30 вересня 2025 року м. Рівне №460/13715/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення); 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 199548,84грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 . Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗСУ від 15.02.2019 № 57 позивача звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я). Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 60 від 14.03.2019 позивач виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 460/9267/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми. Дане рішення суду відповідачем виконано 11.07.2025. Вважаючи, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить позов задовольнити повністю.
Відповідач 1 подав відзив на позов в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що позивачем вже подавав аналогічний позов (справа № 460/5906/23), який було задоволено. Позивач фактично повторно заявляє ту саму вимогу щодо стягнення середнього заробітку, що свідчить про намагання отримати подвійне відшкодування. Це суперечить принципам правової визначеності та справедливості. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач 2 подав відзив на позов в якому також заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що спору щодо виплати сум при звільненні не існувало, тому підстави застосування ст. 117 КЗпП України відсутні. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позовна заява надійшла до суду 07.08.2025.
Ухвалою суду від 08.08.2025 позов залишений без руху.
Ухвалою суду від 15.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗСУ від 15.02.2019 № 57 позивача звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я).
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 60 від 14.03.2019 позивач виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.
Вважаючи, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок, позивач звернувся про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 460/11986/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 березня 2019 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації, та з врахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за вказаний період. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 березня 2019 року, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
На виконання вказаного рішення суду, 15.02.2023 Військовою частиною НОМЕР_2 нараховано та виплачено позивачу кошти в сумі 173952,89грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.03.2019 по день фактичної виплати 15.02.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі № 460/5906/23, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.03.2019 по день фактичної виплати, 15.02.2023, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням суми індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 460/9267/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
На виконання вказаного рішення, 11.07.2025 відповідачем нараховано та виплачено позивачу кошти в сумі 25890,40грн.
Отже, наведене рішення суду відповідачем виконано в повному обсязі 11.07.2025.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.
Враховуючи практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду, суд зазначає таке.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі № 460/5906/23, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.03.2019 по день фактичної виплати, 15.02.2023, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Із змісту цього судового рішення вбачається, що на користь позивача стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2019 по 15.02.2023.
Тобто, позивач уже отримав від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби 14.03.2019 не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України.
В подальшому, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 460/9267/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми і на виконання вказаного рішення, 11.07.2025 відповідачем нараховано та виплачено позивачу кошти в сумі 25890,40грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що подальша доплата відповідачем на користь позивача 11.07.2024 частини грошового забезпечення у сумі 25890,40грн на виконання рішення суду від 15.02.2024 у справі № 460/9267/23, не створює для відповідача нового обов'язку для застосування ст. 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто, звертаючись до суду із цим позовом позивач повторно бажає реалізувати таке право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати донарахованої суми частини грошового забезпечення.
Проте, ст. 117 КЗпП України має компенсаторний характер і має застосовуватися до загальної суми боргу з виплати заробітної плати, а не до кожної окремої виплати, що була проведена з порушенням строку.
За наведеного, суд погоджується з висновком відповідача про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою, є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми вчасно невиплаченої частини грошового забезпечення, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Т.О. Комшелюк