29 вересня 2025 року Київ №620/8915/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача, викладену у рішенні №254150030215 від 07.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, період роботи у Державному підприємстві «Артемвугілля» структурний підрозділ «Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. К.А. Румянцева» з 19.03.1990 по 03.08.1997 та період навчання з 01.09.1982 по 31.07.1989 в Донецькому політехнічному інституті за спеціальністю «Гірничі машини та комплекси»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 30.04.2024 про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте органом Пенсійного фонду України прийнято рішення, яким не зараховано до страхового стажу період роботи з 19.03.1990 по 03.08.1997 та період навчання з 01.09.1982 по 31.07.1989, у зв'язку із цим безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком. Також позивач зазначає, що вказані періоди роботи та навчання підтверджуються належними та допустимими доказами, які долучені до позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 адміністративну справу № 620/8915/24 передано на розгляд Київського окружного адміністративного суду на підставі пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 25.11.2024 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства. Стверджували правомірність незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 19.03.1990 по 03.08.1997 та періоду навчання з 01.09.1982 по 31.07.1989.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
30.04.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за принципом екстериторіальності прийнято рішення №254150030215 від 07.05.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У цьому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 18 років 10 місяців 4 дні; у той час, як необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має становити - не менше 31 року.
Зі змісту рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.03.1990 по 03.08.1997, оскільки назва організації при зарахуванні не відповідає назві при звільненні; а також період навчання з 01.09.1982 по 31.07.1989, оскільки переплітається з військовою службою. Запропоновано надати уточнюючу довідку.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 08.05.2024 № 2500-0209-8/32267 повідомило позивача про зазначене рішення відповідача. Не погоджуючись із таким рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
За правилами статті 26 Закону України № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Абзацами 1-2 пункту 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Судом установлено, що до матеріалів цієї справи долучено: копію диплома серії НОМЕР_2 від 13.06.1989 (а.с.32), копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 18.08.1987 (а.с.18-21) на ім'я російською мовою - ОСОБА_1 , військовий квиток серії НОМЕР_4 (а.с.22-30).
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи та навчання, відповідач вказує в своєму рішенні, що у зазначеній трудовій книжці назва організації при зарахуванні не відповідає назві при звільненні, а період навчання переплітається із військовою службою, саме тому періоди з 01.09.1982 по 31.07.1989 та з 19.03.1990 по 03.08.1997 не зараховані.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За нормами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд уважає, що не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення.
Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи до страхового стажу.
Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Матеріали справи свідчать, зокрема трудова книжка та диплом, що позивач у період із 01.09.1982 по 31.07.1989 навчався у вищому навчальному закладі - Донецькому політехнічному інституті.
При цьому, позивач намагався отримати і довідку від відповідного навчального закладу про період та форму навчання в Донецькому політехнічному інституті. Разом із тим, Державним вищим навчальним закладом «Донецький національний технічний університет» повідомлено про неможливість надання інформації про навчання через тимчасову окупацію міста Донецьк і і відсутність доступу до архівів.
До того ж, як видно із засвідченої копії військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , військова підготовка позивача мала місце при навчальному закладі у 1988 році; а з 03.07.1984 по 08.06.1986 позивач проходив службу на посадах рядового і сержантського у м. Горлівка, що відповідає записам з цього приводу у трудовій книжці.
Крім того, відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , він із 19.03.1990 по 03.08.1997 працював на посаді старшого механіка, помічника начальника дільниці, старшого механіка стаціонарного обладнання на державному підприємстві «Артемвугілля»; записи внесені на підставі наказів та належним чином засвідчені.
Достовірність наведених записів сумніву не викликає.
Суд констатує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про проходження навчання та роботи у спірні періоди, тож і записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача, та свідчать про послідовність хронології відповідних періодів.
У свою чергу, суд зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності, будь-то наявність будь-яких виправлень, закреслювань, тощо у трудовій книжці позивача, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи незазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.
Окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за якими оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для незарахування оскаржуваних періодів позивача до його страхового стажу.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те, що періоди з 01.09.1982 по 31.07.1989 та з19.03.1990 по 03.08.1997 підлягають зарахуванню до страхового стажу і мають бути враховані органом Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за віком.
Відтак, суд доходить висновку, що дії відповідача по незарахуванню до страхового стажу названих періодів є протиправними.
При цьому, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 254150030215 від 07.05.2024 про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Суд зазначає, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача період з 01.09.1982 по 31.07.1989 та період з 19.03.1990 по 03.08.1997, а також зобов'язати повторно розглянути заяву від 30.04.2024 про призначення пенсії.
Згідно із часиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведеного, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, тож із урахуванням задоволення позовних вимог, зазначена сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №254150030215 від 07.05.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.09.1982 по 31.07.1989 та період з 19.03.1990 по 03.08.1997.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024 про призначення пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.