м. Миколаїв
30 вересня 2025 р.справа № 400/5815/25
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачіввідповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , відповідач 2: комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом від 07.05.25 р. № 19; зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 1 або ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформленого протоколом від 07.05.25 р. № 19;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву позивача від 01.05.25 р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
На обґрунтування своїх вимог позивач пояснив, що подав до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме як чоловік, який самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. За наслідками розгляду заяви, комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки, мотивуючи її недоведеністю факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем у зв'язку з відсутністю акту обстеження служби у справах дітей та управління соціального захисту населення. Позивач вважає, що відмова у наданні відстрочки з цих підстав носить протиправний характер, адже ним було подане рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23, яким встановлено, що позивач самостійно виховує малолітню дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач наголосив, що раніше йому вже надавалась відстрочка від призову на військову службу з тих самих підстав, але за незмінності фактичних обставин, зараз було прийнято протилежне рішення без належного обґрунтування.
Відповідач 1 подав відзив, в якому позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23 не є рішенням про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дитини, адже ним було вирішено відібрати дитину від матері без позбавлення її батьківських прав та встановлено місце проживання дитини з батьком, тобто позивачем. Також відповідач 1 послався на те, що існує вірогідність, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23 прийняте незаконно, так як Вищою радою правосуддя розглядається скарга Національного антикорупційного бюро України щодо судді, який ухвалив зазначене рішення.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав на те, що факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини встановлено рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23, яке є чинним, а тому обов'язково для врахування відповідачем 1 в частині встановлених у ньому фактів, а дисциплінарне провадження стосовно судді ніяк не впливає на обов'язковий характер рішення суду. Додатково позивач вказав на пропуск відповідачем 1 строку на подання відзиву, у зв'язку з чим просив одночасно вважати цей відзив не поданим, залишити без розгляду та розглянути справу на підставі поданих позивачем доказів.
Суд залучив до розгляду справи в процесуальному статусі другого відповідача комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2 або комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та витребував від цього відповідача протокол від 07.05.25 р. № 19, яким позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про надання відстрочки.
Відповідач 2 відзиву не подав, будь-яких заяв або клопотань від нього не надходило.
Ухвала про відкриття провадження у справі та залучення відповідача 2 отримана ним 16.06.25 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Як передбачено ст. 159 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд не вбачає підстав вважати неподання відповідачем 2 відзиву, як визнання ними позову.
Відповідно до ст. 162 ч. 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі наведеної норми, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача 2.
З приводу клопотання позивача вважати відзив ІНФОРМАЦІЯ_4 не поданим та залишити його без розгляду, суд зазначає, що КАС України не містить норм, які б свідчили, що порушення строків подання відзиву має наслідком його повернення, не врахування, залишення без розгляду, тощо, у зв'язку з чим таке клопотання задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
29.04.25 р. ОСОБА_1 подав до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До заяви було додана копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23, а також копії паспорту, реєстраційного номера облікової картки платника податків, свідоцтва про народження ОСОБА_2 , військово-облікового документа на ім'я позивача.
Розглянувши заяву, комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки, яке оформлене протоколом від 07.05.25 р. № 19.
Згідно з записом в цьому протоколі, причиною відмови вказано непідтвердження позивачем факту самостійного виховання та утримання дитини, який, на думку відповідача 2, повинен бути підтверджений актом обстеження служби у справах дітей та управління соціального захисту населення.
За приписами п. 60 абз. 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560) про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
На виконання цього обов'язку, 08.05.25 р. відповідач 1 надіслав ОСОБА_1 повідомлення про відмову у задоволенні його заяви про надання відстрочки, в якому продубльована вищеописана причина такої відмови.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.22 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.22 р. № 2102-ІХ, з 5 год. 30 хв. 24.02.22 р. строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Одночасно, ст. 1 Указу Президента України від 24.02.22 р. № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.22 р. № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до п. 1 Порядку № 560, він визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку № 560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В свою чергу, ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на яку позивач посилається в якості правової підстави надання йому відстрочки, встановлює, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Додаток 5 до Порядку № 560 закріплює Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зокрема, коли особа самостійно виховує та утримує дитину, для отримання відстрочки вона повинна подати документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину, а саме рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Як слідує з рішення про відмову у наданні відстрочки, яке оформлене протоколом від 07.05.25 р. № 19 комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , підставою для прийняття рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки, послугувало непідтвердження ним факту самостійного виховання та утримання дитини, що виразилось у ненаданні акту обстеження служби у справах дітей та управління соціального захисту населення.
Додаток 5 до Порядку № 560 закріплює категорії осіб, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і навпроти кожної з таких категорій міститься вичерпний перелік документів, які має подати військовозобов'язаний для отримання відстрочки, і він не передбачає подання військовозобов'язаним, який самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду такого документу, як акту обстеження служби у справах дітей та управління соціального захисту населення.
При цьому, суд виходить з того, що додаток 5 до Порядку № 560 не підлягає розширеному тлумаченню, адже в такому випадку він наділяв би територіальні центри комплектування та соціальної підтримки правами, які виходять за рамки закону.
Стаття 19 ч. 2 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відмова у наданні позивачу відстрочки з мотивів неподання документа, який не передбачений додатком 5 до Порядку № 560, порушує вказаний конституційний принцип, а тому рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлене протоколом від 07.05.25 р. № 19, носить протиправний характер та підлягає скасуванню з підстав, викладених судом вище.
При новому розгляді заяви позивача про надання відстрочки, комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 повинна врахувати наступне.
По суті головним доводом позивача є наявність рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23, яким, як вважає позивач, встановлено (підтверджено) факт самостійного виховання дитини позивачем і подання такого документа є цілком достатньою підставою для надання позивачу відстрочки.
Суд знаходить таке тлумачення рішення суду помилковим, з огляду на наступне.
В матеріалах справи мається копія вищезазначеного рішення, в резолютивній частині якого суд вирішив:
- позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері - задовольнити в повному обсязі;
- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 ;
- відібрати малолітню дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 від матері ОСОБА_3 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері ОСОБА_3 .
Отже, резолютивна частина рішення суду містить дві вирішені вимоги: 1) визначення місця проживання малолітньої дитини і 2) відібрання малолітньої дитини.
Наявність фрази "... у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком ОСОБА_1 …." не є свідченням того, що в даному випадку суд встановив такий факт.
Такий висновок адміністративного суду підтверджується наступним.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у резолютивній частині рішення зазначаються: висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.
Таким чином, якщо встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем було однією з окремо заявлених позовних вимог, суд повинен був вирішити її окремим пунктом резолютивної частини свого рішення, чого в даному випадку не відбулось, з чого слід зробити висновок, що незважаючи на формальну наявність в резолютивній частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. у справі № 495/1680/23 відсилки до факту самостійного виховання дитини позивачем, по суті рішення про встановлення такого факту судом не приймалось.
Додатково це підтверджується і наступним.
Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення регулюється окремим розділом ЦПК України, а саме розділом IV "Окреме провадження", главою 6 "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", а встановлення судом факту самостійного виховання дитини, є саме такою справою.
Стаття 319 ч. 1 ЦПК України висуває особливі вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме в такому рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Така вимога процесуального закону також свідчить про те, що у разі встановлення судом факту, що має юридичне значення, резолютивна частина рішення повинна містити чітке визначення встановленого судом факту, а не вказівку на такий факт при вирішенні іншої з позовних вимог. До того ж, як вказано в самому рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р., воно прийнято в загальному позовному провадженні, в якому справи про встановлення факту не можуть розглядатись.
Зазначені обставини свідчать про те, що Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області не приймалось рішення саме про встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.
Також суд зазначає наступне.
Як наводилось вище, ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації особи, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Додаток 5 до Порядку № 560 в графі "Категорія осіб, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"" повторює це положення Закону.
Аналогічно, в графі "Документи, що підтверджують право на відстрочку" передбачено, що для надання відстрочки на підставі ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особа повинна надати документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину, якими є або 1) рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Отже, обставинами, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є самостійне виховання та утримання дитини військовозобов'язаним. При цьому, виховання і утримання за Сімейним кодексом України (далі - СК України), це дві окремі і самостійні правові категорії, відповідно, для надання відстрочки на цій підставі необхідне встановлення двох фактів одночасно - а) самостійне виховання та б) самостійне утримання дитини військовослужбовцем.
Так, низка норм, зокрема ст. ст. 150, 151, 152, 157 СК України, які мають назву "Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини", "Права батьків щодо виховання дитини", "Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання", "Вирішення батьками питань щодо виховання дитини" відповідно, врегульовують питання саме виховання дитини, під яким в загальних рисах слід розуміти процес спрямований на фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини, а також комплекс прав, обов'язків та відповідальності, які виникають як у батьків, так і у дитини в цих правовідносинах.
Питанням утримання дитини присвячена окрема глава 15 СК України.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
При цьому, аналіз СК України свідчить про те, що відібрання дитини в одного з батьків, без позбавлення батьківських прав, не звільняє його від обов'язку утримувати дитину, як це передбачено ст. 180 СК України.
Таким чином, мати малолітньої дитини ОСОБА_3 , навіть після відібрання у неї дитини без позбавлення її батьківських прав, має обов'язок утримувати свою дитину, що виключає самостійне утримання дитини позивачем.
Навіть якщо вважати, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.23 р. встановлено факт самостійного виховання позивачем малолітньої дитини, цим рішенням не встановлювалось факту самостійного утримання позивачем дитини, тоді як ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та додаток 5 до Порядку № 560 вимагають одночасного підтвердження двох обставин: 1) самостійне виховання та 2) самостійне утримання військовозобов'язаним дитини.
Стосовно аргументів позивача про те, що раніше йому вже надавалась відстрочка за ст. 23 ч. 1 п. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особі, яка самостійно виховує та утримує дитину, суд зауважує, що кожна заява про надання відстрочки вирішується окремим та самостійним рішенням, а тому раніше надані відстрочки, які вже вичерпали свою дію в часі, не мають правового впливу на вирішення цього спору.
Таким чином, позов підлягає задоволенню з підстав невірного визначення комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про надання відстрочки, з покладенням на цього відповідача обов'язку повторно розглянути таку заяву та врахувати правову оцінку суду, надану спірним правовідносинам.
Відповідно до ст. 139 ч. 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Хоча спірне рішення прийняте комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 , але за приписами п. п. 16-18 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, фінансове забезпечення в частині заходів з мобілізаційної підготовки і мобілізації, які проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, отримує ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Одночасно позивач просить стягнути з відповідача 1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 24 000 грн., які складаються з усної консультації з попереднім вивченнями матеріалів та документів - 4 000 грн., складання позовної заяви - 8 000 грн., складання відповіді на відзив - 4 000 грн., представництва в суді першої інстанції - 8 000 грн.
Відповідно до ст. 134 ч. 4 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Стаття 139 ч. 7 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач та його представник не подали будь-яких доказів дійсного понесення витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 24 000 грн., у зв'язку з чим суд відмовляє у присудженні цих витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про відмову у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформленого протоколом від 07.05.25 р. № 19.
3. Зобов'язати комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 01.05.25 р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення відповідно до п. 60 абз. 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз