26 вересня 2025 рокусправа № 380/4000/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2025 максимальним розміром та без врахування п. 2 ст. 6 Закону України від 15.02.1995р. №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні»;
- зобов'язати Головне управління ПФУ у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2025 шляхом збільшення її на 20 відсотків, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що йому видано посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серія НОМЕР_2 від 04.12.2024, яке керуючись ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» дає підстави для перерахунку його пенсії. Проте, пенсійним органом не взято до уваги таке посвідчення та при перерахунку пенсії з 01.01.2025 не збільшено розмір пенсії на 20%. Вважає, що його право порушено та підлягає судовому захисту, у зв'язку з чим просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач 29.04.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що оскільки пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Водночас, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ).
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 380/8734/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.09.2024. Розмір пенсії після перерахунку становив 40991,35 грн.
Згідно з паспортом Серії НОМЕР_3 , який виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 06.08.2010, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 . Вказана адреса зазначена позивачем також в позовній заяві, як адреса його місця проживання.
Водночас, згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2024/006219223 від 28.05.2024, ОСОБА_2 з 28.05.2024 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Уповноваженою посадовою особою Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області 04.12.2024 видано позивачу посвідчення Серії НОМЕР_2 , в якому зазначено, що ОСОБА_1 проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Позивач 31.12.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про зняття обмеження максимального розміру пенсії. В заяві зазначив адресу свого проживання: АДРЕСА_3 та вказав, що з 01.01.2025 відповідачем відповідно до наданого ОСОБА_1 статусу жителя гірського населеного пункту був здійснений перерахунок пенсії, виходячи з розміру 90% сум грошового забезпечення, при цьому таку, з незрозумілих позивачу підстав, було обмежено максимальним розміром.
Позивач також повідомив відповідачу, що згідно з резолютивною частиною судового рішення зобов'язано пенсійний орган провести перерахунок його пенсії без обмеження максимальним розміром. Згідно з наданим йому розпорядженням про перерахунок пенсії станом на 01.01.2025 пенсія позивача з надбавками повинна становити 48790,55 грн до оплати без змін.
В цій заяві позивач також просив повідомити правові підстави ігнорування відповідачем Конституції України, пенсійного законодавства щодо відмови йому у доплаті, як жителю гірського населеного пункту.
За результатами розгляду заяви від 31.12.2024 Головним управлінням ПФУ у Львівській області листом №2117-7/Н-52/8-1300/25 від 29.01.2025 повідомлено позивача, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі №380/8734/24 виконано, здійснено перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2024 з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Після виконання рішення суду розмір пенсії позивача становить 40991,35 грн.
Крім цього позивачу роз'яснено норми п.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» щодо розміру державних пенсій громадян, які одержали статус особи, що проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Повідомлено, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім цього, зазначено, що на дату звернення позивача за призначенням пенсії порядок обчислення і розмір підвищення жителям гірських населених пунктів Кабінетом Міністрів України не визначено, дане питання перебуває в опрацюванні.
З долученого позивачем до матеріалів справи перерахунку пенсії за пенсійною справою №1303008973-МВС суд встановив, що позивачу з 01.01.2025 проведено перерахунок пенсії з застосуванням понижуючих коефіцієнтів на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Після проведення перерахунку розмір пенсії позивача з урахуванням понижуючих коефіцієнтів з 01.01.2025 становив 29683,37 грн. При проведенні перерахунку пенсії позивача відповідач не враховував статус ОСОБА_1 , що проживає в гірському населеному пункті, відтак розмір пенсії не збільшувався на 20%.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови виплачувати надбавку як жителю гірського населеного пункту, позивач звернувся із даним позов до суду.
Суд враховує, що в межах цієї справи позивачем оскаржуються дії відповідача лише щодо невиплати йому з 01.01.2025 пенсії зі збільшенням її розміру на 20% відповідно до п.2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Дії відповідача щодо виплати пенсії з понижуючими коефіцієнтами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 та ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» позивачем оскаржуються у справі №380/2085/25.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).
За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).
За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).
Як слідує зі змісту долученої позивачем до позовної заяви копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 04.12.2024 уповноваженою посадовою особою Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_1 є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Водночас суд враховує, що відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Отже, відповідно до вказаних норм законодавства підставою для перерахунку пенсії позивача є наявні у матеріалах пенсійної справи документи, а також додатково подані документи, зокрема докази наявності статусу особи, що проживає у гірському населеному пункті.
Суд встановив, що позивач до заяви від 31.12.2024 не долучав копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.12.2024, яким підтверджується його статус особи, що проживає у гірському населеному пункті. В заяві від 31.12.2024 позивач не просив перерахувати його пенсію зі збільшенням її розміру на підставі п.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Позивачем також не надано доказів того, що таке посвідчення особи, що проживає у гірському населеному пункті, наявне в матеріалах його пенсійної справи.
Тобто, станом на 01.01.2025 у відповідача не було доказів наявності у позивача статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту, а тому не було підстав для проведення перерахунку його пенсії відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Суд також звертає увагу, що відповідач листом від 29.01.2025 №2117-7/Н-1300/25 не відмовляв у перерахунку пенсії позивача, а лише повідомив про порядок застосування пенсійними органами у 2025 році норм Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Суд враховує, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан