справа№380/9861/25
29 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморний О.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» про визнання протиправним та скасування припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» з вимогою визнати протиправним та скасувати припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П від 30 квітня 2025 року.
Ухвалою від 19.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Ухвалою від 19.05.2025 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено дію пункту першого оскаржуваного припису в частині зобов'язання ТОВ «АЗІЯФУДС» усунути порушення щодо працевлаштування ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Позивач у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуваний припис є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він винесений з грубими процедурними порушеннями та на підставі помилкових висновків про наявність порушень законодавства про працю. Позиція позивача ґрунтується на тому, що відповідач вийшов за межі предмета позапланової перевірки. Наголошує, що підставою для заходу контролю було звернення фізичної особи, яке стосувалося виключно питання невиплати заробітної плати одному конкретному скаржнику за березень 2025 року. Проте, всупереч вимогам абз. 12 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V), інспектори самовільно розширили предмет перевірки та досліджували питання, що не були предметом звернення: допуск до роботи інших працівників (Гаспарян Ануш), дотримання строків виплати зарплати всім працівникам колективу, порядок ознайомлення з документами інших осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) тощо. На думку позивача, це є грубим порушенням порядку проведення перевірки, яке, з посиланням на практику Верховного Суду, само по собі є підставою для скасування її результатів. Позивач стверджує про проведення перевірки поза місцем провадження господарської діяльності. Відповідач зафіксував нібито допуск до роботи неоформленого працівника ( ОСОБА_1 ) за адресою АДРЕСА_1 . Позивач категорично заперечує провадження господарської діяльності за цією адресою, надаючи докази (договір оренди, лист від ФОП, дані форми 20-ОПП), що там працює інший суб'єкт господарювання - ФОП ОСОБА_5 . Таким чином, перевірка в цій частині, на думку позивача, проведена з порушенням ч. 1 ст. 4 Закону №877-V, оскільки відповідальність за трудові відносини за вказаною адресою несе інша особа. Позивач вважає встановлені порушення безпідставними та надуманими. Щодо допуску до роботи ОСОБА_1 , позивач вказує, що вона є працівником ФОП ОСОБА_5 , а ТОВ «АЗІЯФУДС» є лише постачальником продукції, тому не несе відповідальності за трудові відносини свого контрагента. Щодо строків виплати заробітної плати, позивач зазначає, що відповідач невірно кваліфікував порушення за ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-ІХ), яка встановлює, що зарплата виплачується на умовах трудового договору, але не містить вимоги про 16-денний проміжок між виплатами, а умови трудових договорів (виплата двічі на місяць) позивачем виконуються. Стосовно інформування працівників (ст. 29 КЗпП), позивач стверджує, що вся необхідна інформація (права, обов'язки, умови праці, режим роботи, процедура звільнення) детально викладена у трудових договорах, які працівники підписують до початку роботи, що є належним та узгодженим з ними способом інформування. Також позивач посилається на наявність преюдиційних обставин, встановлених постановами Франківського районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справах №465/4526/25 та №465/4528/25. Цими рішеннями, що набрали законної сили, провадження щодо директора ТОВ «АЗІЯФУДС» за тими ж фактами, що викладені у приписі, закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, що, на думку позивача, підтверджує відсутність порушень і з боку юридичної особи. Окрім скасування припису, позивач, посилаючись на статті 132 та 139 КАС України, заявив вимогу про стягнення з відповідача понесених судових витрат. Зокрема, йдеться про сплачений судовий збір, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, що підтверджується Договором про надання правничої допомоги №05/05 від 05.05.2025 та відповідними актами.
Відповідач у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив проти позову заперечив, вважаючи позаплановий захід та оскаржуваний припис цілком правомірними та обґрунтованими. Щодо меж перевірки, відповідач зазначив, що направлення на перевірку містило широкий перелік питань, що стосуються законодавства про працю (оформлення трудового договору, оплата праці тощо), і інспектори діяли в межах цього предмету, який був чітко визначений у направленні. На думку відповідача, законодавство не обмежує перевірку виключно особою скаржника, а навпаки, зобов'язує контролюючий орган комплексно перевіряти причини, викладені у зверненні, та вживати заходів для запобігання таким порушенням у майбутньому щодо всіх працівників. Це, як вважає відповідач, відповідає духу та меті Конвенції МОП № 81, яка наділяє інспекторів широкими повноваженнями для забезпечення дотримання правових норм. Стосовно місця проведення перевірки, відповідач посилається на інформацію з офіційного сайту позивача asiafoods.com.ua, де адреса м. Львів, вул. Староєврейська, буд. 7, вказана як один із фізичних магазинів мережі. Це, на його думку, є публічною інформацією, яка свідчить про здійснення там господарської діяльності та давало достатні підстави для проведення перевірки. Також на відеозаписі, зробленому під час заходу, працівники підтверджують роботу "в цій мережі" та згадують інші торгові точки, що вказує на їхній зв'язок з господарською структурою позивача, а не з окремим ФОП. Відповідач наполягає на правомірності виявлених порушень. Зокрема, щодо неоформленого працівника, відповідач вказує, що навіть за версією позивача, трудовий договір ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_5 передбачав початок її роботи лише з 01.05.2025, однак вона була зафіксована на робочому місці за виконанням трудових функцій вже 29.04.2025, що прямо свідчить про її роботу без належного оформлення. Щодо строків виплати зарплати, відповідач вважає, що норми ст. 115 КЗпП щодо проміжку не більше 16 календарних днів між виплатами не були скасовані на період воєнного стану та підлягають безумовному застосуванню. Позивач цей строк порушив, виплативши зарплату за першу половину березня 21.03.2025, а за другу - 07.04.2025, що є очевидним порушенням. Стосовно інформування працівників, відповідач вважає положення у трудових договорах формальними та неповними. Прямим доказом порушення ст. 29 КЗпП, на думку відповідача, є відсутність підписів новоприйнятих працівників у списках ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, що свідчить про невиконання роботодавцем свого прямого обов'язку. Щодо судових витрат, відповідач вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн неспівмірними зі складністю справи, необґрунтованими та надмірними, особливо в умовах воєнного стану, коли видатки державних органів є вкрай обмеженими. Він просить суд, керуючись принципами реальності та розумності, відмовити у їх стягненні або суттєво зменшити розмір.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заперечень, а також долучених письмових доказів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» є юридичною особою, зареєстрованою 16.07.2018, з основним видом економічної діяльності 46.39 - Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Підставою для проведення відповідачем позапланового заходу державного нагляду (контролю) стало звернення фізичної особи від 01.04.2025 (вх. №Ш-1251-25а), скероване до ЗМУ Держпраці. У цьому зверненні заявник повідомляв про порушення з боку ТОВ «АЗІЯФУДС» законодавства про працю в частині невиплати йому заробітної плати за березень 2025 року.
Отримавши зазначене звернення та лист-погодження від центрального апарату Державної служби України з питань праці №ЦА-2105/1/2.4.1-25а від 15.04.2025, відповідач видав наказ від 29.04.2025 №257/ЗХ-ЗК та, на його підставі, направлення на перевірку №ЗХ/1/7254-25 від 29.04.2025. У направленні було визначено предмет перевірки: додержання законодавства про працю з питань оформлення трудового договору, ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці, оплати праці, виплати грошової компенсації відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
У період з 29 по 30 квітня 2025 року уповноважені посадові особи ЗМУ Держпраці провели позапланову перевірку, за результатами якої склали акт №ЗХ/ЛВ/13707/023622 від 30.04.2025. В акті детально описано виявлені, на думку інспекторів, порушення:
Порушення частини першої статті 21 та частини четвертої статті 24 КЗпП: інспекторами зафіксовано (в тому числі засобами фото- та відеофіксації) 29.04.2025 о 14:15 за адресою: м. Львів, вул. Староєврейська, буд. 7, в приміщенні магазину «Маркет ASIAFOODS», громадянку ОСОБА_1 за виконанням трудової функції продавця. Вона повідомила, що пройшла стажування та працює. При цьому, у ТОВ «АЗІЯФУДС» відсутні будь-які документи, що підтверджували б її працевлаштування станом на дату перевірки.
Порушення частини першої статті 10 Закону №2136-ІХ: на підставі наданих відомостей про виплату заробітної плати, інспектори встановили, що заробітна плата за першу половину березня 2025 року була виплачена 21.03.2025, а за другу половину того ж місяця - 07.04.2025. Проміжок часу між цими виплатами становив 17 календарних днів, що перевищує встановлений законодавством 16-денний термін.
