29 вересня 2025 року м. Рівне №817/395/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Д.П. Зозулі, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій
В провадженні судді Махаринця Д.Є. перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням суду від 12.06.2018 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №380 чергової сесії Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області сьомого скликання від 20 грудня 2017 року, яким відмовлено ОСОБА_1 , інваліду Великої Вітчизняної війни ІІ гр., в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Зобов'язано Мізоцьку селищну раду Здолбунівського району Рівненської області надати ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 15.09.2001) інваліду Великої Вітчизняної війни ІІ гр., дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної позивачем ОСОБА_2 на графічному матеріалі бажаного місця розташування земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, визначених чинним законодавством.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 рішення суду від 12.06.2018 скасовано в зобов'язальній частині та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Зобов'язано Мізоцьку селищну раду Здолбунівського району Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована на території Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області по АДРЕСА_2 , для ведення особистого селянського господарства з прийняттям обґрунтованого та законного рішення. В решті судове рішення залишено без змін.
Ухвалою суду від 18.07.2023 замінено сторону у виконавчому листі у справі №817/39518, ОСОБА_3 її правонаступником - ОСОБА_4 .
На адресу суду надійшла заява ОСОБА_4 у порядку статті 383 КАС України, у якій просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення від 19.03.2025 №2811 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язати відповідача зобов'язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протягом 1 місяця після припинення воєнного стану в Україні.
Відповідно до протоколу від 25.09.2025 вказану заяву передано на розгляд судді Зозулі Д.П.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Як свідчать матеріали заяви, 19.03.2025 Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області на виконання судового рішення повторно розглянула заяву ОСОБА_1 від 25.10.2017 та прийняла рішення №2811, яким відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у зв'язку з тим, що пп.5 п.27 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Поряд з цим, суд зауважує, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 2 та 3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до пунктів «а» та «б» ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями118,122,123 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм земельного законодавства можна дійти висновку, що орган місцевого самоврядування розглядає на пленарному засідання ради клопотання громадянина у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.
Зміст прийнятого на виконання рішення суду від 12.06.2018 Мізоцькою селищною радою Рівненського району Рівненської області рішення №2811 від 19.03.2025 свідчить, що останнє як підставу для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить посилання на п.п.5 п.27 розділу Х Перехідні положення ЗК України.
З цього приводу суд звертає увагу на таке.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України №64/202 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.
Станом на сьогодні в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" №2145-XI від 24.03.2022, який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЗК України.
Вказаним законом розділ X Перехідні положення ЗК України доповнено підпунктом 5 пункту 27, згідно з яким, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд зазначає, що Закон №2145-XI встановлює абсолютно визначене імперативне правило, зміст якого полягає у забороні органам місцевого самоврядування під час дії воєнного стану приймати рішення про безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність.
Така заборона узгоджується із ч.2 ст.64 Конституції України, у якій передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції. При цьому право власності на землю гарантується ч.2 ст.14 Конституції України, а тому не належить до переліку прав, що не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.
Суд зауважує, що положення Закону №2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять зворотної дії в часі. Вказаний Закон може бути застосований в тих випадках, коли існують підстави для обмеження особи у праві безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у безоплатній передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч.8 ст. 186 Земельного кодексу України.
При цьому суд враховує, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану дія положень ч.7 ст.118 ЗК України призупинена не була, так само як і не було змінено порядку та строку розгляду клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.
Так, п.п.5 п.27 розділу Х Земельного кодексу України передбачена заборона надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану, а не підстава для відмови в наданні останніх у зв'язку з воєнним станом. Тобто "заборона надання дозволів на розроблення документації із землеустрою" в даному випадку не є тотожнім "відмові в наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою", оскільки в даній нормі мова йде про відтермінування безпосередньо процесу розгляду даного питання та прийняття обґрунтованого рішення уповноваженими органами до припинення (скасування) воєнного стану.
Відповідно, рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, із належним посиланням на норму чинного законодавства із зазначенням конкретних підстав, зокрема, відмови у задоволенні вимог особи, яка виявила бажання скористатись правом на проходження порядку безоплатної приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що прийняте на виконання судового рішення у цій справі рішення Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області рішення №2811 від 19.03.2025 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, винесене з порушенням вимог положень ст.118 Земельного кодексу України.
Отже, вказане рішення №2811 від 19.03.2025 не можна вважати таким, що обґрунтоване та законне рішення як це визначено в зобов'язальній частині постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018.
Суд наголошує, що за правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 встановлено, що Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні рішення суду у справі №817/395/18, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 383 КАС України, суд
Заяву про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень на виконання судового рішення у справі №817/395/18 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області щодо прийняття рішення №2811 від 19.03.2025.
Зобов'язати Мізоцьку селищну раду Здолбунівського району Рівненської області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення шляхом повторного розгляду заяву ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована на території Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області по АДРЕСА_2 , для ведення особистого селянського господарства з прийняттям обґрунтованого та законного рішення, протягом тридцяти днів після закінчення воєнного стану.
В задоволенні решти заяви ОСОБА_4 - відмовити.
Установити Мізоцькій селищній раді Здолбунівського району Рівненської області тридцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 29 вересня 2025 року
Суддя Д.П. Зозуля