30 вересня 2025 року Справа № 280/5285/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 13.03.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи періоди роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997, з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979 та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 13.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із заявою від 13.03.2025. Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 21.03.2025 №262940010047 про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки у Позивача немає необхідного страхового стажу. У рішенні про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2025 №262940010047 Відповідач 2 зазначив, що у позивача немає необхідного страхового стажу 22 роки, а також Відповідач 2 не зарахував до страхового стажу позивача: періоди роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки відсутній нотаріально завірений переклад печатки підприємства при звільненні; період роботи з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки це стаж набутий на території Латвійської республіки; період з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979 (зараховано частково з 01.01.2004 по 31.12.2004 згідно даних в Реєстрі осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), оскільки з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства. Позовні вимоги просить задовольнити.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 07 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що у відповідності до Порядку №22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 13.03.2025 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Щодо незарахування періоду роботи з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1984 зазначено, що страховий стаж набутий після 01.01.1991 року на території Латвійської Республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв'язку -формулярами. Позивачем не було надано відповідних підтверджуючих документів, отже відсутні підстави для зарахування оспорюваного періоду з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 до страхового стажу. Щодо незарахування періоду роботи 20.09.1984 по 31.12.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1984 зазначено, що до стажу не зараховано період роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990, оскільки записи трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1984 №18 та №19 заповнені іноземною мовою, зміст яких зрозуміти неможливо, переклади українською мовою зазначених періодів позивачем не подавались, інших документів що підтверджують період роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990 позивачем не надавались. Отже, за відсутності належного документального підтвердження оспорюваних періодів роботи, відсутні підстави для зарахування даних періодів до страхового стажу. Щодо незарахування періодів роботи з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.09.1984 зазначено, що відповідачем враховано всі періоди страхового стажу позивача за наданими документами та відповідно до сплати страхових внесків на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що період роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990 поребує уточнення довідкою, виданою підприємством або правонаступником. В періоди роботи з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 (за виключенням пеіроду з 01.01.2004 по 31.12.2004) відсутня інформація про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески, отже відсутні підстави для зарахування даного періоду роботи в стаж. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із заявою від 13.03.2025.
Заява позивача від 13.03.2025 розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до рішення від 21.03.2025 №262940010047, вік заявника 63 роки 0 місяців 22 дні.
Страховий стаж особи становить 20 років 4 місяці 0 днів.
В результаті розгляду документів доданих до заяви, не зараховано:
період роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки відсутній нотаріально завірений переклад печатки підприємства при звільненні;
період роботи з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки стаж набутий на території Латвійської республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 відповідно до Угоди між Латвією та Україною. Страховий стаж набутий після 01.01.1991 на території Латвійської республіки підтверджується на підставі документів про роботу у відповідній державі засобами зв'язку - формулярами;
періоди роботи з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979 (зараховано частково з 01.01.2004 по 31.12.2004 згідно даних в Реєстрі осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), оскільки з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач, не поголившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 щодо відмови в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2025 №262940010047 відповідач 1 зазначив, що до страхового стажу не зарахувано періоди роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки відсутній нотаріально завірений переклад печатки підприємства при звільненні.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.09.1979, позивач:
20.09.1984 прийнята на посаду фрезерувальника 3 розряду, наказ №1185 від 20.09.1984;
02.01.1985 зарахована почесним фрезерувальником 3 розряду в цех, наказ №99 від 09.01.1985;
06.05.1985 присвоєно 4 розряд фрезерувальника, наказ №1047 від 27.05.1985;
01.12.1986 присвоєно 5 розряд фрезерувальника, наказ №2160 від 29.12.1986;
15.01.1987 переведена 5 розряду фрезерувальником, наказ №63 від 08.01.1987;
01.04.1988 присвоєно 6 розряд фрезерувальника, наказ №237п-3 від 29.04.1988;
01.10.1990 переведена фрезерувальником 6 розряду в цех, наказ №619/кз від 09.10.1990;
02.05.1991 переведена фрезерувальником 6 розряду в цех, наказ №352 від 05.05.1991.
На дату внесення цих записів до трудової книжки позивача була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок, на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 № 162, затвердженої Державним комітетом СРСР про працю та соціальні питання.
Так, відповідно до згаданої Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Прийняття на роботу без трудової книжки не допускається.
Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника…
До трудової книжки заносяться відомості про працівника …, про його роботу …, нагороди …
Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що запис у трудовій книжці про звільнення працівника здійснюється з дотриманням таких правил: у графі 1 проставляється порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - підстава звільнення; у графі 4 - зазначається на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди та заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України затвердило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція).
Інструкцією зокрема передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 2.27 Інструкції передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зазначає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.
Подібний правовий висновок сформований Верховним Судом у Постанові від 30.09.2021 року по справі № 300/860/17.
