26 вересня 2025 рокусправа № 380/4825/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови провести нарахування та виплату пенсії в збільшеному на 20% розмірі, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, починаючи з 13.08.2024 відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області провести нарахування та виплату пенсії в збільшеному на 20% розмірі, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, починаючи з 13.08.2024 відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що йому видано посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серія НОМЕР_2 , яке керуючись ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» позивач долучив до заяви 17.02.2025. Проте, пенсійним органом не взято до уваги таке посвідчення та не збільшено розмір пенсії на 20%. Вважає, що його право порушено та підлягає судовому захисту, у зв'язку з чим просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач 18.04.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що оскільки пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
Позивач 17.02.2025 звернувся до відповідача через веб-портал із заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
До заяви про перерахунок та виплату пенсії долучив посвідчення серії НОМЕР_2 від 25.11.2024, яким підтверджується, що позивач проживає на території гірського населеного пункту.
За результатами розгляду заяви позивача від 17.02.2025 Головним управлінням ПФУ у Львівській області листом від 03.03.2025 повідомлено позивача, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім цього зазначено, що на дату звернення позивачем за призначенням пенсії порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту Кабінетом Міністрів України не визначено, дане питання перебуває в опрацюванні.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача щодо відмови виплачувати надбавку як жителю гірського населеного пункту, позивач звернувся із даним позов до суду.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).
За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).
За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).
Як слідує зі змісту долученого позивачем до позовної заяви посвідчення серії НОМЕР_2 від 25.12.2024, позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Вказане посвідчення, як встановлено судом, надавалось позивачем разом із заявою від 17.02.2025. При цьому, вказана обставина не заперечується сторонами та підтверджується відповідачем в листі від 29.01.2025.
Крім того суд звертає увагу, що місцем реєстрації місця проживання у паспорті позивача значиться с. Старий Кропивник, Дргобицького району, яке відповідності до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 №647, є гірським населеним пунктом.
Натомість відповідач не надав суду доказів того, що станом на момент звернення позивач не проживав в гірському населеному пункті.
Отже суд встановив, що позивач звертався до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії з відповідною надбавкою у 20% як жителю гірського населеного пункту.
Проте, розглянувши заяву відповідач листом від 03.03.2025 повідомив його про те, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Інших мотивів не включення до пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідач не вказав.
Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі №240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, по суті змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час звернення позивача із заявою від 17.02.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Оскільки позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії 17.02.2025, то такий перерахунок в силу приписів ст. 51 Закону № 2262-ХІІ необхідно здійснювати з 01.03.2025.
Крім цього суд звертає увагу, що посвідчення позивачу видано лише 25.11.2024.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача, одо не нарахування та невиплати позивачу з 01.03.2025 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01.03.2025.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.03.2025 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01.03.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан