Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 вересня 2025 р. № 520/16928/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 204950026099 від 16.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 26.02.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Акціонерному товаристві закритого типу «Водомер» з 30.04.1997 по 29.04.1998 та період навчання в «Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна» з 01.09.1982 по 17.02.1989, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальний трудовий та страховий стаж ОСОБА_1 станом на квітень 2025 року складав 35 роки 05 місяців 19 днів. 25.02.2025 позивачу виповнилося 60 років, у зв'язку із чим на підставі частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, подав заяву про призначення пенсії від 08.05.2025 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України в особистому кабінеті. Разом із заявою позивачем подано усі необхідні документи. Проте, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в м. Києві прийнято рішення № 204950026099 від 16.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому з 01.09.1982 по 17.02.1989, так як перевищує нормативний термін, та період роботи з 30.04.1997 по 29.04.1998, так як виправлено дату наказу про звільнення. Позивач зазначає, що вказані періоди підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме записами у трудовій книжці. Обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Отже, відмова обґрунтована тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж є не законною, тому позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, що і стало підставою для звернення з вказаним позовом до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необгрутнованим та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що відповідно наданих ОСОБА_1 до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом) загальний страховий стаж складає 28 років 4 дні, що недостатньо для призначення пенсії. Не враховано до стажу період навчання згідно диплому з 01.09.1982 по 17.02.1989 (перевищує нормативний термін), період роботи з 30.04.1997 по 29.04.1998 (виправлення дати наказу на звільнення). Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, немає жодних підстав для визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Позивач скористався своїм процесуальним правом та надав до суду відповідь на відзив, в якій додатково аргументував доводи, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області,правом на подання відзиву до суду не скористався.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У період з 18.08.2025 по 12.09.2025 суддя Ольга Горшкова перебувала у відпустці, з 16.09.2025 по 20.09.2025 - у відрядженні, з 22.09.2025 по 26.09.2025 - у відпустці, відтак розгляд справи відбувається в перші робочі дні судді.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.
08 травня 20205 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком через особистий електронний кабінет на веб-портал Пенсійного фонду України.
З урахуванням Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, в порядку екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 16.05.2025 №204950026099 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом) загальний страховий стаж складає 28 років 4 дні, що недостатньо для призначення пенсії. Не враховано до стажу період навчання згідно диплому з 01.09.1982 по 17.02.1989 (перевищує нормативний термін), період роботи з 30.04.1997 по 29.04.1998 (виправлення дати наказу на звільнення).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (частина 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно із частиною першою статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до статті першої Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Згідно частини першої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Як видно зі змісту спірного рішення, підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначенні пенсії слугував висновок відповідача про незарахування окремих періодів страхового стажу.
Такого висновку відповідач дійшов внаслідок неврахування даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , якими засвідчуються період роботи з 30.04.1997 по 29.04.1998, оскільки міститься виправлення в трудовій книжці в даті наказу про звільнення, та період навчання в «Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна» з 01.09.1982 по 17.02.1989, так як перевищено нормативний термін навчання.
З цього приводу суд зазначає, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (дал Закон України № 1788-XII).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637 у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, перелік яких наведено вище, у тому числі виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 02.04.1979, зокрема, відповідно до записів:
№ 2 позивач з 01.09.1982 по 17.02.1989 навчався у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна за денною формою здобуття освіти (диплом серії НОМЕР_3 від 26.02.1989);
№ 14-15 позивача з 30.04.1997 призначено на посаду директора Акціонерного товариства закритого типу «Водомер», а 29.04.1998 звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 17.02.1986 навчався у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна, суд зазначає наступне.
Так, у період 01.09.1982 по 17.02.1989 ОСОБА_1 навчався у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна за денною формою здобуття освіти.
За результатами навчання у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна позивачу серії ПВ № 757275 від 17.02.1989.
Згідно з частиню 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.«д» частини 3 статті 56 Закону Українии «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У період проходження позивачем навчання з 01.09.1982 по 17.02.1986 чинним було Положення про порядок призначення та виплату державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 (Положення № 590).
Відповідно до п.п. «і» п.109 Положення №590, крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на робітфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Згідно із п.117 Положення №590, доказом стажу роботи можуть бути: а) трудові книжки, трудові списки, послужні списки (у тому числа по роботі до встановлення радянської влади), членські книжки членів кооперативних промислових артілей та кооперативних артілей інвалідів - все щодо записів, внесених на підставі документів; б) довідки, посвідчення тощо документи про роботу, видані з місця роботи; в) довідки вищих установ тієї ж системи, в якій працював даний робітник або службовець (наприклад, довідки міністерств, головних управлінь, трестів, спілок промислової кооперації тощо); г) довідки архівних установ.
Відповідно до п.8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до диплому Харківського політехнічного інституті імені В.І. Леніна серії ПВ №757275 від 26.02.1989, період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1982 по 17.02.1989.
Крім того, відповідно до архівної довідки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 16.06.2023 № 6604-44/424, у період 01.09.1982 по 17.02.1989 ОСОБА_1 навчався у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна за денною формою здобуття освіти та здобув спеціальність «Автомобілі та трактори».
Таким чином, що диплом серії НОМЕР_3 від 26.02.1989 чітко посвідчує юридичні факти, не містить виправлень та виданий належним суб'єктом, через що є належним доказом підтвердження періоду навчання позивача.
Отже, час навчання ОСОБА_1 у період з 01.09.1982 по 17.02.1989 у Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна підтверджується належними та допустимими, а тому спірний період навчання повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо запису про роботу позивача Акціонерному товаристві закритого типу «Водомер» у період з 30.04.1997 по 29.04.1998, суд зазначає наступне.
Так, суд зазначає, що записи про роботу, що внесені у трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 18.05.1989, засвідчені підписом та печаткою підприємства.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.
До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (у редакції, чинній на час внесення до трудової книжки спірного запису), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.27 цієї Інструкції №162, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду Украни в м. Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
На противагу доводам відповідача суд зуважає, що такі недоліки в заповненні трудової книжки, як відсутності очевидних виправлень в трудовій книжці є суто формальними недоліками та не можуть бути законною підставою для відмови в зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії.
Разом з тим, зі змісту записів трудової книжки вбачається, що такі між собою пов'язані хронологічно, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду, переведення з посади та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці відсутні.
Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування факту роботи позивача у період з 30.04.1997 по 29.04.1998 у Акціонерному товаристві закритого типу «Водомер».
Вказані відповідачем недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливала на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №204950026099 від 16.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020 у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове деравне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено стаття 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Встановлено, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (08.05.2025), з врахуванням спірних періодів роботи та навчання, у позивача був необхідний страховий стаж.
Отже, позивач має право на призначення пенсії за віком з 26.02.2025 (наступного дня, коли позивач досяг пенсійного віку) відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 26.02.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Акціонерному товаристві закритого типу «Водомер» з 30.04.1997 по 29.04.1998 та період навчання в «Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна» з 01.09.1982 по 17.02.1989, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що обраний спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно, не відповідає вимогам діючого законодавства та не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення від 16.05.2025 №204950026099.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо здійснення призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи та навчання, має вчинити територіальний орган ПФ України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.
Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання територіального органу пенсійного фонду виплачувати пенсію позивачу, оскільки вказані вимоги є такими, що заявлені на майбутнє.
Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не порушено прав та законних інтересів позивача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, звернених саме до вказаного суб'єкта владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат підлягає відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинтсва України.
З огляду на прийняте судом рішення, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача спачений судовий збір.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №204950026099 від 16.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 26.02.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) період роботи в Акціонерному товаристві закритого типу «Водомер» з 30.04.1997 по 29.04.1998 та період навчання в «Харківському політехнічному інституті імені В.І. Леніна» з 01.09.1982 по 17.02.1989, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ольга ГОРШКОВА