про залишення позовної заяви без руху
26 вересня 2025 року м. Київ № 320/46647/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву Головного управління ДПС у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Житомирській області (код ЄДРПОУ 44096781; 10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Тютюнника Юрка, б. 7) з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути кошти платника податків на суму податкового боргу у розмірі 80031,96 грн.
В силу вимог частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу (частина 5 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 24.09.2025 № 1814620, станом на 24.09.2025 за даними, що вказані позивачем у позові відносно особи відповідача, такої особи не існує.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху для надання позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду належної та актуальної інформації щодо місця реєстрації відповідача.
Так, позивачем зазначене місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Разом з цим, зазначена інформація не містить відомостей про період проживання за відповідною адресою, час її внесення та актуалізації.
Відповідні відомості мають суттєве значення для справи, проте містять суперечливий зміст.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Разом із тим, за змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За наведених обставин суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення Конвенції.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" зазначено, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів."
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. При цьому, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься такий позов.
Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див.mutatis mutandis рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v.theUnitedKingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, §53).
Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява №8225/78, §57; рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, §65).
Отже, адміністративним процесуальним законодавством України прямо передбачений обов'язок суду направити справу на розгляд іншому суду, якщо буде встановлено, що така справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Між тим, відповідно до частини 1 статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, щоб рішення було законним, недостатньо правильно застосувати до заявлених правовідносин норми матеріального права, необхідно, щоб справу розглянув повноважний суд із дотриманням вимог процесуального законодавства щодо предметної, суб'єктної, територіальної юрисдикції та інстанційної підсудності у межах компетенції конкретного суду.
Таким чином, передання справи за належною територіальною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо територіальної підсудності.
Направлені до суду відомості про реєстраційні дані відповідача, згідно з якими місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 ), суд вважає недостатніми для визначення "суду, встановленого законом".
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду належної та актуальної інформації щодо місця реєстрації відповідача, отриманої у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
1. Позовну заяву Головного управління ДПС у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.