за допомогою електронної мережі WhatsApp, не є таким повідомленням, суд оцінює критично виходячи з наступного.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 02.09.2025 у справі №320/11416/23 повідомлення державного службовця здійснюється шляхом вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у встановленому порядку. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що позивача належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання Комісії, про надання пояснень, однак позивач таким правом не скористався на власний розсуд.
Відтак, наведене свідчить про безпідставність обґрунтувань позивача про порушення здійсненого відносно нього дисциплінарного провадження з процедурних питань в частині не надання ним пояснень під час дисциплінарного провадження.
Судом також встановлено такі фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів та пояснень учасників справи.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1134-р (зі змінами від 05 грудня 2024 р. № 1213-р) порушено дисциплінарне провадження щодо позивача на підставі звернення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля) від 29 жовтня 2024 р. № 25/1-22/14203-24.
Підставою слугувало виявлення перевищення повноважень при виданні наказу ДАЗВ від 17 травня 2024 року № 51-24-ОС про покладення обов'язків генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ») на ОСОБА_2 без попереднього погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України, як це вимагає пункт 2 постанови КМУ від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки» (далі - постанова № 777).
Це звернення ґрунтувалося на листі Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 13 серпня 2024 р. № 2467/зкп/10-2-03-01-10290/24, переадресованому з звернення Голови Державної інспекції ядерного регулювання України (далі - ДІЯР) від 31 липня 2024 р. № 21-37/9536 щодо можливих порушень законодавства посадовими особами ДАЗВ.
Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія) провела провадження, сформувала дисциплінарну справу відповідно до частини другої статті 73 Закону, яка вимагає включення характеристики, пояснень, копій документів тощо. Комісія запросила пояснення від позивача та інших осіб (листи від 26 листопада 2024 р. № 57-90/28-24, 05 грудня 2024 р. № 60-90/18-24), провела засідання (протоколи № 27/2024 від 20 листопада 2024 р., № 28/2024 від 25 листопада 2024 р., № 29/2024 від 04 грудня 2024 р., № 30/2024 від 12 грудня 2024 р., долучені позивачем), надала пропозиції Кабінету Міністрів України 23 грудня 2024 р. Розпорядженням від 03 січня 2025 р. № 2-р позивача звільнено за вчинення дисциплінарного проступку - перевищення службових повноважень (пункт 7 частини другої статті 65 Закону, пункт 4 частини першої статті 87 Закону). Наказом ДАЗВ від 07 січня 2025 р. № 2-25-ОС (зі змінами від 30 січня 2025 р. № 22-25-ОС) оголошено звільнення.
Позивача поінформовано про розпорядження через протокол ознайомлення від 07 січня 2025 р. та повідомлення в додатку WhatsApp, що підтверджується скріншотами, копіями повідомлень та листами (додатки до відзиву Кабінету Міністрів України).
Суд оцінює ці докази як належні та допустимі (статті 72-74 КАС України), оскільки вони фіксують факт інформування, а позивач їх не спростував.
Щодо порушення процедури дисциплінарного провадження (статті 74-77 Закону, пункти 25, 31-35 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою КМУ від 04 грудня 2019 р. № 1039 - далі Порядок № 1039).
Позивач стверджує, що йому не надано матеріалів для ознайомлення (статті 74, 76 Закону), не запрошено на засідання Комісії (пункт 31 Порядку № 1039), не повідомлено про дату засідання (пункт 32 Порядку № 1039), не видано копію розпорядження під розписку (частина шоста статті 77 Закону), що є неприпустимими порушеннями, які вплинули на рішення (правова позиція Верховного Суду від 18 січня 2023 р. у справі № 826/10888/18).
Судом встановлено, що позивачу надано можливість надати пояснення - Комісія надіслала запити, позивач відповів (лист від 28 жовтня 2024 р. № 02-3660/10-24 з поясненнями та документами, лист від 11 грудня 2024 р. № 02-4110/01-24 з проханням матеріалів, лист від 23 грудня 2024 р. № 02-4249/10-24 до КМУ).