Також варто зауважити, що саме орган пенсійного фонду України відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо підтвердження періодів трудової діяльності.
Враховуючи, що записи про спірну трудову діяльність позивачки, а саме: з 20.09.1984 по 31.12.1990 містять необхідну для обрахунку страхового стажу інформацію - період роботи, посилання на накази, засвідчені уповноваженою посадовою особою підприємства та печаткою, суд дійшов висновку, що відповідач 1 протиправно не зарахував ці періоди до страхового стажу.
Також, відповідно до рішення від 21.03.2025 №262940010047 відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, оскільки стаж набутий на території Латвійської республіки до загального українського стажу зараховується до 01.01.1991 відповідно до Угоди між Латвією та Україною.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила призначення пенсії, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Як вбачається із матеріалів справи, не враховуючи позивачу до страхового стажу періоду роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997 при визначенні права на пенсію за віком відповідач посилався на відсутність формуляру підтвердження страхового стажу набутого на території Латвійської Республіки відповідно до умов Договору між Україною та Латвійською Республікою про соціальне забезпечення.
В даному аспекті суд вказує на наступне.
Між Україною і Латвійською Республікою укладений Договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення (дата підписання: 26.02.1998; дата ратифікації: 19.03.1999; дата набуття чинності: 11.06.1999) (далі - Договір).
Статтею 2 Договору встановлено, що цей Договір регулює соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи Латвійської Республіки в галузі соціального забезпечення.
Підпункт 5 пункту 1.1 частини 1 статті 3 Договору визначено, що цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Україні, зокрема, пенсії за віком.
Згідно з підпунктом 5 пункту 1.2 частини 1 статті 3 Договору цей Договір поширюється на вказані нижче сфери соціального забезпечення, які регулюються законодавством в Латвійській Республіці, зокрема, пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 16 Договору для встановлення права на пенсію, зумовлену накопиченням періодів страхування, в цілях підсумовування періодів зараховуються періоди страхування, накопичені згідно із законодавством обох Сторін за умови, що вони не збігаються повністю або частково у часі.
Частиною 3 статті 16 Договору визначено, що трудовий стаж (періоди) і прирівняні до них періоди, набуті на території України або Латвійської Республіки до 1 січня 1991 року особами, які проживають на території обох Сторін, складає страховий стаж, незалежно від сплати внесків соціального страхування, і враховується при призначені і нарахуванні пенсії на території обох Сторін за умови, що одна із Сторін вже не здійснює виплату пенсій за вказані періоди.
Згідно з статтею 17 Договору якщо право на пенсію згідно із законодавством Сторін виникає тільки в результаті підсумовування періодів страхування, набутих згідно із законодавством обох Сторін, розмір пенсії кожна Сторона обчислює і виплачує відповідно до страхового стажу, набутого на її території.
Зі змісту наведеного слідує, що помилковими є висновки відповідача 1 щодо зарахування періоду роботи в Латвійській Республіці тільки до 31.12.1990, оскільки Договором передбачено різні правила для врахування періодів роботи для визначення права на пенсію та для визначення розміру пенсії, при цьому, факт сплати чи несплати страхових внесків не має значення для зарахування страхового стажу позивача за спірний період. Тобто для визначення права на пенсію враховується весь стаж, накопичений у Латвійській Республіці.
Суд враховує, що трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період роботи в Латвійській Республіці.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Латвійській Республіці з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним страхового стажу.
В свою чергу, доводи відповідача, що стаж набутий в Латвії, зараховується до 31.12.1990, а з 1991 року зараховується згідно формуляра, про підтвердження стажу, набутого в Латвії порушують принцип рівності особи перед законом.
Крім того, відповідно до рішення від 21.03.2025 №262940010047 відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979 (зараховано частково з 01.01.2004 по 31.12.2004 згідно даних в Реєстрі осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), оскільки з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв'язку із невиконанням роботодавцем обов'язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17 та від 20.03.2019 по справі №668/947/17.
Таким чином, внаслідок невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є конституційним правом особи, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Отже, відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про спірні періоди роботи не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього стажу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року по справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а, від 27 лютого 2019 року по справі №638/5795/17.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на установлені обставини у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати періоди роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997, з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979 до страхового стажу позивача.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047, період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 зараховано до страхового стажу позивача.
Вище йшлося про те, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача станом на дату розгляду поданої заяви про призначення пенсії становив 20 років 04 місяць 0 днів.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача зазначені вище періоди роботи, його страхового стажу буде достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому відповідача 1 належить зобов'язати призначити позивачу пенсію за віком.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 21.03.2025 №262940010047. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Запорізькій області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.
При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997, з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, та з 13.03.2025 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.03.2025 №262940010047 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 20.09.1984 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 04.03.1993, з 01.08.1995 по 19.03.1997, з 26.06.2000 по 30.06.2001, з 08.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 11.01.2005 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1979, та з 13.03.2025 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова