29 вересня 2025 року м. Київ № 320/23850/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2024 року щодо відмови в переведені ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника відповідно до п. а ст. 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 70% від грошового забезпечення померлого годувальника з усіма надбавками починаючи з моменту звернення за переведенням на пенсію, а саме з 06.02.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника відповідно до п. а ст. 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 70% від грошового забезпечення померлого годувальника з усіма надбавками починаючи з моменту звернення за переведенням на пенсію, а саме з 06.02.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою встановленого зразка та необхідними документами за призначенням пенсії по втраті годувальника відповідно ст. 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Однак рішенням відповідача віл 15.02.2024 року було відмовлено на підставі того, що позивачем не надано документів про перебування на утриманні у померлого годувальника.
Як вказує позивач, посилання відповідача, що документ про спільне проживання виданий не органом місцевого самоврядування не підтверджують факт спільного проживання не відповідає дійсності. Так, позивачем була надана довідка від 14.04.2021 року №66/02 видана Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про те, що позивач проживав разом з померлим годувальником.
Комунальне підприємство - це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється органом, який є представником власника- відповідної територіальної громади і виконує його функції та майно якого закріплюється за ним на праві господарського відання або на праві оперативного управління, єдиним засновником комунального підприємства в розумінні Господарського кодексу України є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади. Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання її чоловіка не може бути доказом того, що вона не проживала з ним, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що заявник не проживала зі своїм чоловік на час його смерті, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, зазначає, по заяві позивача від 06.02.2024 щодо призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262 за померлого чоловіка ОСОБА_2 Головним управлінням було прийнято рішення від 15.02.2024 про відмову в призначенні пенсії, оскільки позивачем не було підтверджено факт проживання разом з годувальником за однією адресою на час його смерті.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському район міста Києва.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 про що внесено відповідний актовий запис №653, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Деснянським районними у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального правління Міністерства юстиції (м. Київ) серії НОМЕР_1 від 07 квітня 2021 року.
ОСОБА_1 звернулася із заявою від 06.02.2024 №264 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням від 15.02.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника як дружині померлого військовослужбовця з підстав відсутності документа, що підтверджує факт перебування на утриманні померлого годувальника.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною 3 статті 1 Закону №2262-ХІІ члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до частини 5 статті 2 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються незалежно від тривалості служби.
На підставі статті 6 Закону №2262-ХІІ сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до статті 29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно з частинами 1, 2 статті 30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
На підставі статті 31 Закону №2262-ХІІ члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно зі статтею 36 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім'ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім'ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім'ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Відповідно до статті 45 Закону №2262-ХІІ сім'ям пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії в разі втрати годувальника обчислюються з того ж грошового забезпечення (заробітку), з якого було обчислено пенсію годувальникові.
Згідно зі статтею 50 Закону №2262-ХІІ членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі Порядок № 3-1) до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи:
1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась);
2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю/з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія;
3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім'ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу;
5) документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цимЗаконом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу;
6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу;
7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5 - 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті "в" статті 30 Закону);
8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті "в" статті 30 Закону);
9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.
Пунктами 12 та 13 розділу ІІ цього Порядку визначено, що за документи про родинні відносини приймаються:
1) паспорт громадянина України;
2) свідоцтво про народження;
3) свідоцтво про шлюб;
4) рішення суду.
За документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї приймаються:
1) відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт;
2) рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Відповідно до п. 13 Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї приймаються:
1) відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт;
2) рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника були висновки пенсійного органу про відсутність документу, виданого органом місцевого самоврядування, який підтверджує факт перебування на утриманні померлого годувальника.
Матеріали справи свідчать, що позивач до своєї заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника надав:
- акт від 14.04.2021, засвідчений начальником ЖЕД №303 про те, що у будинку АДРЕСА_1 проживали, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до своєї смерті;
- довідку Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 14.04.2021 №66/02, видану ОСОБА_1 на підставі акта про фактичне проживання від 14.04.2021 про те, що вона дійсно проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 до моменту його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд зазначає, що законодавством не передбачено конкретного документа, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї та який подається до пенсійного органу, зокрема, це можуть бути інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
При цьому, вжите в п.13 Порядку № 3-1 слово «зокрема» означає виділення документів органів місцевого самоврядування з поміж інших документів, тобто, «в тому числі», «серед іншого».
Отже, надані позивачем документи відноситься до визначених п. 13 Порядку № 3-1 інших документів, що підтверджують факт проживання разом з годувальником за однією адресою. Однак, надані позивачем документи на підтвердження факту її перебування на утриманні померлого чоловіка відповідачем не взяті до уваги.
У свою чергу, відповідно до ст. 50 Закону № 2262-XII членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії з підстав не доведеності спільного проживання заявниці з годувальником.
При цьому, відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання її чоловіка не може бути доказом того, що вона не проживала з ним, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що заявник не проживала зі своїм чоловік на час його смерті, якщо такі обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачка, яка перебувала у шлюбі із померлим ОСОБА_2 , має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.
Отже, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника як дружині померлого військовослужбовця згідно із заявою від 06.02.2024 №264.
Щодо позовних вимог про зобов'язання перевести та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника відповідно до п. а ст. 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 70% від грошового забезпечення померлого годувальника з усіма надбавками починаючи з моменту звернення за переведенням на пенсію, а саме з 06.02.2024 року, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Водночас, з огляду на встановлені судом обставини неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд не може дати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійного законодавства, умов для прийняття рішення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника; у суду відсутні підстави вважати, що виконано усі визначені законом передумови, необхідні для застосування такого способу захисту порушених прав, про який просить позивач.
Таким чином, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 №264 про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника як дружині померлого військовослужбовця згідно із заявою від 06.02.2024 №264;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 №264 про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;
- у задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника як дружині померлого військовослужбовця згідно із заявою від 06.02.2024 №264.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2024 №264 про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.