Засідання Комісії проведено з дотриманням відповідних вимог - протоколи фіксують обговорення, присутність членів, аналіз матеріалів; повідомлення надіслано за адресою з особової справи (пункт 32 Порядку № 1039 дозволяє використання телекомунікаційного зв'язку).
Невидача копії розпорядження під розписку компенсовано альтернативним інформуванням (протокол, WhatsApp), що не суперечить меті статті 77 Закону.
Суд враховує, що позивач отримав матеріали дисциплінарної справи 14 лютого 2025 року на адвокатський запит (відповідь Секретаріату КМУ), і не довів, як це вплинуло на права (стаття 78 Закону дозволяє оскарження протягом 10 днів з одержання копії, але позивач звернувся в місячний строк за частиною 5 статті 122 КАС України).
Згідно з постановою Верховного Суду від 18 січня 2023 р. у справі № 826/10888/18, порушення процедури є підставою для скасування лише якщо воно вплинуло на правильність рішення.
Попри те, жодних належних, допустимих доказів, які є підтверджували порушення процедури дисциплінарного провадження відносно позивача суду не надано та такого судом не встановлено.
Щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності (частина п'ята статті 74 Закону - шість місяців з дня виявлення проступку, без урахування непрацездатності/відпустки; один рік з дня вчинення).
Позивач стверджує про пропуск строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності, адже проступок виявлено не пізніше травня 2024 року (листи ДАЗВ від 25 квітня 2024 р. № 02-1489/8-24 з пакетом документів, Міндовкілля від 21 травня 2024 р. № 25/1-19/6656-24 з пропозицією до КМУ). Провадження порушено 15 листопада 2024 року, що перевищує шість місяців.
Попри те такі аргументи сторони позивача суд оцінює критично, входячи з наступних мотивів.
Підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності визначені у статті 65 Закону №889-VIII.
Так, згідно частини першої цієї статті, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
При цьому, згідно ч.3 ст.65 Закону №889-VIII, державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Викладене, на думку суду, свідчить про те, що притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця неможливе, якщо : 1) минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці; 2) якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Відповідно до ст.71 Закону №889-VIII, порядок здійснення дисциплінарного провадження визначає : 1) повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; 2) порядок формування дисциплінарної комісії; 3) порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.
Процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначає Порядок №1039.
Отже дисциплінарне стягнення не може бути накладено якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку.
21.05.2024 народним депутатом України О. Василевська-Смаглюк адресовано депутатське звернення Прем'єр-міністру України Д. Шмигалю та викладено наступні обставини.
Відповідно до підпункту 12-1 пункту 10 Положення про Державне агентство України з управління зоною відчуження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 564 (далі - Положення про ДАЗВ), призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, здійснює в межах своїх повноважень Голова ДАЗВ. Перший заступник Голови ДАЗВ ОСОБА_1 , не будучи Головою ДАЗВ, без відповідного погодження кандидата Кабінетом Міністрів України, 17.05.2024 видав наказ № 51-24-ОС "Про покладення обов'язків Генерального директора ДСП "ЦППРВ" (додаю), яким поклав обов'язки керівника підприємства, що входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на ОСОБА_2 . Таким чином, перший заступник Голови ДАЗВ ОСОБА_1 , видавши наказ № 51-24-ОС "Про покладення обов'язків Генерального директора ДСП "ЦППРВ", вчинив дії, що не входять до його повноважень відповідно до Положення про ДАЗВ, та порушив порядок призначення керівників підприємств, що входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 № 777.
27.05.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України на виконання доручення Прем'єр-міністра України Д. Шмигаля від 24.05.2024 № 16236/1/1-24 направляє Державному агентству України з управління зоною відчуження звернення народного депутата України О. Василевської-Смаглюк від 21.05.2024 № 302д9/15-2024/110670 (копія листа додається) щодо порушення законодавства першим заступником Голови ДАЗВ та просить в межах компетенції опрацювати і надати обґрунтування Міндовкілля з порушених у зверненні питань у строк до 28.05.2024 для надання обґрунтованої відповіді народному депутату.
29.05.2024 Державне агентство України з управління зоною відчуження надало інформацію Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України. Попри те, аналізуючи такий лист останній не містить жодних даних щодо прийнятого наказу від 17.05.2024, а обмежений лише відомостями про направлення пакету документів до Міндовкілля про погодження Урядом кандидатури ОСОБА_2 та не урегульованість постановою КМУ від 03.09.02008 № 777 питання термінового призначення особи на відповідну посаду.
31 липня 2024 року Державна інспекція ядерного регулювання України звернулась із листом до Державного бюро розслідування, Служби безпеки України та Національної поліції України про порушення у діяльності ДАЗВ, зокрема щодо «перевищення своїх повноважень, підписуючи накази ДПЗВ, зокрема і наказ про покладення виконання обов'язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на заступника генерального директора з фізичного захисту». Просить внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості та розпочати досудове розслідування.
Державне бюро розслідувань своїм листом від 15.08.2024 направило заяву від 31.07.2024 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів та Державної інспекції ядерного регулювання України - для організації розгляду в межах їх компетенції.
24.10.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України направляє першому заступнику Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Андрію Тимчуку лист про надання пояснень щодо покладання обов'язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 , яке було здійснено без відповідного погодження Кабінету Міністрів України.
28.10.2024 позивачем надано відповідні пояснення Міністру захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_5 .
Окрім цього судом встановлено, що позивач у період з 12.12.2024 до 13.12.2024, з 23.12.2024 до 27.12.2024, з 30.12.2024 до 06.01.2024, з 07.01.2025 до 09.01.2025 перебував у стані тимчасової непрацездатності /том 1 а.с. 95-98/.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 22.12.2023 у справі № 140/3984/22 важливо враховувати, що норма частини п'ятої статті 74 Закону № 889-VIII передбачає, обчислення шестимісячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення не факту (дії, бездіяльності), а саме дисциплінарного проступку.
Своєю чергою виявлення дисциплінарного проступку означає не тільки отримання інформації про протиправну поведінку або (та) виявлення факту (дії), але і встановлення характеру порушення, причинно-наслідкового зв'язку, вини державного службовця.
З наведеного слідує, що день виявлення факту (дії, бездіяльності) та день виявлення у діях державного службовця дисциплінарного проступку можуть не збігатися у часі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що днем коли відповідач дізнався або повинен був дізнатися про такий вчинок є день отримання відповідного звернення від Державного бюро розслідувань, а саме листа від 15.08.2024 про розгляд у межах компетенції звернення від 31.07.2024; та дізнавшись про факт вчинення правопорушення, він зміг організувати установлення факту вчинення дисциплінарного проступку та виявити його у діях позивача, з подальшим притягненням останнього до дисциплінарної відповідальності у межах строків установлених законом.
Щодо аргументів сторони позивача про те, що після отримання пропозиції від комісії КМУ повинен був вирішити питання про проведення службового розслідування відносно позивача у відповідності до постанови КМУ № 950 від 13.06.2000 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», суд зазначає наступне.
Пунктом 1 Порядку №950 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:
у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;
на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;
з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов'язки (далі - керівник органу).
За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться, крім випадків, коли анонімне повідомлення стосується порушення вимог Закону та наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Цим же пунктом визначено, що дія цього Порядку не поширюється на:державних службовців, крім випадку, визначеного абзацом п'ятим цього пункту;осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, права та обов'язки яких в частині додержання службової дисципліни, види заохочення та дисциплінарні стягнення і порядок їх застосування щодо яких встановлюються дисциплінарними статутами або іншими нормативними актами.
Отже, перелік підстав, за яких може бути проведено службове розслідування у порядку та спосіб, передбачені Порядком №950, визначено його пунктом 1, та жодна із таких підстав не поширюється на позивача, виходячи із встановлених обставин у справі та характеру спірних правовідносин.
Отже, є необґрунтованими доводи позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах Порядку №950 та проведення стосовно позивача службового розслідування.
Слід також зазначити, що особливістю спірних правовідносин, що виділяє їх з поміж правовідносин у справах №826/7299/15, №826/8164/16, №826/13803/16, №815/6549/16, №826/10854/17, №803/1303/16, є саме нормативне їх регулювання.
Чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакція статті 71 Закону №889-VIII (в редакції, змін, зокрема, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-IX (далі - Закон №117-IX)) містить положення про порядок здійснення стосовно державних службовців саме дисциплінарного провадження, а не службового розслідування, як це було визначено у попередніх редакціях Закону №889-VIII.
Викладення законодавцем положень статті 71 Закону №889-VIII в новій редакції, яка визначає порядок проведення дисциплінарного провадження, не вказує на неможливість звільнення державного службовця за порушення Присяги на підставі проведеного дисциплінарного провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2025 № 640/13763/20.
Також, позивач в обґрунтування правомірності своїх дій наводить доводи про те, що ДСП «ЦППРВ» та ДАЗВ мали правомірні очікування на отримання погодження кандидатури тимчасово виконуючого обов'язки Генерального директора для забезпечення своєї діяльності, відносно чого суд зазначає наступне.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Відтак, позивач не міг застосовувати принцип «легітимного очікування», оскільки сам був представником держави (здійснював представницьку функцію держави).
Згідно з постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Отже, твердження позивача щодо наявної «мовчазної згоди» суб'єкта призначення спростовується чітковизначеним законом обсягом повноважень позивача та механізмом його реалізації, зокрема щодо порядку призначення керівника відповідного підпорядкованого підприємства.
Твердження позивача про те, що прийняття ним наказу відбувалось у стані крайньої потреби, суд вважає безпідставним, оскільки чинним законодавством не визначено іншого відмінного від передбаченого Порядком №777 механізму призначення на посаду директора стратегічного підприємства, зокрема, у стані крайньої потреби, отже, позивач як посадова особа державного органу був зобов'язаний попередньо погодити кандидатуру з Кабінетом Міністрів України незалежно від обставин.
Окрім того, суд зазначає, що нагальна та невідкладна необхідність припинення виконання обов'язків попереднім керівником, не нівелює законодавчо встановленого обов'язку узгодження кандидатури наступного керівника з Кабінетом Міністрів України.
Щодо доводів позивача про те, що відомості про ОСОБА_2 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як генерального директора ДСП «ЦПППРВ» на підставі наказу від 17.05.2024 та такі відомості є чинними після погодження відповідної кандидатури КМУ, суд не бере до уваги та не надає їм аналізу, адже таке питання не стосується предмету доказування (щодо наявності чи відсутності перевищення службових повноважень).
Щодо аргументів позивача про упередженість Міністра КМУ Гринчук С.В. та подання недостовірної інформації у зверненні від 29 жовтня 2024 року, характеристиці від 30 листопада 2024 року № 25/1-19/15748-24 (негативна оцінка, ігнорування позитивної в розпорядженні КМУ № 1275-р від 17 грудня 2024 року, приховування строків, відмова в преміях), то такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді, а відтак не оцінюються судом ані окремо, ані у сукупності із іншими наявними у справі доказами.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність застосування КМУ такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження, застосовного у випадку перевищення службових повноважень позивачем, що було встановлено під час дисциплінарного провадження.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказів від 07.01.2025 № 2-25-ОС та від 30.01.2025 № 22-25-ОС; поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що оскільки вказані вимоги є похідними від основної в якій відмовлено, у задоволенні таких вимог також необхідно відмовити.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати понесені позивачем необхідно покласти на останнього.
Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського Михайла, буд. 12/2, м. Київ, 01008), Державного агентства України з управління зоною відчуження (бульв. Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133), треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, м. Київ, 03035), Комісія з питань вищого корпусу державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) та Національне агентство України з питань державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2025 року.
Головуючий суддя Спірідонов М.О.
Мороко А.С.
Судді
Садова М.І.