Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
30.09.2025 р. справа №520/21178/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «НАНОЕКСПО+» (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - Відповідач №1, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, контролюючий орган, владний суб'єкт, ГУ, Управління), Державної податкової служби України (далі за текстом - Відповідач №2, ДПС, Служба)
провизнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправним та скасування Рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС в Харківській області №12503410/41708124 від 13.02.2025 року, про відмову в реєстрації податкової накладної № 5 від 01.02.2024 року (реєстраційний номер документа: 9042866891) в Єдиному реєстрі податкових накладних; 2) зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 5 від 01.02.2024 року (реєстраційний номер документа: 9042866891), подану ТОВ «НАНОЕКСПО+», датою її подання (далі за текстом - Спірна податкова накладна).
Аргументуючи ці вимоги, зазначав про відсутність підстав для відмови у реєстрації спірної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі за текстом - Реєстр).
Відповідач - Головне управління ДПС у Харківській області та Відповідач - Державна податкова служба України із поданим позовом не погодились, наполягаючи на відсутності підстав для реєстрації спірної накладної в Реєстрі.
З огляду на здобутий у справі обсяг об»єктивних даних про обставини спору, незмінність завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 КАС України, відсутність доказів про існування у учасників справи вагомих та суттєвих ускладнень у реалізації протягом прийнятних поза розумним сумнівом строків права на подачу відповідних процесуальних документів суд вважає, що спір підлягає вирішенню на підставі приєднаних до справи доказів.
Суд, вивчивши доводи усіх процесуальних документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник є резидентом України - юридичною особою приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 41708124, набув правового статусу платника податку на додану вартість.
За правовою позицією сторони позивача, товар - сіль технічну заявником було придбано від ТОВ "МИНЕРАЛИС" на підставі договору поставки від 27.11.2023р. №18. (т.1 а.с.26-30).
Постачання солі відбувалося зі станції навантаження - станція «Чорноморська» (для ТІС) Одеської залізниці 400108 за адресою 67543, Одеська обл., Одеський р-н, с.Визирки, вул.Ставніцера Олексія, буд 60 (або станції навантаження - станція «Паромна» Одеської залізниці, 402705, за адресою 68094, Україна, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул.Центральна, 1) до станції розвантаження - станція Харків-ЛІСКИ.
Також, частина товару - сіль технічна транспортувалася автомобільним транспортом з Одеська обл., Одеський р-н, с. Визирки, вул. Ставніцера Олексія, буд 60 на склади ТОВ «НАНОЕКСПО+», зокрема, і за адресою: 61045, Харківська обл., м. Харків, вул.Дорошенківська, 1.
Товар - сіль технічна був переданий заявником за договором товарної позики від 01.02.2024р. №01/02-2024 Комунальному підрядному спеціалізованому підприємству по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» (ідентифікаційний код - 03359182) у безпроцентну позику з протизлежувальною добавкою у об'ємі 5000 тон. (т.1 а.с.37-38).
Доказів про те, що договір товарної позики від 01.02.2024р. №01/02-2024 передбачав відчуження товару у власність Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» матеріали справи не містять.
01.02.2024 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна (товару), згідно якого КП спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м.Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» було передано у позику сіль технічну кам'яну з протизлежувальною добавкою у об'ємі 5000 тон загальною вартістю 34.000.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5.666.666,67грн.). (т.1 а.с.39).
01.02.2024р. заявником була складена податкова накладна №5 на загальну суму - 34.000.000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 5.666.666,67грн.) на номенклатуру постачання - сіль технічна кам'яна з протизлежувальною добавкою, яка була направлена на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних - 28.02.2024р. (т.1 а.с.22).
Складена заявником податкова накладна від 01.02.2024р. №5 була прийнята до Єдиного реєстру податкових накладних із одночасним вчиненням управлінського волевиявлення з приводу зупинення реєстрації у зв»язку з відповідністю платника податків критеріям за п.8 Критеріїв ризиковості платника податків.
Відповідно до умов договору товарної позики від 01.02.2024р. №01/02-2024 термін повернення позики становив не пізніше 15.02.2024р.
ТОВ «НАНОЕКСПО+» звернулося до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» з листом від 09.02.2024р. щодо повернення позики.
15.02.2024 заявник звернувся до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» з претензією щодо повернення товарної позики.
