Справа № 500/4863/25
30 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення від 17.03.2025 №262240031206 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 із врахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 05.04.1991 по 31.08.1994 (запис 11-14), періоду з 11.11.2001, а також періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007;
- виплатити недоотриману пенсію з 17.03.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України через веб-портал із заявою про призначення пенсії, яку перенаправлено за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для розгляду, як наслідок прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 17.03.2025 № 262240031206. Позивач вважає, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Ухвалою від 19.08.2025 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, з якого слідує, що у разі коли у трудовій книжці містяться неправильні і неточні записи про періоди роботи для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виписки з особових рахунків, платіжні відомості та інші документи про нараховану заробітну плату, які є доказами щомісячної сплати страхових внесків підприємством, також можуть слугувати відомостями, що підтверджують або спростовують позицію про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису.
Щодо стажу роботи позивача повідомляє наступне. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період з 23.06.1991 по 31.08.1994, оскільки в даті звільнення та в даті розпорядження про звільнення містяться виправлення; період з 11.11.2001, оскільки відсутній запис про звільнення та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. З огляду на вищезазначене пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 32 роки.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
10.03.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.03.2025 №262240031206 встановлено наступне.
Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу - 60 років.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки.
Стаж для визначення права на призначення пенсії за віком становить 25 років 08 місяців 02 дні, при цьому страховий стаж особи 23 роки 08 місяців 14 днів.
За доданими документами до страхового стажу не враховано:
період з 23.06.1991 по 31.08.1994, оскільки в даті звільнення та в даті розпорядження про звільнення містяться виправлення;
період з 11.11.2001, оскільки відсутній запис про звільнення та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Тобто, після 01.07.2000 необхідною передумовою для зарахування фізичній особі-підприємцю страхового стажу є підтвердження сплати страхових внесків за відповідний період.
Окрім того, згідно з Порядком №22-1, для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, а за період роботи починаючи з 01.01.2004 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з Порядком №637, за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, до трудового стажу зараховується час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці за період до 1 травня 1993, а також, час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства.
Зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців періоди проведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Або довідки, виданої податковою інспекцією про перебування на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку.
Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності (крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування), з 01.07.2000 підтверджується довідкою з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №414/1864/16-а.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.
На підставі аналізу наведених правових норм, суд зазначає, що до страхового стажу включаються періоди здійснення особою підприємницької діяльності, зокрема, за таких умов:
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Окрім цього, відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
В той же час, суд також звертає увагу, що згідно з пунктом 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону такий період включається за наявності додаткової умови - сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів здійснення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Згідно п.3-1 розділу XV Закону №1058, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Судом встановлено, що позивачу не зараховано до страхового стажу період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків .
За змістом підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно з пунктом 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є наявність документів про сплату страхових внесків (платіжні доручення, квитанції установ банків, документи, що підтверджують поштовий переказ, інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності) або дані індивідуальних відомостей про застраховану особу. В разі провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту, такі періоди підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту.
За таких обставин, до страхового стажу позивача не може бути зарахований період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2007 по 31.12.2007, який не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки відсутні докази на підтвердження сплати страховних внесків згідно із відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом з матеріалів справи не встановлено обставин сплати ОСОБА_1 страхових внесків, суду позивачем не надано таких доказів і судом відповідних доказів під час розгляду цієї справи не здобуто.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд констатує, що позивачем не підтверджено факт сплати страхових внесків під час здійснення підприємницької діяльності у спірний період. Окрім того, суд відзначає, що у позовній заяві позивач жодним чином не спростовує висновків відповідача щодо відсутності відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомостей про несплату страхових внесків з 01.01.2007 до 31.07.2007, а також не обгрунтовує з посиланням на закон протиправність рішення відповідача у цій частині, відтак і суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності за відсутності підтвердження сплати страхових внесків з 01.01.2007 до 31.07.2007.
Щодо інших позовних вимог суд висновує таке.
У силу статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, з трудової книжки позивача від 06.09.1983 серії НОМЕР_1 встановлено, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів записи, а саме:
- 05.04.1991 зарахований тимчасово на два місяці на посаду юрконсульта в виконком Боярської міської Ради народних депутатів (запис №11);
- 15.06.1991 прийнятий на посаду юрконсульта на постійну роботу в зв'язку із закінченням ВНЗ (запис №12);
- 17.01.1994 прийнятий на посаду начальника приватизаційно-правового відділу виконкому Боярської міської Ради народних депутатів в зв'язку з створенням відділу (запис №13);
- 31.08.1994 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України в зв'язку з направленням на навчання (запис №14).
Відповідачем даний період не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки в даті звільнення та в даті розпорядження про звільнення міститься виправлення.
Як було наголошено раніше, основним документом підтвердження періоду трудової діяльності є трудова книжка.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1, передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії. Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6).
Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За п.4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Крім того, суд зазначає, що згідно із пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов'язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішення питання про призначення пенсії позивачу, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Суд зазначає, що формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року в справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року в справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року в справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року в справі №638/18467/15-а та від 15 листопада 2019 року в справі №495/5161/17, від 27.02.2020 в справі №545/4197/16-а.
Отже, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про те, що період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 05.04.1991 по 31.08.1994 (запис 11-14), підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 11.11.2001, оскільки відсутній запис про звільнення та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1983, згідно запису № 23, а саме 11.11.2001 ОСОБА_1 , прийнятий на посаду генерального директора ПТ МЦ "Універсаріум".
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, а перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
За змістом статті 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (частина 5 та 6 статті 20 Закону №1058-IV).
Як слідує із приписів частини 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
При цьому, у частині 10 статті 20 Закону №1058-IV зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Так, в первинній редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 09.07.2003, мало місце наступне правове регулювання.
По-перше, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону (підпункт "а" пункту 1 частини 1 статті 14 Закону №1058-IV).
По-друге, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків (частина 1 статті 20 Закону №1058-IV).
По-третє, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12 і 15 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2 статті 20 Закону №1058-IV);
По-четверте, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1-4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).
У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.
У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань (частина 6 статті 20 Закону №1058-IV).
По-п'яте, органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках (частина 1 статті 21 Закону №1058-IV).
По-шосте, персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити відомості в частині: відображення страхового стажу, заробітної плати (доходу) та розміру сплачених страхових внесків; розміру страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць; суми сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний місяць; суми заробітної плати (грошового забезпечення, доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць(пункт 2 частини 2 статті 21 Закону №1058-IV).
По-сьоме, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок; страховий стаж обчислюється в місяцях (частини 1 і 3 статті 24 Закону №1058-IV).
В свою чергу, з 05.07.1991 у первинній редакції Закон України "Про пенсійне забезпечення ", спірні правовідносини врегульовано наступним чином.
По-перше, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України (підпункт а частини 1 статті 3 Закону №1788-XII).
По-друге, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (частини 1, 2, пункт "а" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII).
По-третє, у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески (частина 1 статті 66 Закону №1788-XII).
У вказаний період діяв пункт "б" частини 1 статті 110 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також КЗпП України), за змістом якого при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, зокрема, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку несплати підприємством страхових внесків до органу пенсійного фонду відповідальність за таку несплату несе саме підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки саме на страхувальника покладено обов'язок здійснювати відрахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а відтак саме роботодавець є тією особою, яка згідно закону повинна сплачувати страхові внески.
Повертаючись до фактичних обставин справи суд зазначає, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1983, згідно запису № 23, а саме 11.11.2001 ОСОБА_1 , прийнятий на посаду генерального директора ПТ МЦ "Універсаріум".
Частиною 2 статті 14 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 за №887-XII (надалі по тексту також Закон №887-XII) найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.
Приписами частин 1, 2 статті Закону №887-XII визначалося, що керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.
При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
В той же час, частинами 1, 3 і 5 статті 65 Господарського кодексу України в редакції від 16.01.2003 за №436-IV (надалі по тексту також ГК України №436-IV, чинного на момент існування спірних правовідносин) визначалося:
- управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу;
- для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства;
- керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
У контексті порушеного у даній справі питання, сторонам доцільно врахувати положення, які мають визначальний вплив на правову оцінку спірних правовідносин.
Так, адміністративно-господарські функції (обов'язки) - це обов'язки з управління або розпорядження майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо); такими повноваження в повному обсязі в першу чергу наділені керівники підприємства;
організаційно-розпорядчі функції (обов'язки) - це обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності; такі функції виконують в повному обсязі в першу керівник підприємства.
За змістом статті 8 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку); подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом.
Таким чином, саме позивач був і є на тепер відповідальною особою підприємства за своєчасне та у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності, звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), а також за нарахування та сплату єдиного внеску.
В зв'язку із наведеним, суд зазначає, що позивач, у першу чергу як директор, був посадовою особою, яка займала посаду, пов'язану із повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції в частині правильності і повноти обліку, нарахування та сплати страхових внесків із заробітної плати всіх застрахованих осіб, які перебували в трудових відносинах із підприємством.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідальність за сплату страхових внесків у періоди роботи позивача директором в ПТ МЦ "Універсаріум" з 11.11.2001 покладалася саме на позивача, однак позивач не пояснив і не надав ні пенсійному органу, ні суду жодних документів щодо сплати страхових внесків за спірні періоди, хоча це безпосередньо впливає на вирішення питання про можливість їх зарахування до страхового стажу позивача.
Відтак, з врахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про відсутність ознак протиправності щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи директором в ПТ МЦ "Універсаріум" з 11.11.2001.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірний період з 05.04.1991 по 31.08.1994 до загального страхового стажу згідно трудової книжки позивача від 06.09.1983 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), №31107/96).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн лише за складання позовної заяви є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 2000,00 грн.
За таких обставин, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн, а витрати на правничу допомогу - у розмірі 2000,00 грн, що стягується відповідно до статтей 132, 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.03.2025 № 262240031206.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 05.04.1991 по 31.08.1994 до страхового стажу згідно трудової книжки від 06.09.1983 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2025 про призначення пенсії за віком, прийнявши рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині цього рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень. У стягненні іншої частини витрат на надання правничої допомоги відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.