Порушення пунктів 3, 5, 9 частини першої статті 29 КЗпП: встановлено, що новоприйняті у 2025 році працівники, зокрема ОСОБА_2 (менеджер зі збуту), ОСОБА_3 (завідувач складу), ОСОБА_4 (менеджер із зовнішньоекономічної діяльності) та інші, не були належним чином поінформовані до початку роботи про їхні права та обов'язки, умови праці, правила внутрішнього трудового розпорядку та процедуру припинення трудового договору. Це було встановлено на підставі відсутності підписів вказаних працівників у списках ознайомлення з відповідними локальними актами підприємства.
На підставі зазначеного акта, відповідач 30.04.2025 видав оскаржуваний припис №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П, яким зобов'язав директора ТОВ «АЗІЯФУДС» усунути виявлені порушення у встановлений строк.
Також, за результатами перевірки ЗМУ Держпраці склало протоколи про адміністративне правопорушення №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П/1ПТ та №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П/ПТ від 30.04.2025 щодо директора ТОВ «АЗІЯФУДС» ОСОБА_6 та направило їх на розгляд до суду.
Згодом, постановами Франківського районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справах №465/4526/25 та №465/4528/25, які набрали законної сили, провадження у справах про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за частинами першою та третьою статті 41 КУпАП було закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Оскільки позивач з оскарженим приписом не погодився, вважає його протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду з метою скасування такого.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення №96).
Пунктом 1 Положення №96 визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення №96 визначено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює:
- державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;
- державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Пунктом 7 Положення №96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі Закон №877-V) державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Основними принципами державного нагляду (контролю) є, зокрема, об'єктивність та неупередженість здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв;
здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом;
відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю).
Також, Державний нагляд (контроль) здійснюється з дотриманням принципів, визначених Законом України «Про адміністративну процедуру» (стаття 3 Закону №877-V).
Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначені у статті 4 Закону №877-V.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку (частина 3 статті 4 Закону №877-V).
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). (абзац 8 частини 4 статті 4 Закону №877-V).
Органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу (частина 8 статті 4 Закону №877-V).
Плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи-підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи (частина 11 статті 4 Закону №877-V).
Перед початком здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу у суб'єкта господарювання) (частина 11 статті 4 Закону №877-V).
При здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані використовувати виключно уніфіковані форми актів (частина 15 статті 4 Закону №877-V).
Частиною 1 статті 6 Закону №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом.
Також, статтею 6 Закону №877-V встановлено, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Фізичні особи та посадові особи органів місцевого самоврядування, які подали безпідставне звернення про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом. Повторне проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю), забороняється.
Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення) (абзац 1 частини 5 статті 7 Закону №877).
Права суб'єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені статтею 10 Закону №877-V.
Відповідно до цієї статті суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема:
бути поінформованим про свої права та обов'язки;
вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства;
перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу;
бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб;
одержувати та ознайомлюватися з актами державного нагляду (контролю);
надавати органу державного нагляду (контролю) в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта;
оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб;
вести журнал реєстрації заходів державного нагляду (контролю) та вимагати від посадових осіб органів державного нагляду (контролю) внесення до нього записів про здійснення таких заходів до початку їх проведення;
з'ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) питань, інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу.
Обов'язки суб'єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) передбачені статтею 11 Закону №877-V.
Відповідно до цієї статті суб'єкт господарювання зобов'язаний:
допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом;
не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону;
виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;
надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;
одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.
Відповідно до частини 6 статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості:
- дату складення акта;
- тип заходу (плановий або позаплановий);
- форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);
- предмет державного нагляду (контролю);
- найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;
- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
У разі створення суб'єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов'язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Згідно з частиною 7 статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (частина 8 статті 7 Закону №877).
Частиною 1 статті 12 Закону №877-V встановлено, що невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.
Слід зауважити, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (далі Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на теперішній час.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі Закон №2136-ІХ) у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються:
за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;
за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації;
у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд насамперед перевіряє доводи позивача щодо порушення процедури призначення та проведення перевірки, оскільки такі порушення можуть бути самостійною підставою для скасування рішення, прийнятого за її результатами.