У межах справи №922/527/24 заявник - ТОВ «НАНОЕКСПО+» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення майна та штрафних санкцій за Договором товарної позики № 01/02-2024 від 01.02.2024р.
У процесі розгляду судової справи Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» звернулося до ТОВ «НАНОЕКСПО+» з листом про врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.
Ухвалою від 09.04.2024 по справі № 922/527/24 Господарський суд Харківської області затвердив мирову угоду у справі.
Згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.04.2024р. по справі №922/527/24 предметом спору є зобов»язання Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» повернути майно - сіль технічну кам'яну з протизлежувальною добавкою в об»ємі 5.000,00т. вартістю - 34.000.000,00грн. за договором товарної позики від 01.02.2024р. №01/02-2024.
Цей обов»язок Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» було включено у п.п.4 п.3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Харківської області від 09.04.2024р. по справі №922/527/24.
У разі невиконання Комунальним підрядним спеціалізованим підприємством по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» обов'язку за п.п.4 п.3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Харківської області від 09.04.2024р. по справі №922/527/24 у КП спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» виникає обов'язок за п.п.5 п.3 ухвали Господарського суду Харківської області від 09.04.2024р. по справі №922/527/24 відшкодувати вартість майна - 34.000.000,00грн.
Після цього, КП спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м.Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» виконало умови мирової угоди шляхом відшкодування вартості майна в сумі 34 000 000,00 грн.
Платежі були проведені протягом періоду: 17.04.2024р. на суму 15.000.000,00грн., 06.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 16.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 29.05.2024р. на суму 1.000.000,00грн. (т.1 а.с. 49-52).
30.01.2025р. заявником з метою відновлення (поновлення) процедури реєстрації в Реєстрі спірної податкової накладної були складені пояснення від 30.01.2025р. №30.01-1. (т.1 а.с.24-25 зворот).
05.02.2025р. відповідачем - ГУ ДПС у Харківській області було складено повідомлення від 05.02.2025р. №12469178/41708124 про необхідність подання додаткових пояснень і додаткових документів для реєстрації у реєстрі Спірної податкової накладної. (т.1 а.с.143-144).
Доказів направлення заявником будь-яких пояснень та документів на означене повідомлення контролюючого органу матеріали справи не містять.
13.02.2025р. ГУ ДПС у Харківській області в особі Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову у такій реєстрації було прийнято рішення від 13.02.2025р. №12503410/41708124, яким відмовлено у реєстрації Спірної податкової накладної у Реєстрі.
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для вчинення відмови у реєстрації Спірної податкової накладної у Реєстрі контролюючим органом в особі Комісії Головного управління обрані мотиви - ненадання/часткове надання додаткових письмових пояснень та копій документів стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній, реєстрацію якої зупинено в Єдиному реєстрі податкових накладних, при отриманні повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та/або документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку.
При цьому, жодної конкретизації наведеного вище твердження загального характеру текст рішення суб'єкта владних повноважень не містить.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу відмови реєстрації в Реєстрі Спірної податкової накладної, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачі є суб»єктами владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відмічає, що правила справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. регламентовані приписами розділу V Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.п. "а" п.185.1 ст.185 та п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
У розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
За визначенням п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Суд відмічає, що за визначенням ч.1 ст.827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
У силу спеціального застереження ч.3 ст.827 Цивільного кодексу України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Натомість, за визначенням ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тож, за загальним правилом господарські операції у межах правочину у формі договору позички не можуть бути кваліфіковані у якості відчуження товару як об'єкту справляння податку на додану вартість і це підтверджено змістом п.п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України.
Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У силу п.201.10 ст.201 названого кодексу реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У силу п.89 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 18 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Суд відмічає, що функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом - Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).
Згідно з п.5 Порядку №1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України “Про електронні довірчі послуги», “Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Відповідно до п.12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності кваліфікованого електронного підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України “Про електронні довірчі послуги», “Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Пунктом 13 Порядку №1246 визначено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
Як то указано у п.14 Порядку №1246, квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.
Звідси слідує, що за нормами Порядку №1246 управлінське волевиявлення першого рівня процедури моніторингу податкових накладних з приводу прийняття податкової накладної до Реєстру або з приводу відмови у прийнятті податкової накладної до Реєстру вчиняється контролюючим органом в автоматичному режимі (тобто без фізичної участі конкретного працівника, а виключно за раніше створеними налаштуваннями відповідного продукту програмного забезпечення).
Відповідно до п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
З 01.02.2020р. в Україні діє Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який затверджено постановою КМУ від 11.12.2019р. №1165 (далі за текстом - Порядок зупинення №1165).
Згідно з п.2 Порядку зупинення №1165 ризик порушення норм податкового законодавства - ймовірність складення та надання податкової накладної/розрахунку коригування для реєстрації в Реєстрі з порушенням норм підпункту “а» або »б» пункту 185.1 статті 185, підпункту “а» або »б» пункту 187.1 статті 187, абзацу першого пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за наявності об'єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг, дані про яку зазначено в такій податковій накладній/розрахунку коригування, та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість (далі - платник податку) виконання свого податкового обов'язку.
Відповідно до п.п.3-5 Порядку зупинення №1165 податкова накладна, котра не відповідає критеріям (ознакам) безумовної реєстрації, підлягає перевірці на предмет ризиковості господарських операцій в аспекті наявності об'єктивних ознак неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання податкового обов'язку.
За правилом п.6 Порядку зупинення №1165 окремою та самостійною підставою для вчинення волевиявлення з приводу зупинення реєстрації податкової накладної в Реєстрі є відповідність платника критерію ризиковості.
За правилом п.7 Порядку зупинення №1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу податкової накладної/розрахунку коригування встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
Пунктом 11 Порядку зупинення №1165 визначено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.
За правилами п.17 Порядку №1246 у разі зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування формується квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Така квитанція одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.
Отже, причиною зупинення процедури реєстрації податкової накладної в Реєстрі згідно з нормами Порядку зупинення №1165 є або критерій (критерії) ризиковості платника податку, або критерій ризиковості господарської операції, або одночасне поєднання обох згаданих факторів, а управлінське волевиявлення другого рівня процедури моніторингу податкових накладних з приводу реєстрації податкової накладної у Реєстрі або з приводу зупинення реєстрації податкової накладної у Реєстрі також вчиняється контролюючим органом в автоматичному режимі (тобто без фізичної участі конкретного працівника, а виключно за раніше створеними налаштуваннями відповідного продукту програмного забезпечення).
У спірних правовідносинах у якості названого критерію контролюючим органом указано п.8 Критеріїв ризиковості платника податків.
Наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019р. №520 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2019р. за №1245/34213) було затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі за текстом - Порядок прийняття рішень №520).
Згідно з п.4 Порядку прийняття рішень №520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
Відповідно до п.6 Порядку прийняття рішень №520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування.
Як передбачено п.7 Порядку прийняття рішень №520, письмові пояснення та копії документів платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв'язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
За приписами п.11 Порядку прийняття рішень №520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі в разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/ оформлених із порушенням законодавства.
Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2023р. №19 (який набрав чинності з 08.03.2023р.) до Порядку прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019р. №520; далі за текстом - Порядок прийняття рішень №520) було внесено зміни, згідно з якими платнику податків надавалось право на подання додаткових пояснень та копій документів на підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, протягом 5 робочих днів з дня, наступного за днем отримання Повідомлення.
У силу спеціального застереження п.9 Порядку прийняття рішень №520, якщо платник податку не надав додаткових пояснень та копій документів на підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі протягом 5 робочих днів, що настають за днем граничного строку їх подання, визначеного абзацом шостим цього пункту, та надсилає його платнику податку засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог Кодексу та Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Розглядаючи справу, суд повторно нагадує, що відповідно до п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, а відповідно до п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Також суд повторно нагадує, що згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Суд наголошує, що за змістом п.201.1 ст.201 та п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна повинна бути складена не на будь-яку календарну дату на власний вільний розсуд платника ПДВ - учасника суспільних відносин, а виключно на календарну дату виникнення у межах конкретної господарської операції, котра визначена законом у якості об»єкту справляння податку на додану вартість, першої події виникнення податкових зобов»язань з ПДВ (якою за загальним правилом є або дата зарахування коштів на банківський рахунок, або дата відвантаження товарів) за кожним епізодом часткового постачання товарів/послуг чи за кожним епізодом надходження коштів на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
Тож, згідно з положеннями національного закону України відсутність об»єкту справляння ПДВ у межах конкретної господарської операції або відсутність факту настання першої події виникнення податкових зобов'язань з ПДВ унеможливлює правомірне складання учасником суспільних відносин податкової накладної, котра підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Водночас із цим, згідно з положеннями підзаконного нормативно-правового акту - п.9 Порядку прийняття рішень №520 окремою підставою для вчинення суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу реєстрації податкової накладної в Реєстрі є ненадання платником податків необхідного обсягу пояснень та документів на вимогу контролюючого органу.
