26 вересня 2025 року справа №320/17138/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №104350008470 від 18.03.2025 року про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 15.12.1987 року по 06.06.1988, та з 05.05.1989 року по 21.10.1990, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1987 року, а також призначити пенсію ОСОБА_1 за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 28.02.2025.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак Пенсійним органом було відмовлено у призначенні пенсії позивача, оскільки відсутній необхідний період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що пенсій орган за результатами розгляду заяви позивача прийняв правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки та у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Іванківським РВ ГУ МВС України, 04.01.1998.
Київською обласною радою було видано посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) серії НОМЕР_3 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, було прийнято рішення №104350008470 від 18.03.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки та у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.
У вказаному рішенні відповідач зазначив, що правом напризначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають право на зменшення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, на 5 років, якшо постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 проживали не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживали, але не більше 5 років.
Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком становить 27 років ( стаж, необхідний для призначення пенсії у 2025 році - 32 роки, зменшений на 5 років).
Страховий стаж заявника становить 35 років 4 місяці 21 день.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 15.12.1987 по 06.06.1988 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1987, оскільки інформація щодо отримання/неотримання пенсії заявником від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 24-1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутня;
- період роботи 05.05.1989 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1987, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.
Підтверджений період роботи у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) станом на 01.01.1993 - 2 роки 2 місяці 10 днів.
До періоду роботи у зоні добровільного відселення е зараховано період з 05.05.1989 по 21.10.1990, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про звільнення, інших документів, що підтверджують значений період роботи в зоні гарантованого добровільного відселення не надано).
Підтверджений період проживання заявниці на території зони посиленого радіологічного контролю (4 зона) станом на 01.03.1993 становить 3 роки 11 місяців 27 днів.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058).
Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796).
Статтею 49 Закону №796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796, визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
В примітці до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796 зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст. 55 Закону №796).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, не може перевищувати 5 років.
Суд зазначає, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні радіологічного контролю 4 роки станом на 01.01.1993.
Згідно з п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Як зазначалось судом раніше, позивач є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) , відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (який був чинним на момент видачі позивачу посвідчення) (далі - Порядок №51), Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Відповідно до п.2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796, згідно з якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796 та Порядком №51 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, надаючи особі посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи до суду надано не було.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796 підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
Відповідно до довідки від 10.03.2015 №224 виданої виконавчим комітетом Іванківської селищної ради позивач з 10.11.1988 по 04.01.1989 проживала та з 05.01.1989 по теперішній час проживає в селі Шпилі Вишгородського (раніше Іванківського) району Київської області, яке згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Таким чином, всі зазначені вище факти підтверджують постійне проживання та роботу позивача в с. Шпилі, тобто в зоні посиленого радіологічного контролю.
Однією із причин відмови позивачу у призначенні пенсії є не зарахування періоду роботи з 15.112.1987 по 06.06.1988, оскільки інформація щодо отримання/неотримання пенсії заявником від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стосовно доводів відповідача про ненадання позивачем заяви про неотримання пенсії у російській федерації суд враховує, що відповідно до абзацу другого частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
У силу частини третьої статті 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід зауважити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
А тому, сам лише факт не зазначення позивачем у заяві про призначення пенсії про неотримання пенсії на території російської федерації не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні до його стажу періоду роботи з 15.12.1987 по 06.06.1988.
Наведені обставини свідчать про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області необґрунтовано не зараховано період роботи 15.12.1987 по 06.06.1988.
Щодо зарахування періоду роботи з 05.05.1989 по 21.10.1990, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії. Отже, суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність запису про звільнення).
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до довідки від 10.03.2015 №224 виданої виконавчим комітетом Іванківської селищної ради позивач з 10.11.1988 по 04.01.1989 проживала та з 05.01.1989 по теперішній час проживає в селі Шпилі Вишгородського (раніше Іванківського) району Київської області, яке згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Тобто, позивач дійсно проживала (працювала) у спірний період в зоні гарантованого добровільного відселення.
Наведені обставини свідчать про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області необґрунтовано не зараховано період роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з 05.05.1989 по 21.10.1990.
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.03.2025 №104350008470 про відмову у призначенні пенсії.
При цьому ефективним захистом прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати позивачу період роботи з 15.12.1987 по 06.06.1988 та з 05.05.1989 по 21.10.1990.
Водночас, щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Призначення та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Зважаючи на встановлені обставини справи, норми чинного законодавства, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням встановлених судом обставин.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від18.03.2025 №104350008470 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 15.12.1987 по 06.06.1988 та з 05.05.1989 по 21.10.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ідентифікаційний код 20490012).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.