Фундаментальним принципом діяльності будь-якого органу державної влади є принцип законності, закріплений у частині 2 статті 19 Конституції України. Цей принцип вимагає від суб'єктів владних повноважень діяти виключно у межах та у спосіб, що прямо передбачені законом. Закон №877-V, що регулює порядок державного нагляду (контролю), встановлює чіткі межі для позапланових заходів, ініційованих за зверненнями фізичних осіб.
Абзацом 12 частини 1 статті 6 Закону №877-V імперативно встановлено, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу. Ця норма спрямована на захист суб'єктів господарювання від безпідставного втручання в їх діяльність та так званих "риболовних експедицій", коли контролюючий орган, маючи формальну підставу для перевірки одного вузького питання, намагається дослідити всю діяльність підприємства в пошуках будь-яких можливих порушень.
Судом встановлено, що підставою для ініціювання перевірки є звернення фізичної особи від 01.04.2025. Зміст цього звернення, долученого відповідачем до матеріалів справи, є чітким та однозначним: скаржник повідомляє виключно про невиплату йому заробітної плати за березень 2025 року. Жодних інших питань, зокрема щодо порушення прав інших працівників, неоформлення трудових відносин чи порядку ознайомлення з локальними актами, у зверненні не порушувалося.
Проте, аналіз акта перевірки №ЗХ/ЛВ/13707/023622 від 30.04.2025 та, відповідно, оскаржуваного припису свідчить, що відповідач вийшов за межі питань, порушених у скарзі. Інспектори досліджували питання, які не мали відношення до скаржника: факт допуску до роботи іншої особи ( ОСОБА_1 ) в іншому місці, строки виплати зарплати всьому колективу, а також порядок ознайомлення з локальними актами інших працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Верховний Суд у своїй усталеній практиці, зокрема у постановах від 31.01.2019 у справі №809/799/17 та від 17.03.2021 у справі №500/2878/18, неодноразово наголошував, що вихід контролюючого органу за межі предмета перевірки є грубим порушенням встановленої законом процедури і є самостійною та безумовною підставою для скасування будь-яких рішень, прийнятих за результатами такого заходу. Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених правових висновків.
Однією з ключових гарантій захисту прав суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду є чітке дотримання контролюючим органом встановленого законом місця проведення перевірки. Частиною 1 статті 4 Закону №877-V чітко та безальтернативно визначено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів.
Суд встановив, що порушення, яке стосується допуску до роботи без належного оформлення громадянки ОСОБА_1 , зафіксовано відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 . Саме ця адреса фігурує в акті перевірки як місце виявлення порушення.
На спростування своєї причетності до господарської діяльності за вказаною адресою, позивач надав суду вичерпний та переконливий пакет доказів, зокрема:
- Копію договору оренди нежитлового приміщення №01/05/2024 від 01.05.2024, з якого вбачається, що орендарем приміщення за адресою АДРЕСА_1 є ФОП ОСОБА_5 , а не ТОВ «АЗІЯФУДС».
- Лист від ФОП ОСОБА_5 №15-05/1 від 15.05.2025, у якому він підтверджує, що самостійно здійснює господарську діяльність за вказаною адресою, та що саме він є роботодавцем для Гаспарян Ануш.
- Копію повідомлення за формою 20-ОПП, поданого ТОВ «АЗІЯФУДС» до податкових органів, у якому об'єкт за адресою м. Львів, вул. Староєврейська, 7 не значиться як об'єкт оподаткування або об'єкт, пов'язаний з оподаткуванням позивача.
Ці документи, які є офіційними та мають доказову силу, у своїй сукупності свідчать, що за місцем виявлення порушення господарську діяльність здійснює інший суб'єкт господарювання.
Натомість, відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій посиланням на інформацію з веб-сайту asiafoods.com.ua, де вказана адреса значиться як один з фізичних магазинів мережі, а також на фрагмент відеозапису, де працівники говорять про роботу "в цій мережі". Суд оцінює ці доводи критично. Інформація, розміщена на веб-сайті, має переважно маркетинговий характер і не може підміняти собою офіційні реєстраційні дані чи правовстановлюючі документи, що визначають місце провадження діяльності. Пояснення позивача про те, що сайт використовується для просування продукції, яку він постачає своїм партнерам-покупцям, є логічним та не суперечить наданим доказам. Так само, загальне поняття "мережа" не є юридичним терміном, що однозначно вказує на ТОВ «АЗІЯФУДС» як на єдиного роботодавця для всіх працівників у магазинах, що продають його продукцію.
Таким чином, відповідач здійснив захід контролю та зафіксував порушення поза місцем провадження господарської діяльності позивача, що є грубим порушенням вимог частини 1 статті 4 Закону №877-V. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, процедурні порушення, які могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу, є підставою для скасування його рішень. Порушення місця проведення перевірки, безперечно, є таким фундаментальним порушенням, оскільки воно ставить під сумнів саму приналежність виявленого факту до діяльності суб'єкта, якого перевіряють, і, як наслідок, обґрунтованість висновків акта та припису в цій частині.
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас згідно з частиною 7 статті 78 КАС України для суду не є обов'язковою саме правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи.
Таким чином, під час розгляду справи не підлягають доказуванню раніше встановлені обставини рішенням суду, що набрало законної сили, зокрема, в адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Водночас надана судом правова оцінка щодо певного факту не є обов'язковою для суду при розгляду іншої справи.
Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Суд звертає увагу, що преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №815/1131/18.
Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Таким чином, преюдиційними можуть бути, за визначених у КАС України умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У цій справі суд враховує, що за результатами тієї ж самої перевірки відповідачем складено протоколи про адміністративні правопорушення щодо директора ТОВ «АЗІЯФУДС» ОСОБА_6 . Ці протоколи розглянуті Франківським районним судом м. Львова, який постановами від 30.06.2025 у справах №465/4526/25 та №465/428/25 закрив провадження у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ці постанови набрали законної сили.
Суд встановив, що і протоколи про адміністративне правопорушення, і оскаржуваний припис ґрунтуються на одному й тому ж акті перевірки №ЗХ/ЛВ/13707/023622 від 30.04.2025 та стосуються одних і тих самих фактичних обставин. Особою, стосовно якої встановлено обставини у справах про адміністративні правопорушення, є директор позивача - особа, яка діє від імені юридичної особи та несе відповідальність за її діяльність. Таким чином, умови для застосування преюдиції, визначені статтею 78 КАС України, дотримані.
Дослідивши мотивувальні частини згаданих постанов Франківського районного суду, суд встановив, що судом безпосередньо досліджені та встановлені такі факти:
- Факт нездійснення ТОВ «АЗІЯФУДС» господарської діяльності за адресою м. Львів, вул. Староєврейська, 7.
- Факт відсутності трудових відносин між ТОВ «АЗІЯФУДС» та Гаспарян Ануш.
- Факт дотримання ТОВ «АЗІЯФУДС» умов трудових договорів щодо виплати заробітної плати (двічі на місяць).
- Факт виконання ТОВ «АЗІЯФУДС» вимог щодо інформування працівників про умови праці шляхом укладення деталізованих трудових договорів.
Ці обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, є преюдиційними для цієї справи і не підлягають повторному доказуванню. Оскільки оскаржуваний припис ґрунтується на висновках, що прямо суперечать цим преюдиційним фактам, він не може вважатися обґрунтованим.
Щодо порушення частини першої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»:
Відповідач в акті та приписі стверджує, що позивачем порушено вимоги частини першої статті 10 Закону №2136-ІХ, оскільки заробітна плата за березень 2025 року виплачувалася через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів (аванс 21.03.2025, решта - 07.04.2025). Відповідач у своєму відзиві наполягає, що вимога статті 115 КЗпП щодо 16-денного проміжку є чинною і під час воєнного стану.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при фіксації порушення та винесенні обов'язкового до виконання припису, зобов'язаний чітко та правильно кваліфікувати порушення з посиланням на конкретну норму права, яку було порушено. В оскаржуваному приписі відповідач послався виключно на частину першу статті 10 Закону №2136-ІХ.
Частина перша статті 10 Закону №2136-ІХ буквально встановлює: "Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором". Ця норма має відсильний характер і зобов'язує роботодавця дотримуватися умов, погоджених з працівником у договорі.
Суд дослідив надані позивачем трудові договори (зокрема, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ). У пункті 3.2 кожного з них зазначено, що виплата заробітної плати проводиться двічі на місяць. Позивач довів, що виплата заробітної плати за березень 2025 року була здійснена саме двічі на місяць (21.03 та 07.04), що повністю відповідає умовам трудових договорів.
Таким чином, позивач не порушив вимог саме тієї норми, яку відповідач інкримінував йому в приписі. Аргументи відповідача щодо порушення статті 115 КЗпП є недоречними в контексті оскаржуваного припису, оскільки порушення цієї статті позивачу не ставилося у вину. Контролюючий орган не може обґрунтовувати правомірність свого рішення посиланням на порушення одних норм права, в той час як у самому рішенні (приписі) зазначено про порушення інших.
Цей висновок також повністю узгоджується з преюдиційними обставинами, встановленими у постанові Франківського районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справі №465/4528/25, де суд дійшов аналогічного висновку про відсутність у діях директора позивача порушення частини першої статті 10 Закону №2136-ІХ.
Щодо порушення ТОВ «АЗІЯФУДС» пунктів 3, 5, 9 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України:
В акті та приписі відповідач стверджує про порушення ТОВ «АЗІЯФУДС» вимог пунктів 3, 5, 9 частини першої статті 29 КЗпП. Суть претензій зводиться до того, що роботодавець, на думку відповідача, не інформує належним чином новоприйнятих працівників (зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про їхні права та обов'язки, умови праці, правила внутрішнього трудового розпорядку та процедуру припинення трудового договору. Основним аргументом відповідача є відсутність підписів цих працівників у окремому списку (журналі) ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Суд, аналізуючи дане питання, виходить з наступного. Стаття 29 КЗпП дійсно покладає на роботодавця обов'язок до початку роботи поінформувати працівника про низку істотних аспектів трудових відносин. Разом з тим, ключовим у цій нормі є формулювання "в узгоджений із працівником спосіб". Це означає, що законодавець не встановлює єдиної, вичерпної та обов'язкової для всіх форми такого інформування (наприклад, виключно шляхом підпису в журналі), а надає сторонам трудового договору певну диспозитивність у виборі такого способу. Головною метою цієї норми є забезпечення того, щоб працівник був реально обізнаний зі своїми правами, обов'язками та умовами праці, а не формальне дотримання певної бюрократичної процедури.
Позивач надав суду копії письмових трудових договорів, укладених зі згаданими працівниками. Всебічний аналіз змісту цих договорів свідчить, що вони не є формальними, а містять розгорнуті та деталізовані розділи, які прямо стосуються питань, зазначених у статті 29 КЗпП:
- Права та обов'язки, умови праці (п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП): Розділи 1 ("Загальні положення") та 2 ("Права та обов'язки сторін") трудових договорів детально описують посадові обов'язки, права працівника, а також умови праці на конкретному робочому місці.
- Правила внутрішнього трудового розпорядку, режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку (п. 5 ч. 1 ст. 29 КЗпП): Розділ 4 ("Робочий час") договорів чітко встановлює тривалість робочого тижня, час початку та закінчення роботи, перерви та вихідні дні, що по суті є викладенням ключових положень правил внутрішнього трудового розпорядку для конкретного працівника.
- Процедура та строки попередження про припинення трудового договору (п. 9 ч. 1 ст. 29 КЗпП): Розділ 6 ("Дія договору, зміни, припинення, розірвання") договорів містить положення, що регулюють порядок та умови припинення трудових відносин.
Кожен із зазначених працівників особисто підписав свій примірник трудового договору до початку роботи, що є беззаперечним доказом того, що він ознайомився з його змістом та погодився з викладеними в ньому умовами. Таким чином, сторони обрали та узгодили саме такий спосіб інформування - через укладення комплексного письмового трудового договору.
За таких обставин, доводи відповідача про відсутність підписів у окремому журналі ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку втрачають свою переконливість, оскільки цей факт не спростовує того, що працівники були поінформовані про всі необхідні аспекти своєї роботи в інший, узгоджений з ними, спосіб.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог пунктів 3, 5, 9 частини першої статті 29 КЗпП. Цей висновок також повністю узгоджується з преюдиційними обставинами, встановленими у постанові Франківського районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справі №465/4528/25.
Таким чином, сукупність процедурних порушень, допущених відповідачем, а також наявність преюдиційних судових рішень, якими підтверджено відсутність порушень з боку позивача по суті, беззаперечно свідчать про протиправність оскаржуваного припису.
Відповідно до положень частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, та надаючи комплексну оцінку всім обставинам справи, суд доходить беззаперечного висновку, що відповідачем під час призначення та проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) були допущені фундаментальні процедурні порушення, які нівелюють легітимність його результатів. Зокрема, вихід за межі предмету перевірки, визначеного підставою для її проведення, та проведення перевірки поза місцем провадження господарської діяльності позивача є грубим недотриманням вимог статей 4 та 6 Закону №877-V та принципу законності, закріпленого у статті 19 Конституції України. Кожне з цих порушень, з огляду на усталену практику Верховного Суду, є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису.
Більше того, навіть абстрагуючись від цих процесуальних недоліків, суд встановив, що висновки відповідача щодо наявності в діях позивача порушень норм матеріального права є необґрунтованими по суті. Це підтверджується не лише доказами, наданими позивачем у цій справі, але й преюдиційними обставинами, встановленими рішеннями Франківського районного суду м. Львова у справах №465/4526/25 та №465/4528/25, які набрали законної сили. Ігнорування відповідачем цих фактів, встановлених судовим порядком, суперечить принципу правової визначеності (res judicata), який є одним із основоположних елементів верховенства права, як це неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини (наприклад, у рішенні у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99).
Дії відповідача також не відповідають принципу належного урядування, який вимагає від державних органів діяти добросовісно, прозоро, з належною ретельністю та у передбачуваний для особи спосіб. Проведення перевірки з очевидним ігноруванням доказів щодо місця діяльності та суб'єкта господарювання свідчить про невиконання цього обов'язку (справа «Рисовський проти України», заява № 29979/04).
Таким чином, системно проаналізувавши доводи сторін та докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуваний припис є таким, що прийнятий не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Він не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України. Враховуючи, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення та не спростував доводів позивача, позовні вимоги ТОВ «АЗІЯФУДС» є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.
Викладене свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 2 КАС України, тому такий припис є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статей 132, 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Позивачем заявлено до відшкодування судовий збір, сплачений при поданні позову, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. На підтвердження витрат на правову допомогу надано копію Договору про надання правничої допомоги №05/05 від 05.05.2025, додаткову угоду №1 від 05.05.2025 та Акт наданих послуг №1 від 16.05.2025.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, вважаючи їх неспівмірними та надмірними, особливо в умовах воєнного стану.
Частиною 5 статті 134 КАС України встановлено критерії, за якими суд визначає розмір витрат на оплату послуг адвоката. До них належать: 1) складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) час, витрачений адвокатом; 3) обсяг наданих послуг та виконаних робіт; 4) ціна позову та значення справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці (зокрема, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц) наголошувала, що суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Оцінюючи заявлені до стягнення витрати, суд враховує таке:
Складність справи: Дана справа не є типовою, оскільки включає аналіз як процедурних порушень (вихід за межі предмету перевірки, проведення заходу поза місцем провадження діяльності), так і кількох епізодів ймовірних матеріальних порушень трудового законодавства. Крім того, справа ускладнена необхідністю аналізу преюдиційних обставин, встановлених у справах про адміністративні правопорушення.
Обсяг наданих послуг: Згідно з наданим актом, представником позивача було здійснено правовий аналіз ситуації, підготовлено та подано до суду позовну заяву, заяву про забезпечення позову, відповідь на відзив, додаткові пояснення, що є значним обсягом процесуальної роботи.
Заявлена сума в 10 000 грн за вказаний обсяг послуг у справі такої складності є, на думку суду, завищеною та не відповідає середнім ринковим ставкам на адвокатські послуги в даному регіоні.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат у заявленому розмірі 10000,00 грн не є співмірним із складністю справи.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2 Визнати протиправним та скасувати припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/13707/023622/П від 30 квітня 2025 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (адреса: 79000, Львівська обл., м. Львів, пл. Міцкевича А., буд. 8; код ЄДРПОУ 44778105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» (адреса: 79021, Львівська обл., м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 95, каб. 29; код ЄДРПОУ 42310624) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (адреса: 79000, Львівська обл., м. Львів, пл. Міцкевича А., буд. 8; код ЄДРПОУ 44778105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗІЯФУДС» (адреса: 79021, Львівська обл., м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 95, каб. 29; код ЄДРПОУ 42310624) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
5. У задоволенні інших вимог про стягнення витрат на правову допомогу відпмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 29.09.2025
Суддя Коморний О.І.