про залишення позовної заяви без руху
29 вересня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/12991/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду в розмірі 3825,87 грн.
Пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 2 частини 2 статті 122 КАС України установлено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з частинами першою та другою якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача матеріальної шкоди.
Як слідує з доданої до позову копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.08.2018 №221, рядового ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.08.2018 №55-РС з військової служби у запас, виключено 22.08.2018 зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з вечері 23.08.2018 і направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, позивач дізнався про наявність матеріальної шкоди з боку відповідача ще у 2018 році..
Однак до суду з цим позовом звернувся лише 22.09.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З іншого боку потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі 912/2797/21 (постанова від 05.07.2023).
Підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об'єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду.
У постанові від 18.01.2024 у справі №520/11225/23 касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "31.10.2019 набув чинності Закон №160-ІХ "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Таким чином позивач неправильно тлумачить норми Закону №160-ІХ, ототожнюючи поняття строків "притягнення до матеріальної відповідальності" та "відшкодування завданої шкоди", адже, дійсно, за змістом положень Закону №160-ІХ особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, про що командир (начальник) видає відповідний наказ. Однак, термін у три роки передбачений саме для притягнення особи до відповідальності. Водночас відшкодування завданої шкоди - у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби - здійснюється у судовому порядку. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, Закон №160-ІХ не визначає строки звернення до суду щодо відшкодування такої шкоди.
За таких умов, при визначенні строку звернення суб'єкта владних повноважень до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди застосуванню підлягають відповідні норми КАС України.
Так, абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України унормовано, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Водночас, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ст. 123 КАС України).
На тлі зазначеного колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що звернення Управління поліції охорони в Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів відбулося поза межами строку, визначеного процесуальним законом.
Отже, аргументи заявника касаційної скарги про те, що Управлінням поліції охорони в Харківській області не пропущено строк звернення до суду з даним позовом є безпідставними.
До того ж принагідно звернути увагу на те, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів даної категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі згідно зі статтею 19 КАС України, якою охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, від 22.01.2020 у справі №813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 05.02.2020 у справі №761/19799/17, від 30.09.2020 у справі №204/2763/18, від 18.11.2020 у справі №756/12568/18, від 27.05.2021 у справі №203/3782/19, від 21.02.2022 у справі №932/14855/19, від 07.03.2023 у справі №761/1366/20 та від 24.10.2023 у справі №160/4643/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Суд резюмує, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
У цій справі позивачем не наведено належних обґрунтувань відносно того, яким чином введення на території України воєнного стану вплинуло на неможливість своєчасного звернення до суду з даним позовом. Тож суд апеляційної інстанції у своїй постанові правильно зазначив, що позивач не конкретизував межі впливу запровадження воєнного стану на роботу Управління поліції охорони в Харківській області та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин.".
У досліджуваному випадку позивач звернувся до суду з позовом через п'ять років після звільнення позивача з військової служби.
Тож очевидним є те, що позовні вимоги заявлені з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Наведені позивачем мотиви щодо пропуску строку суд, з урахуванням вищенаведеного, визнає неповажними.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, позивач у своєму позові просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду в розмірі 3825,87 грн, зазначаючи зареєстровану адресу місця проживання відповідача - АДРЕСА_1 .
Однак, до позовної заяви не додає будь-яких доказів зареєстрованого місця проживання / перебування відповідача станом на дату звернення до суду.
Таким чином, поданий до суду адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160 - 161 КАС України, а тому позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави, вказані Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без руху.
Встановити позивачу строк на усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання повідомлення про цю ухвалу та роз'яснити, що неусунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для повернення позовної заяви.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав (за їх наявності) та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку,
- докази зареєстрованого місця проживання / перебування відповідача.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Удовіченко