про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
29 вересня 2025 року №320/47993/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (код ЄДРПОУ - 42552598, 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, e-mail: kyiv.@dmsu.gov.ua), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області № 80111300025381 від 18.07.2025 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання для громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Узбекистан, паспорт НОМЕР_2 , орган що видав MIA 26294, 01.07.2022 року адреса проживання: АДРЕСА_2 );
- зобов'язати Центральне міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області оформити (видати) посвідку на тимчасове проживання для громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Узбекистан, паспорт НОМЕР_2 , орган що видав MIA 26294, 01.07.2022 року адреса проживання: АДРЕСА_2 ).
Одночасно з подачею до Київського окружного адміністративного суду позову ОСОБА_1 звернулася із заявою про забезпечення позову, у якій просить суд заборонити вчиняти дії щодо депортації.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачка посилається на очевидну безпідставність оскаржуваного рішення та зазначає, що вона може бути депортованою до розгляду справи по суті, що ускладнить в подальшому виконання рішення у випадку задоволення позову.
Дослідивши доводи заяви, суд вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняє дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 151 КАС України, адміністративний позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 (далі Порядок №322), посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. (пункт 4 Порядку №322).
Згідно пунктів 67, 68 Порядку №322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення.
Відповідно, до статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено застосування при порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, зокрема проживання за документами термін дії яких закінчився або у випадку їх скасування, такого адміністративного заходу впливу як штраф.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Відтак, суд не може зобов'язувати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноваження.
За приписами ч. ч. 1, 7 статті 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.
Таким чином, примусове повернення іноземців з території України в країну походження або третю країну обумовлений винесенням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), відповідного рішення.
Водночас суд звертає увагу на те, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну щодо позивача не приймалось.
Докази, які б спростовували наведений висновок суду, у матеріалах справи відсутні.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити витрати, пов'язані з відновленням прав, які будуть значними.
Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що заявником не наведено жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам саме до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, зокрема не містить доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо застосування до заявника заходів адміністративного впливу, які порушують його права.
Як свідчать матеріли справи оскаржуване рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняте у зв'язку з наданням відомостей, на думку відповідача, які містили неправдиву інформацію.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів міграційних відносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Заявником не обґрунтовані причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрито у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
Відповідно, вжиття заходів забезпечення на даний час є передчасним.
Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Виходячи з викладених позивачем обставин та вищенаведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.