про залишення позовної заяви без руху
26 вересня 2025 року м. Київ № 320/46489/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за періоди з 11.12.2023 по 19.01.2024 р., з 19.01.2024 р. по 16.02.2024 р., з 20.03.2024 р. по 12.04.2024 р., з 23.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 05.06.2024 р.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за періоди з 11.12.2023 по 19.01.2024 р., з 19.01.2024 р. по 16.02.2024 р., з 20.03.2024 р. по 12.04.2024 р., з 23.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 05.06.2024 р., з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
«Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду».
Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання щодо дотримання процесуальних строків суд зазначає наступне.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги позивача охоплюють період з 11.12.2023 по 05.06.2024 р. щодо невиплати грошового забезпечення у повному обсязі, як він вважає.
Верховний Суду у своїх постановах неодноразово зазначав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023 року).
Тобто, з 19 липня 2022 року до спірних правовідносин застосовується скорочений термін позовної давності у даній категорії справ, а до суду позивач звернувся лише у березні 2025 року.
Так, суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Відтак, з дня отримання виплати особою, якій вона здійснюється вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до уповноваженої особи із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач повинен був дізнався про порушення свого права на грошове забезпечення, в той момент, коли не отримав його в повному обсязі, як він вважає.
Так, недоотримавши грошове забезпечення у грудні 2023 року, позивач мав звернутися до суду у строк до 01 квітня 2024 року, відповідно за червень 2024 до 01 жовтня 2024 року.
В обґрунтування поважності пропуску строку на звернення до суду позивач посилається на тривале лікування та реабілітацію.
Відповідно до матеріалів справ ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 09.09.2023 по 12.09.2023, з 12.09.2023 по 11.12.2023, з 11.12.2023 по 19.01.2024, з 19.01.2024 по 16.02.2024, з 20.03.2024 по 12.04.2024, з 24.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 05.06.2024.
Згідно з офіційним листом/звітом про госпіталізацію від 25.06.2025 р. у період з 05 березня 2025 р. по 25 червня 2025 р. ОСОБА_1 перебував за кордоном на реабілітації у Медичному реабілітаційному центрі «Kerpape», після отриманого поранення при захисті Батьківщини, де отримав тяжку травму.
Відповідно, суд визнає поважність пропуску строку на звернення до суду з грудня 2023 року по червень 2024 року.
Проте, будь-яких відомостей про поважність обставин і причин, які перешкоджали позивачеві реалізувати захист своїх прав та інтересів у період з червня 2024 року по березень 2025 року представник позивача не зазначив.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.
Тому, дослідивши викладені доводи, суд дійшов висновку про неповажність, саме за наведених обставин, причин пропуск строку на звернення до суду в межах тримісячної позовної давності в даній категорії справ.
Крім цього, відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язаний сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені судом, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, виконувати процесуальні дії у встановлені судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені судом.
Згідно з ч. 4 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Тому, на етапі до того, як відбулося відкриття провадження у справі, для оцінки судом наявності спору у справі, саме позивач має надати відповідні докази, пояснення і забезпечити їх переконливість.
Проте, всупереч вищезазначеним нормативним вимогам позивач не надав жодного доказу того, що йому виплати не здійснювалися, чи здійснювалася в іншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.
Представник позивача зазначає, що позивачу під час служби відомість чи довідка про нараховані та виплачені складові грошового забезпечення не надавалась.
Тобто, фактично, позовна заява містить лише виклад норм права, які регулюють спірні правовідносини.
Тому, суд вважає за необхідне повторно надати можливість позивачу долучити докази на підтвердження своїх тверджень та позовних вимог, з відповідним розрахунком, які несуть змістовне навантаження щодо предмету спору та аналіз яких дозволить встановити, що в цій справі взагалі є спір.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами;
- доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою шляхом завантаження відповідних матеріалів в електронному вигляді до Електронного суду до цієї справи.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.