Правовий висновок з приводу тлумачення змісту та суті п.9 Порядку прийняття рішень №520 дійсно включений до постанови Верховного Суду від 24.03.2025р. по справі №140/32696/23, де указано, що наслідком невиконання платником податків вимог пункту 9 Порядку № 520 в частині подання додаткових документів протягом 5 робочих днів з дня, наступного за днем отримання Повідомлення, є прийняття рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН.
Окрім того, подібний висновок включений і до постанови Верховного Суду від 29.07.2025р. у справі №140/1998/24, де указано, що за правилами, що набрали чинності з 08 березня 2023 року, податковий орган наділений повноваженнями за наслідками аналізу наданих в порядку, передбаченому пунктом 4 Порядку №520, пояснень і документів, повідомити такого платника податків про необхідність подання додаткових пояснень і документів, конкретизувавши їх перелік у Повідомленні. Отримавши таке Повідомлення, добросовісний платник податків на виконання запровадженого законодавцем з 08 березня 2023 року алгоритму взаємодії між контролюючим органом та платником податків для вирішення питання про реєстрацію ПН в ЄРПН або подає такі додаткові документи, або надає додаткові пояснення із обґрунтуванням причин неможливості їх надання чи необґрунтованості їх витребування. В свою чергу, ігнорування платником податків пропозиції контролюючого органу, викладеної в Повідомленні, є самостійною підставою для прояву негативної дискреції.
Продовжуючи вирішення спору, суд відмічає, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд зауважує, що з огляду на приписи ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України об'єктивними ознаками неможливості здійснення операції з постачання товарів/послуг та/або ймовірності уникнення платником податку на додану вартість виконання податкового обов'язку можуть бути визнані обґрунтовані сумніви (розумні припущення тощо) контролюючого органу: про відсутність у спірних правовідносинах об'єкта оподаткування податком на додану вартість; про відсутність у спірних правовідносинах першої події виникнення податкових зобов'язань з ПДВ станом на календарну дату складання (виписування) конкретної податкової накладної; про неправильність обчислення платником суми ПДВ; про порушення платником ПДВ податкової дисципліни у спосіб провадження господарської діяльності у незвичний спосіб та умовах поза межами стандартів доброчесності, сумлінності, виваженості розумності; про явну та очевидну відсутність ділової мети у межах господарської операції; про невідповідність правочину, у межах якого була виписана податкова накладна, загальним вимогам чинності за ст.203 Цивільного кодексу України, - тобто реальний (а не уявний) ризик виписування особою податкової накладної за відсутності визначених Податковим кодексом України об'єкту справляння ПДВ та першої події виникнення податкових зобов'язань з ПДВ.
При цьому, обсяг, межі та зміст згаданого сумніву суб'єкта владних повноважень повинен охоплювати усі наслідки неможливості повторної реєстрації цієї ж самої податкової накладної у майбутньому через відсутність першої із подій та обов'язковість включення податкових зобов'язань за зупиненою реєстрацією податковою накладною до податкової декларації з ПДВ звітного податкового періоду виписування спірної податкової накладної, адже у силу спеціального застереження п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Суд відмічає, що у спірних правовідносинах факт обґрунтованості такого сумніву суб»єкта владних повноважень знайшов підтвердження у ході розгляду справи, позаяк станом на 01.02.2024р. (коли заявником була складена Спірна податкова накладна) у межах спірних правовідносин був відсутній як факт існування об»єкту справляння ПДВ за договором позички товару (бо цей правочин не передбачав оплатного набуття отримувачем товару у власність із одночасною відсутністю обов»язку повернення майна - предмета позички), так і факт настання першої події виникнення податкових зобов»язань (якою за загальним правилом є або дата зарахування коштів на банківський рахунок, або дата відвантаження товарів).
Натомість, у межах спірних правовідносин як факт виникнення об»єкту справляння ПДВ за договором позички товару, так і факт настання першої події виникнення податкових зобов»язань (дата зарахування коштів на банківський рахунок) мав місце - 17.04.2024р. на суму 15.000.000,00грн., 06.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 16.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 29.05.2024р. на суму 1.000.000,00грн., коли у зв»язку із виконанням п.п.5 п.3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Харківської області від 09.04.2024р. по справі №922/527/24 настала подія трансформації господарської операції з передання товару - сіль технічна у тимчасове користування у господарську операцію з оплатного відчуження заявником товару (сіль технічна) у власність іншого суб»єкта господарювання із отриманням оплати вартості відчуженого майна (17.04.2024р. на суму 15.000.000,00грн., 06.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 16.05.2024р. на суму 9.000.000,00грн., 29.05.2024р. на суму 1.000.000,00грн. (т.1 а.с. 49-52).
Тож, до настання події зарахування коштів в оплату товару на рахунок у банку заявника у межах спірних правовідносин позивач не мав правових підстав для складання будь-яких податкових накладних.
Відтак, Спірна податкова накладна від 01.02.2024р. №5 підлягає кваліфікації у якості помилково складеної за відсутності станом на 01.02.2024р. об»єкту справляння ПДВ у межах господарської операції з приводу надання товару - сіль технічна кам»яна у тимчасове користування, так і кваліфікації у якості помилково складеної за відсутності станом на 01.02.2024р. як першої події виникнення податкових зобов»язань з ПДВ у межах господарської операції з приводу надання товару - сіль технічна кам»яна у тимчасове користування.
Тому суд наголошує, що оскаржуване рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації Спірної податкової накладної в реєстрі задовольняє критерію юридичної визначеності як невід'ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України принципу юридичної визначеності, позаяк конкретизує з достатньою чіткістю та поза розумним сумнівом суть та зміст претензій владного суб'єкта до дотримання платником податків податкової дисципліни під час складання (виписування) податкової накладної.
За наявності у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржуваного рішення доказів відсутності об'єкта справляння ПДВ, а також доказів відсутності першої події виникнення податкових зобов'язань з ПДВ станом на календарну дату виписування спірної податкової накладної оскаржене управлінське волевиявлення контролюючого органу слід визнати таким, що не суперечить ч.2 ст.2 КАС України і не підлягає скасуванню.
Системно проаналізувавши положення ч.1 ст.2 КАС України та ст.ст. 185, 187, 200, 201 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах об'єктом судового захисту є не суб'єктивне право платника податків (оскільки має місце імперативно встановлений обов'язок здійснити реєстрацію податкової накладної у Реєстрі), а саме інтерес платника на усунення створеної контролюючим органом перешкоди у виконанні обов'язку з реєстрації податкової накладної у Реєстрі.
У ході розгляду справи суб'єкт владних повноважень подав до суду достатній обсяг належних, допустимих та достовірних доказів існування об'єктивних перешкод у примусовій реєстрації спірної податкової накладної за рішенням суду, як-то: відсутність об'єкту справляння податку на додану вартість станом на 01.02.2024р. та відсутність станом на 01.02.2024р. першої події виникнення податкових зобов»язань з ПДВ у межах господарської операції з приводу надання товару - сіль технічна кам»яна у тимчасове користування.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про прагнення до набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб»єкта владних повноважень обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови у реєстрації Спірної податкової накладної в Реєстрі.
Суд відзначає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт - ГУ ДПС у Харківській області при вчиненні оскарженого управлінського волевиявлення забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з»ясував із достатньою повнотою, зміст належної норми матеріального права витлумачив правильно і за відсутності у спірних правовідносинах станом на 01.02.2024р. об'єкту справляння ПДВ у межах господарської операції з приводу передачі товару - сіль технічна кам'яна у тимчасове користування іншого суб»єкта господарювання (бо існував обов'язок повернення товару та був відсутнім обов»язок з відшкодування вартості, тобто була відсутня ознака оплатності), за відсутності у спірних правовідносинах станом на 01.02.2024р. настання першої події виникнення податкових зобов»язань з ПДВ у межах господарської операції з приводу передачі товару - сіль технічна кам'яна у тимчасове користування іншого суб»єкта господарювання (бо існував обов'язок повернення товару та був відсутнім обов»язок з відшкодування вартості, тобто була відсутня ознака оплатності) вчинив правомірне волевиявлення з приводу відмови у реєстрації Спірної податкової накладної в Реєстрі.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому обсязі виклав власні судження з приводу тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та юридичної оцінки обставин спору та аргументів сторін.
Оскільки розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту, то решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко